У світі є все - немає місця для Бога. Йому сказали піти... Друк

Фото Тараса Гринчишина
Фото Тараса Гринчишина
 Ідея споживацтва здеморалізувала  людину й актуалізувала процес розпаду її  істинного начала.

«ХХІ століття буде або великим століттям релігії, або його взагалі не буде»

(Андре Мальро)

Сьогодні думки та дії людей зорієнтовані передусім на задоволення найнижчих інстинктів й інтересів. Якщо Європою колись рухали основоположні ідеї «Премудрого Дон Кіхота з Ламанчі» Сервантеса, «Моральних листів до Луцілія» Сенеки, то зараз передові позиції зайняли мода і ринок, опортунізм та корупція, матеріальний нігілізм та неолібералізм. Спостерігаємо нищівне переродження цивілізації. Адже зростати треба вертикально, а не горизонтально.


Ще колись німецький філософ Освальд Шпенглел у праці «Сутінки Європи» виніс страшний вирок для Заходу: раціоналістична культура (культура модернізму), що утвердилася у Західній Європі, являє собою деградацію вищих духовних цінностей, а тому приречена на загибель [2]. ХХІ ст. принесло величезну кількість змін, які безпосередньо пов’язані з кардинальним переформатуванням суспільної свідомості європейця, зокрема маємо на увазі політику мультикультуралізму, відстоювання прав представників нетрадиційної сексуальної орієнтації, тотальну дехристиянізацію. Тому, як висновок, порятунок можемо шукати лише в поверненні до духовного, релігійного начала. Відомо, що ідеологічно лібералізму та соціалізму протистоїть консерватизм, який і розглядає в центрі громадянського суспільства Бога (основоположник консерватизму ірландець Едмунд Берк стверджував: «… релігія є основою громадянського суспільства і джерелом усього доброго та втішного» [3]).

– Отже, чи не про це хотів нам сказати французький письменник та соратник генерала Шарля де Голля Андре Мальро, у партії якого відповідав за ідеологію та пропаганду? Що є першопричиною таких міркувань письменника щодо ХХІ ст.?

Тарас ЛИЛЬО, кандидат філологічних наук, доцент кафедри зарубіжної преси та інформації ЛНУ імені Івана Франка:

Словами Мальро промовляє благородна мотивація – застерегти людину від падіння. Запитання: «Чи це не пропаганда, елемент ідеологічного впливу?» – другорядне… Етимологічно «пропаганда» означає «вирощувати пагінці», іншими словами – сіяти щось добре, а не тільки погане (Геббельс, Троцький…). Ідеологія теж потрібна суспільству. Сьогодні спроба деідеологізації перетворилася на нову, ретельно замасковану ідеологізацію. Як казав Єжи Гедройць, тільки безідейні люди є матеріалом для масового продукування рабів…

– Чи можемо вважати, що коли Мальро говорить про відсутність ХХІ ст., то має на увазі втрату національних традицій, космополітизм та абсолютну здеморалізованість світу, а зокрема Європи? Чому?

– За Шпенглером, ознаки сутінок Європи – це домінування матеріалізму, схильність до екстенсивного розширення (імперіалізм, який сьогодні, зокрема, прикривається космополітизмом), заміна філософії етикою тощо. Метафорично кажучи, за домінування бездушної машини Ньютона Європа заплатила велику ціну в сутінковому ХХ сторіччі, але актуальність сутінок очевидні й сьогодні, де загострено стоять питання морального управління прогресом, тонкої межі між свободою і залежністю, справжньої єрархії речей… Виклик для європейського суспільства – підступна спроба легалізувати, надати статусу норми неприйнятним цінностям, які радикально відкидають християнську спадщину Старого світу.

– Маємо підстави припустити, що Китай готується до війни [4, 5, 6]. Чи може повернення до основних ідей консерватизму (релігія,традиції, відповідальність, єрархія, несприйняття революцій та радикальних реформ) допомогти Європі врятуватися, а прагматичний підхід Китайської народної республіки до розбудови цивілізації стати причиною її фіаско?

– Свого часу найбільшою оборонною інвестицією й великим цивілізаційним досягненням в історії людства була велика китайська стіна. Проте багато завойовників топтали китайську землю. Причина – низька мораль охоронців брам, яких підкупляли. Звідси і висновок: моральний бік – важливіший за матеріальний.

– Світові готуватися до загибелі чи другого народження, в основі якого лежить духовне прозріння?

Архимандрит Рафаїл ТУРКОНЯК, доктор богослов’я, професор Національного університету «Острозька Академія», лауреат Національної премії України ім. Т. Г. Шевченка:

– Століття буде, бо ми вже в ньому є. Я б не сказав, що воно відзначиться особливою безрелігійністю. Буде таке, як усі попередні. Ми часто маємо хибне уявлення: нібито колись все було добре, а тепер стало погано. Проте, коли зазирнемо в історію, то побачимо, що це не так. Нічого не змінилося в людській натурі. Є ті, що хочуть жити за Божими законами, і ті, що їх відкидають. Релігійні люди є і будуть. Але їх мало. Так було завжди.

Соломія ОНУФРІВ, доцент кафедри української преси, викладає соціальну психологію:

– Найбільша відмінність людини від тварини – моральне почуття, або совість. І виражається вона у слові «повинен». Тому, попри масову моральну катастрофу, в темряві ХХ століття були люди-промені, які своїм життям, власним прикладом, несли Світло для інших. Зазвичай, це люди релігії – блаженний Папа Римський Іван Павло ІІ, Мати Тереза з Калькутти; в Україні – це митрополит Андрей Шептицький, єпископ Йосиф Сліпий та інші. Тому нині основне завдання – усвідомити свій травматичний стан з усіма його симптомами та наслідками і прийняти його. Коли світ навчиться жити з цим діагнозом, це стане першим кроком до нашого суспільного одужання. А другим кроком має стати зміна свідомості людей. Щоби змінити долю людства, треба змінити спосіб мислення – матеріальну, колонізовану свідомість людини. Нобелівський лауреат, німецький фізик Макс Планк вважав, що «і релігія, і наука, у підсумку, шукають істину і приходять до сповідування Бога». А тому це повинна зробити і Людина.

Є такий вислів: «Жодне дерево не зможе дорости до раю, якщо його коріння не досягне пекла». Це те, що нині маємо з людством: ми так міцно вкоренилися у своїх гріхах, що тепер маємо лише одну дорогу – вгору, до раю, до Бога. З Біблії знаємо, що така ж ситуація була перед пришестям Христа, і людство зробило свій вибір!

Юнг припускав, що одна з першопричин релігійності як вродженої потреби людини – архетипні символи, які власне і породжують феномен віри. Образ Бога, за Юнгом, збігається з одним із елементів колективного несвідомого – архетипом Самості як «впорядковуючого та об’єднуючого принципу всезагального психічного начала (свідомого і несвідомого)».

Якщо втратимо це передсвідоме знання, то втратимо Бога – втратимо свою душу, станемо жертвами, які впадають у депресію, розуміючи втраченість для себе і світу.

Мирослав МАРИНОВИЧ, віце-ректор Українського Католицького Університету у Львові, релігієзнавець:

– Людство почало ХХ століття, зневаживши Бога, а Бог, визнаючи вільну волю людини, допустив, щоб вона переконалася в наслідках свого богоборства. Відтак ХХ століття стало великою руїною. Страждання у світі було завжди, але минуле століття намагалося збудувати в кількох епіцентрах царство системного зла, опертого на гординю розуму і на його безбожні (хоч і квазірелігійні) ідеології.

Умовиводи Андре Мальро та інших мислителів – це перші думки-здогади в голові блудного сина, що в домі отця йому жилося краще. Людство ще не готове рішуче завернути до «отчого дому» релігії. Про це свідчить 11 вересня 2001 року, причому як у самому феномені тероризму, який знову героїзує насильство, так і у способі, яким людство намагається від нього боронитися, тобто в покладанні на фізичну силу. Людство все ще не бачить духовного коріння своїх нещасть – приблизно як і мешканці Прип’яті не розуміли, чому мають покинути свої домівки. Адже духовної кризи не видно, як і радіації.

Ось чому людство не має іншого виходу, як зробити вибір, сформульований Андре Мальро. Якщо блудний син навернеться і повернеться, батько заколе найкраще вгодоване теля. І весь Всесвіт святкуватиме перемогу. Якщо розуму все ж забракне, уламки самознищеної планети оживлять легенду про Фаетон, але вже на якійсь іншій землі.

Чому це станеться? Бо ми не слухаємо попереджень. Ми уподібнюємося горе-водію, який у шалі глупого героїзму виїхав на зустрічну смугу та відмахується від попереджень. Божий закон – це те саме, що правила дорожнього руху. Кожен із нас може їх порушити – на те нам дана вільна воля. Але тоді не дивуймося, що якісь інопланетяни поставлять при космічній дорозі маленький хрест із сумовитим віночком, – щоб пам’ятали, де сталася трагедія…

Богдан ГОДЯК, працював журналістом Associate Press у Лос-Анджелесі, Pittsburgh Post-Gazeta у штаті Пенсільванія (упродовж восьми років – редактор відділу релігії), автор книги «Незнаний Христос»:

– Думаю, що релігія може занепадати у світі, але духовність завжди зростатиме. Духовність – це передусім стосунки людини з Богом і сила віри. Релігія – це традиція, ритуал, священство і догматизм. Релігія також дуже важлива. Але особа може бути релігійною без існування духовності.

Я передбачаю Друге Пришестя Христа як пробудження духу всередині нас; для нас це означає «бути народженим знову», як сказав Ісус. Отож, можемо стверджувати, що Друге Пришестя відбулося для багатьох людей вже сьогодні. Ми всі прагнемо життя і розвитку, перебуваючи у Христі. ХХІ століття може стати століттям, коли духовність охопить увесь світ. Уже зараз багато вчених, інтелектуалів, агностиків усвідомили один цікавий феномен – силу духовності. Я вірю, що Бог робить нас вільними. А це означає, що якщо ми будемо дурними й егоїстичними, то можемо зруйнувати наш світ. Усе залежить від рішень, які приймаємо. Одна людина може розпочати революцію. Кожен із нас – невід’ємна частинка людства.

– Чи зможе сучасна людина подолати прагматично-меркантильний спосіб мислення і життя, піти всупереч опортуністській позиції (безпринципності, пристосуванству)?

Мирослав МАРИНОВИЧ:

– Така можливість завжди існує. Нинішня духовна криза не більша за ту, що супроводжувала занепад Римської імперії. Ті самі гедонізм та аморальність, безпринципність і пристосуванство. І ті самі нерони, що задля своєї вигоди ладні спалити велелюдний Рим. Подібних прикладів можна знайти чимало в історії людства. Нинішній час відрізняє те, що інформаційно-технічний прогрес не врівноважений моральним прогресом. Людство карколомно мчить майже вертикальним крилом гіперболи, але …«по зустрічній смузі».

Ось чому останньою революцією людства буде революція моральна – тобто засвоєння Божого закону як власного, записування його у своєму серці. Після чого зникне суперечність між людською свободою і Божим світопорядком. Людина виконуватиме Божу волю з волі власної. Або, як сказано, людства не буде взагалі…

Чи зможе на це здобутися сучасна людина? За нинішніх обставин – ще ні. Ще не вдарив грім, щоб мужик перехрестився. Ще ангел не зірвав останньої печаті. Невірний людський люд не може повірити, не побачивши. І тільки тоді, коли нас ударить обухом по голові, ми всі заголосимо: «О Господи, та що ж ми могли вдіяти? Це ж вони (вставити бажане) в усьому винні, бо нав’язали нам такий стиль життя. А ми маленькі люди, ми мусили йти на компроміси, щоб нагодувати свої сім’ї чи не стати об’єктом переслідувань».

Але все це лукавство нам не допоможе – Господь, на щастя, не закінчував Одеську юридичну академію…

– Чому саме ХХІ століття, а не якесь інше? Що спільного між ним та І століттям, коли народився Ісус Христос, аби відкупити нас від гріха?

– Це питання радше до Господа Бога... Мабуть, ми наближаємося до якоїсь точки біфуркації – або ж до точки, в якій сходяться «нулі» багатьох циклів. І сила кожного помножиться, як це завжди буває в момент резонансу.

А спільне між І і ХХІ століттям у тому, що і те, і те – це час Христа. Бо Він є «альфа й омега, початок і кінець». Він був на початку нинішнього двотисячолітнього циклу, і Ним же цей цикл і має закінчитися. Обидві епохи – це час великого духовного сум’яття, великого занепаду людського духу. Але водночас і та щаслива історична мить, коли загуслу мряку розтинає блискавка істини, і світ вкорте упорядковується.

Мабуть, прогнозувати певну траєкторію руху людства у ХХІ столітті буде доволі важко, якщо ми не схарактеризуємо всіх особливостей атмосфери в конкретних соціальних групах. Тому чіткої відповіді зараз не знайдемо. Проте викладач ЛНУ ім. І. Франка Тарас ЛИЛЬО погодився з нами поділитися своїми спостереженнями, які стосуються поведінки та способу мислення студентів.

– Чи можемо сьогодні говорити про переорієнтацію на вартісне (любов, правда, справедливість) і вироблення імунітету [вислів запозичено в Й. Лося] до низького (власний зиск, корупція, задоволення найнижчих інстинктів, лицемірство, опортунізм тощо) в академічних групах? Чим це зумовлено?

– Говорити про якусь тотальну зміну, злам у світогляді студентів, мабуть, важко, бо у всі часи були студенти, які відчували потребу в тісному зв’язку з духовними джерелами людини та цінностями, які роблять людину Людиною. Імунітет, про який Ви кажете, є у кожної людини й називається він совістю. Однак неприспана вона в небагатьох. Це не підстава для розчарування, навпаки – для надії, бо завжди є шанс, що хтось подивиться комусь у вічі й назве речі своїми іменами. І біле стане білим, а чорне чорним…

Передумови прозріння закладені контекстом нашого буття. У світі, де так багато вбивства (духовного теж) людина рано чи пізно ставитиме питання про сенс життя і смерті, смерті масової… Просто про Сенс…

P. S. Нещодавно президент Ліберії Елен Джонсон-Серліф, лауреат Нобелівської премії миру, тимчасово усунула з посади свого сина та ще 45 урядовців за відмову боротися з корупцією [8]. Маємо над чим подумати…

Друге пришестя Христа як спосіб нагромадження капіталу

Навіть СВЯТЕ очорнюють, використовують для втілення своїх брудних намірів. Чомусь беремо з історії не вогонь, а попіл. Замість того, щоб задуматися і спробувати усвідомити, зрозуміти всю глибину проблеми моральної кризи сучасного суспільства, ми знецінюємо вартісне, відсуваємо істину на маргінес і зазвичай оперуємо поняттями дріб’язку, вигоди. Згадаймо хоча б видання New York Times, яке подавало Ісуса Христа як активного гея [7]. Тут би хотілося процитувати Джузеппе Мацціні: «Слово має бути моральне, бо воно є тінь великої істини, бо воно збуджує закладені в нас моральні сили, бо воно вчить нас глибокій думці» [9].

Проте майже усюди панує ідея споживацтва.

Минулого року в Києві міліція затримала чоловіка разом із маленьким хлопчиком, який просив милостиню біля однієї зі станцій метро. Він представився священиком, а хлопчика – Ісусом Христом. Сумно, що декому Бог потрібен тільки як психологічний маневр для досягнення низьких та підступних цілей… [10].

Але, щоб не стати жертвою подібного обману, викладач соціальної психології Соломія ОНУФРІВ погодилася відкрити нам один дуже важливий секрет, який ми всі знаємо, але часто забуваємо:

– Ісус Христос відкрив людям шлях до спасіння. У «Нагірній проповіді» Він проголосив основу християнського вчення — любов до людини. Саме це і відрізняє Його від самозванця.


Особа, яка залишила найпомітніший слід в історії людства

Якось на лекції мене та моїх колег запитали:

– Яка історична особа, на вашу думку, залишила найпомітніший слід в історії людства?

Відповіді були різними. Хтось сказав:

– Юлій Цезар.

Ще хтось:

– Наполеон.

– Олександр Македонський.

Але лише двома словами викладач зміг створити в авдиторії неперевершену тишу, перервати хід наших міркувань та думок. Він сказав:

- Ісус Христос.

Ми мовчали.

Інколи намагаюся проаналізувати якісь слова, поведінку, вчинки, що вже давно залишилися на сторінках минулого. Одержуємо інформацію – забуваємо – пригадуємо. У когось цей ланцюжок складається завжди із цих трьох незмінних кілець. Проте бувають винятки, коли додається четверте – спроба віднайти першопричину цілісного явища.

То чому ж тоді під час лекції студенти, більшість із яких християни, згадали про стількох історичних осіб, окрім Христа? Адже, на правду, всі ті люди (Наполеон, Юлій Цезар тощо) – це лише мізер порівняно з величною постаттю нашого ВІДКУПИТЕЛЯ Бога-Сина Ісуса Христа. Будьмо чесними, якщо б Ісус із Назарета не взяв на себе гріхи світу, нас би зараз не було.

Американський професор, фахівець з історії і філософії Джош Мак-Дауелл, який має вчений ступінь кандидата богословських наук, а також є широко відомий у багатьох країнах як лектор і автор книг з апологетики, пише: «Оскільки Він не тільки люблячий, але й святий, справедливий, праведний Бог, то сама Його природа вимагає знищення будь-якого грішника. У Біблії говориться: “Отож плата за гріх – смерть”. Так що, коли можна так сказати, перед Богом постала проблема. І ось Свята Трійця – Бог-Отець, Бог-Син і Бог-Дух Святий – вирішила: Ісус, Бог-Син, перетвориться на людину… І оскільки Він був не тільки смертною людиною, але й безсмертним Богом, у Нього була безмежна можливість узяти на себе гріхи світу. Коли Він зійшов на хрест 2 тисячі років тому, то святий, справедливий і праведний гнів Бога був вилитий на Його ж Сина. І коли Ісус сказав: “Звершилося!” – справедливість і праведність Бога були задоволені повністю. По-іншому кажучи, смерть Ісуса повернула Богові свободу ставитися до людства з любов’ю, не відчуваючи необхідності знищити грішника, бо через смерть Ісуса на хресті була задоволена Божа праведність» [11].

Думаю, коли мене та інших студентів запитали про історичну особу, яка в історії людства залишила найбільший слід, то в нас на підсвідомому рівні виник певний асоціативний ряд, тобто одне уявлення викликало інше (історична особа – історія – університетський курс історії – шкільний курс історії – підручник із всесвітньої історії). А як відомо, під час систематичного викладу цієї наукової дисципліни Христа не розглядають як історичну дійову постать. Наука не може пояснити таких явищ, як, до прикладу, непорочне зачаття Пречистої Діви Марії, воскресіння Ісуса, Його явлення Савлові з Тарси тощо. Тому на уроках чи лекціях з історії Він або persona incognita (невідома особистість), якої не обговорюють, або – міф.

Соломія ОНУФРІВ:

– Вважаю, що подібні відповіді були автоматичними, не обдуманими. Постать Христа, попри Його суспільне визнання Спасителем людства, для віруючої людини, студента зокрема, дуже особистісна, приватна. Тому спочатку, не подумавши, зазвичай і називають інші історичні постаті.

Фахівець з історії та кандидат богословських наук Джош Мак-Дауелл робить дуже влучне зауваження щодо перевірки достовірності біблійних документів: «Я вважаю, що історична істинність і достовірність Святого Письма повинні перевірятися за тими ж критеріями, які використовують при перевірці будь-якого іншого історичного документа.

Військовий історик К. Кандерс описав і роз’
яснив три основоположних принципи історіографії. Це – бібліографічна перевірка, перевірка внутрішніх і зовнішніх показів» [11].

Згідно з цими положеннями, Святе Письмо юридично прийнято вважати носієм правдивих діянь, що справді мали місце в історії людства.

Якщо когось зацікавили критерії, чому не можемо поставити під сумнів достовірність біблійних документів, раджу звернутися безпосередньо до першоджерела (Джош Мак-Дауелл, книга «Не просто тесля»).

Отже, коли історичну істинність Святого Письма доведено, виходить, що Ісус Христос – це, на правду, історична особа, яка залишила найпомітніший слід в історії людства. То чому ж Його постать досі не внесли у програму навчального предмета – ВСЕСВІТНЯ ІСТОРІЯ? Важаю, це допомогло би багатьом людям наблизитися до Бога.

Мирослав МАРИНОВИЧ:

– Очевидно, допомогло б. Але я не знаю, як має відбуватися ембріональне дозрівання людства. Як й у природі, щось має визріти, будучи прихованим від стороннього ока, аж поки настане момент пологів. Я маю відчуття, що людський дух – отой інтегральний Дух об’єднаного людства – стоїть на порозі великого прозріння, великого преображення. Або ж, якщо не дозріє, знову ж таки, згасне назавжди.

Рафаїл ТУРКОНЯК:

– Що Христос був, не є доведено. Це така комічна штука історії, яку Бог гарно створив. Не маємо ніякого свідоцтва з Римської імперії, що Ісус існував. А тому багато людей використовують це тільки для того, щоб Його відкинути. Бог хоче, щоб ми сприймали вірою, а не доказами. Адже, коли є доказ, то віра стає непотрібною.

Соломія ОНУФРІВ:

– Справді, цікаве запитання. Власне, промоніторивши програму зовнішнього незалежного оцінювання з всесвітньої історії у пояснювальній записці в темі «Давній Рим» серед фактів зазначено таке: 1 р. н.е. з часів Середньовіччя дата народження Ісуса Христа і початок нової ери. І все.

Свого часу у школі наш сільський священик читав предмет «Християнська етика», в університеті нам викладали дисципліну «Релігієзнавство». Скажу єдине: насамперед місце Сина Божого – у серці людини.

ХХІ століття – століття релігій чи лише християн: за яким ЗАКОНОМ жити?

«Християнство – не просто одна з релігій. Релігія – це коли люди намагаються прокласти собі шлях до Бога добрими вчинками. А християнство – це коли Бог приходить до людей через Ісуса Христа і відчиняє їм двері до Себе»

(Джош Мак-Дауелл)

Рафаїл ТУРКОНЯК:

Для нас, християн, християнство – це зовсім окрема річ. Ми віримо, що воно принесене Божим Сином Ісусом Христом, який об’явив людині інше існування неба. Для євреїв слово «боги» означало один Бог. Тому, коли ми подивимося у книгу Буття, то побачимо не «я», а «ми зробили», «ми зробимо». Бог про Себе говорить у множині. Але ми не розуміли цього аж до об’явлення Ісуса. Не всі сприймають християнство. Є інші релігії… До прикладу, мусульманство. Там люди вірять, що їм усе приніс Аллах… Святий апостол Павло дуже чітко каже, якщо хтось Христа не знає, він буде суджений за тим законом, який Бог поклав у його серце.

Мирослав МАРИНОВИЧ:

– Як на мене, жодна релігія не тріумфуватиме одноосібно – кожна знайде підтвердження якимсь головним своїм постулатам. І водночас всі вони будуть присоромлені перед лицем Бога, що, маючи в руках перо Жар-Птиці, не змогли віднайти її чарівної оселі. Кожна релігія впала у гріх гордині, бо сяйво, що йде від згаданого пера, дуже засліплює. Отож, якщо й настане «століття релігій» – оте «тисячолітнє царство Христа», – то покаяння адептів усіх релігій буде спільним і неминучим. Бо ми не лише проповідували істину. Ми ще й намагалися увібгати її в куценькі рамки наших земних інтересів. Тому за те перше ми будемо прославлені, за друге – присоромлені.

Папа Іван Павло ІІ казав, що люди чекають від різних релігій відповіді на сокровенні таємниці людського буття, але лише у Христі знаходять повноту релігійного життя, бо в Ньому Бог примирив Собі все [12].

Пригадаймо слова Ісуса: «Я – путь, істина і життя! Ніхто не приходить до Отця, як тільки через мене» (Йо. 14, 6). І подумаймо: чи є місце для Господа Ісуса Христа в нашому житті? Чи готові ми задля Нього змінитися? Бо чого чекати від ХХІ ст.: кінця чи духовного відродження – залежить тільки від нас.

Богдан ГОДЯК:

– Усе, що ми робимо впливає на Всесвіт. Будь-яке наше добре слово чи діло може дати хороший результат багато років потому, хоча ми можемо ніколи не дізнатись про це. Шевченко помер, навіть не здогадуючись, що стане душею й натхненням українців. Християнин повинен знати, що Христос перебуває всередині кожного з нас. І Він завжди допомагатиме. Допомога може надійти від приятеля, родичів, незнайомця, книги або ж це буде випадковість. Вірити і знати, що те, що я щойно сказав – правда, нелегко. Але, якщо ми стукатимемо, двері зрештою відчиняться.

І на завершення, щоб не довелося шкодувати потім через своє неправильне рішення, пригадаймо повчання Дон Кіхота: «Перше діло, сину мій, бійся Бога, у Божім-бо страху почин мудрості, а як будеш мудрий, то ні в якій речі не змилиш» [13].

Отож, УВАГА! Стрілка на годиннику розпочала свій рух. Вибір лише за нами. Куди рухаємося?...


Марія Всяка


1. С. Б. Кримський. Заклики духовності ХХІ століття – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://pidruchniki.ws/16631116/psihologiya/krimskiy_zakliki_duhovnosti_xxi_stolittya.

2. Шпенглер О. Закат Европы. Образ и действительность. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://royallib.ru/read/osvald_shpengler/zakat_evropi_obraz_i_deystvitelnost.html#0.

3. Берк Е. Релігія і громадянське суспільство / Е. Берк // Консерватизм: Антологія. – 2-ге вид. / Упоряд. О. Проценко, В. Лісовий. – Київ: ВД «Простір», «Смолоскип», 2008.

4. Армії Китаю наказали розпочати підготовку до війни на морі. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://wartime.org.ua/439-armyi-kitayu-nakazali-rozpochati-pdgotovku-do-vyni-na-mor.html.

5. Китай готується до війни на всіх напрямках. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://24tv.ua/home/showSingleNews.do?kitay_gotutsya_do_viyni_na_vsih_napryamkah&objectId=67081.

6. Китай готується до війни з Росією. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.myukrainci.com/book9138.html.

7. Лось Й. Публіцистика й тенденції розвитку світу: навч. посібник / Й. Лось. – Львів, 2008. – 376 с.

8. Президент Ліберії позбавила сина посади за відмову боротися з корупцією // День. – Київ, 2012. – № 148.

9. Маццини Дж. Эстетика и критика. Избранные статьи / Дж. Маццини. – Москва, 1976.

10. У Києві затримали шахрая, який називався священиком і просив милостиню. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://vikna.stb.ua/ua/news/2012/4/17/100693.

11. Мак-Дауелл Дж. Не просто тесля / Дж. Мак-Дауелл. – 2008. – 128 с.

12. Іван Павло ІІ. Переступити поріг надії / Іван Павло ІІ. – Київ–Львів, 1995. – 168 с.

13. Сервантес Мигель де Сааведра. Хитроумный идальго Дон Кихот Ламанчский. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://tululu.org/read57042/.

14. Олександра Педченко. Проблема релігійної віри у глибинній психології. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.twirpx.com/file/509714/.


Рейтинг статті

( 7 голосів )
Теги:     проблема      свідчення
( 4860 переглядів )
 

Коментарі  

 
0 #1 http://iosdev.info 30.04.2017 15:14
I and my pals appeared to be looking at the excellent things
found on the blog and quickly got a terrible feeling I never thanked the site owner for those tips.
These men were definitely for this reason glad to study them and
have certainly been making the most of those things.
We appreciate you actually being really thoughtful and then for utilizing such tremendous
topics millions of individuals are really desperate to understand about.
My sincere regret for not expressing appreciation to sooner.
Цитувати
 

Додати коментар


Захисний код
Оновити