Правдивий християнин у політиці Друк

Фото Тараса Гринчишина
Фото Тараса Гринчишина
В Україні скептично ставляться до державних, політичних інституцій, сумніваються у спроможності громадських організацій. Недовіра до влади яскраво простежується у середовищі молоді. Вважають, що політики мають свій конкретний інтерес і не зацікавлені в добробуті громадян. Культивується думка, що сфера політики – місце для демагогії та обману, а боротьба за владу потрібна для власного збагачення та впливу на інших. Такі твердження не безпідставні, оскільки реалії сьогодення підтверджує їх. Вже не вірять, що людина може пожертвувати своїм часом, зусиллям для добробуту ближнього. Такий скептицизм не може мати позитивних наслідків, бо є суто нігілістичним.

Зневіритися, розчаруватися недосконалим державним апаратом і його управлінцями легко, зважаючи на те, що людині притаманно бути незадоволеною. Таким негативним поглядом легко заразити й інших. Правдивий християнин може і повинен бути суспільно активним, бо проблема не у бруді політики, а у відсутності в ній «чистих» людей. Більше того, особа з християнськими цінностями, із задатками керівника, не повинна закопувати його. Навіть боротьба за владу може бути призначенням людини. До того ж хтось повинен «очищувати» цю непросту та специфічну сферу людської діяльності.


Від однієї людини в політиці може залежати доля багатьох. Історія політики – це ніщо інше, як історія політиків. За словами російського протоієрея, відомого богослова Олександра Меня, «відмахнутися від проблеми особистості – означає упустити один із найважливіших аспектів історичного процесу... Навіть у цій духовно бідній сфері, ми спостерігаємо могутній вплив особистісної волі на перебіг історії всього народу. Варто тільки згадати ХХ с. в якому певні постаті визначили подальший хід епохи всього людства».

Справи політичних відносин мають дуже тонку межу. Небезпека бути обдуреним чатує на кожному кроці. Власний інтерес, неправильні пріоритети з присмаком аморальності, часті підміни понять, як наслідок – людська гріховність, зведення людини зі шляху Божого плану щодо неї. Не потрібно забувати: чим ближче до влади, тим більше спокус, чим більша відповідальність, тим сильніші атаки темних сил.

«Люди деградують у процесі політичної діяльності», – справедливо може сказати хтось. Дійсно, влада створює ідеальні умови для гордині, а боротьба зі спокусами надзвичайно важка. Людина через свої обмежені можливості не може впоратися із слабкостями самостійно.

Формальна еліта часто дає приклад створення собі божка під назвою «гроші», божка, яким можна управляти на свій манер. У підсвідомості осідає переконання, що цим світом управляють гроші і ними можна відкупити неправомірні вчинки. Чому в Україні проблеми із представництвом українців у своїй же владі? Звідки проблеми із нелегальною міграцією? Чому 8 міл. українців – заробітчани?

Поза злодійством та марнославством українську політику підстерігає інше, нічим не менше зло, яке чомусь замовчують. Під час передвиборних кампаній, більшість політиків співпрацює із чародіями, ворожбитами, астрологами та з іншими окультистами. Таке враження, що людина втратила страх перед Богом. Порушення першої Заповіді Божої стало чи не найрозповсюдженішим гріхом, особливо, серед важливих персон у політиці. Біблія неодноразово попереджає, що окультна країна приречена на переселення і навіть знищення її громадян, заселення іншими народами, втратою культури нації. Віщування, повір’я, хіромантія, чорна та біла магії, забобони, використання амулетів, поклоніння природі притаманні кожному українському селу. Сьогодні, як ніколи, розповсюджені гороскопи, астрологія, гіпноз, йога, нумерологія, процвітає поклоніння рок-музиці, поширені східні лже-релігії. Лікують магніто-терапією, акупунктурою, психометрією. Діагностують хвороби мідними дощечками, зливають віск, використовують маятники. Вважають за норму займатися аутотренінгом, самонавіюванням, дивитися фільм жахів, чіпляти підкову на двері, ставити гномиків на подвір’ях.

Нашу державу переповнює приховане поклоніння злим духам. Незалежно від ставлення до наведених речей, це важкий гріх, що бере витоки від поганства, його щоразу частіше повторюють і швидко розповсюджують.

Людина тяжіє до добрих справ, вона створена на подобу свого Творця. Тому так чи так прагне до вчинків, спрямованих у вічність. Наш ворог – не конкретна особа чи люди, а диявол, який спонукає до зла.

Більшість, хоч і називають себе християнами, не вірять у Христа вповні. Бо той, хто вірить в повні не переймається завтрашнім днем, не надає матеріальним статкам пріоритетного значення, його не дратують дріб’язкові життєві незручності чи проблеми. Коли б мали довіру до Господа – робили б добрі справи. Можливо, справа в тому наскільки ми є християнами. Наприклад, у Львові – більше християн, ніж у інших містах України, але моральна ситуація не краща і випадків хабарництва не менше. Потрібно долати стереотипи і розуміти, що духовна особа-посадовець має вагому можливість робити більше добра і давати приклад для наслідування.

Правда в тому, що ми, поза сумнівом, здатні змінити ситуацію в країні на краще. Але це можливе лише за умови духовного росту кожного. Побудова сильної держави відбудеться тільки за чесної праці – як державних очільників, так і простих громадян.

Грань між добром і злом майже не помітна, особливо, у політичному житті. Людина в результаті завжди обдурена, коли покладається на власний розум. Кожну справу потрібно виконувати за допомогою Божого Слова, молитви, віри і любові. Справжній християнин передає всі сумніви, проблеми Богові, діє з любові, як наслідок – не боїться схибити. Лише черпаючи знання, розуміння, силу від Господа, можна робити правдиво добрі та потрібні справи.

Найуспішніші люди (головне, у духовному розумінні) – це ті, яких веде Дух Святий. Саме Він вказує людині на мету та істину життя. Святий Дух застерігає від хибного шляху, до якого людина неминуче приходить, коли покладається на власний розум. Святий Дух не тільки сповнює життя особи, а й допомагає їй привести до Бога інших. Варто пам’ятати, що Він в кожному. Жодної доброї справи ми не зробили без участі Святого Духа. Завдяки Йому людина може виконати доручення Бога на землі і духовно рости.

Для осягнення такої благодаті потрібна віра, молитва, пізнання Слова Божого. Християнські цінності повинні стати головним чинником у прийняті рішення християнина-політика. Відомі приклади святості життя багатьох політичних лідерів різних країн. Історія подавала факти розквіту таких благочестивих держав і благополуччя їх мешканців. Злі духи полюють на високий чин. Правдивий християнин, навіть на високій державній посаді, повинен відстоювати християнські чесноти незалежно від віросповідання оточуючих. Не насаджуючи свого іншим, він повинен твердо і безкомпромісно відстоювати своє віросповідання. Християнин має найвищу ціль – привести людські душі до Спасителя, що сьогодні роблять дуже рідко. Згідно зі статистикою, на одного наверненого є понад 1000 вірних і 6 пасторів.

Юлій Цезар перед смертю просив похоронити його тіло так, щоб руки були долонями догори. Цим він хотів показати, що на той світ із собою нічого не забирає. Тож треба боротися за вічне, всупереч гонитві за швидкоплинними насолодами життя.

Андрій ДАЦКІВ
студент 2 курсу
Філософсько-богословського факультету
Українського католицького університету
(м.Львів)


Рейтинг статті

( 2 голосів )
Теги:     №2      роздуми      політика
( 3795 переглядів )
 

Додати коментар


Захисний код
Оновити