Марія з Назарету та рання Церква: в текстах та зображеннях Друк

b_300_0_16777215_0___images_stories_others_maria_1.jpg

Постать Богоматері займає чільне місце у християнській традиції. Однак досі немає вичерпного дослідження як про почитання Марії, матері Ісуса, у добу пізньої античності та і щодо розвитку її культу. Маємо лише згадки про окремі факти. Донедавна вважалося, що культ Богоматері «вибухнув як комета» саме після Ефеського собору 431 року, одного з Вселенських Соборів, на якому Марії було надано титул Theotokos (з грец. мови «та, яка породила того, хто є Богом»). Постать Богоматері досі розглядалася науковцями передусім в контексті розвитку христології, відповідно до її ролі у Божому плані спасіння. Однак в світлі останніх  наукових досліджень стало зрозумілим, що рішення Ефеського собору – це було не лише питання Діви Марії та її місця в християнському віровченні, а також церковною промоцією вже існуючих практик почитання матері Христа серед християн, та надання їм ортодоксійного характеру.

Наявні сьогоднішні докази відкривають нові перспективи щодо розуміння ролі Марії у ранній Церкві ще до першої половини V ст. [1.] Розглянемо основні мистецькі та літературні свідчення існування культу Богоматері у ранній Церкві ще до 431 р. хоча не всі аспекти та нюанси цього питання можна буде висвітлити в силу обмеженого формату статті і з огляду на те, що саме питання культу Богоматері у ранньому християнстві потребує додаткового дослідження та переосмислення.

Для ранніх християн важливо було наголосити на особі Богородиці, однак, як говорять деякі науковці, її культу ще не існувало, а увага була зосереджена, передусім, на Христі. З одного боку, причиною був монотеїзм юдеїв, які не визнавали Христа Богом, а тим більше Марію, матір’ю Бога, а з другого – поганська культура з культом богинь-матерів та неможливість почитати Богородицю як святу через відсутність її тлінних останків. Крім того, небезпека зробити з Марії богиню була також причиною стриманих суджень ранніх богословів про Богоматір. [2] Росту культу Марії до певної міри також противилася рання Церква, яка мала традиційно стримане ставлення до жінки, яке також культивували деякі богослови та монаші інституції, що у своїх судженнях посилалися на особу Єви – спокусниці. Чи ситуація виглядала саме так, чи, можливо, існували інші обставини?

2
2
3
3


Євангеліє лаконічно говорить  про особу Пресвятої Богородиці. Вона передусім згадується в головних подіях з життя Христа. У текстах Євангелія про Марію найбільш промовисто згадується у події Благовіщення та народження Христа. Євангеліє від Матея та Марка, а також лист апостола Павла до Галатів містять окремі згадки про неї. В цих уривках вона згадується передусім як мати Христа. [3] Серед усіх книг Євангелія, саме Євангеліє від Луки [4] подає нам найбагатший образ Марії у Новому Завіті і тому, не даремно Луку називають іконописцем Богоматері, що представив нам її словесний образ-ікону. Лука говорить про Марію як особу віри, як та, «що чує слово і зберігає його» як ту, що відіграла важливу роль у Божому плані спасіння. Вважається, що саме Євангелія від Луки та Йоана своїми текстами звернули увагу ранніх християн на особу Богородиці. [5]

Що нам говорять Отці Церкви раннього періоду про особу Марії? [6]  Пастристичних текстів І - ІІІ ст., які нам говорять щось про особу Богоматері дуже мало. Постать Марії розглядається ранніми Отцями Церкви передусім в контексті розвитку християнської доктрини, не викликаючи зацікавлення в них своєю особою. Насамперед акцент ставиться на її материнстві як доказі істинності Воплочення або дівицтві [7], як прикладі для наслідування. У творах Отців Церкви раннього періоду присутні різні звертання та виголоси до Марії. [8]

Першим хто з Отців Церкви ІІ ст. згадує Марію у своїх працях є Ігнатій Антіохійський (35-107 рр.), який у «Листі до Ефесян» говорить, що Христос є з Марії. І аж через 50 років маємо патристичні посилання на Богородицю, зокрема в Юстина Мученика (ІІ ст.), який представляє богословський аргумент, що ліг в основу церковного прославлення Богородиці. Саме Юстин [9] називає Марію «Partenos» (діва), новою Євою, яка своїм послухом виправила спустошення, яке було вчинене непослухом Єви. Для Юстина, як і для Іринея Ліонського [10], особа Марії передусім розглядається з догматичної перспективи, її особа їх не цікавить. Власне в IV ст. в контексті христологічних суперечок [11], особа Діви Марії стала відігравати провідну роль, що, відповідно, вимагало окреслення її особи та життя; велися навіть суперечки стосовно ролі Марії у Різдві Христовому. Така ситуація була зумовлена паралельним існуванням на народному рівні культу материнських божеств (Кібела – матір богів, Діана Ефеська – дівственна праматір, яка була відповідальна за зцілення та спасіння, Ісіда, яка є всім) і християни не бажали ставити Богородицю на один рівень з поганськими матерями. [12]

Вже на початку четвертого століття Петро Олександрійський  називає Марію «Приснодівою». Анатасій Великий вживає термін «Панагія» (всесвята) та «Богородиця» по відношенні до Марії. Цікавим є те, що у творі Атанасія «Про дівицтво» Марія представлена як монахиня четвертого століття. Вона стає прикладом скромної поведінки для жінок, які бажають вести аскетичний спосіб життя. Загалом від IV ст. і надалі у патристичній літературі простежується більше зацікавлення особою матері Ісуса. Зокрема про Марію говорили Тертуліан, св. Іларій Піктавійський та Зенон Веронський, св. Амвросій Медіоланський, Аврелій Августин [13], Григорій Великий, Йоан Золотоустий, Єфрем Сирійський, Кирило Олександрійський, св. Епіфаній та ін. Історик  Созомен (5 ст.), розповідаючи про ласки та чуда Марії, говорить, що мова йде про Богородицю. Чому ранні богослови не цікавилися особою Богородиці, як одна із гіпотез: їх більше цікавили питання доктрини та моралі, ніж молитви та практики.

4
4
5
5
6
6



Вважається, що культ Богородиці починає розвиватися вже в кінці І ст. в Єрусалимі (Дії, 1,14; Лк.1,28; 2,34; Ів.19,27) і поширюється до Сирії, Єгипту, Риму, Малої Азії та ін. З такими місцями як Назарет, Вифлеєм та Єрусалим були пов’язані найважливіші події з життя Марії, там зберігалися її реліквії та її перші ікони. Саме тут були побудовані численні храми на честь Богородиці, хоча й не збереглися. Зокрема у Єрусалимі є згадки про три щорічні свята на честь Марії, а сам культ матері Христа був інтегрований тут у що недільні богослужіння. [14]

З ІІ половини ІІ ст. з’являються численні передання сиро-єгипетських церков (Протоєвангеліє Якова, Євангеліє Псевдо-Матея, Євангеліє від Євреїв, Історія Йосифа теслі та ін.), які подають додаткові свідчення про Богородицю. [15] Власне саме апокрифічні тексти в подальшому посприяли розвитку приватної набожності до Богоматері. Найбільш популярний апокрифічний текст «Протоєвангеліє Якова» [16] або «Книга народження Марії, об’явлення Якова» (ІІ пол. ІІ ст.) розповідає про життя Марії від дитинства аж до народження Христа, наголошуючи на її святості, дівицтві та вибраності Богом. Цей текст заклав основи для майбутнього почитання матері Ісуса в ІІ ст. Нічого невідомо ні про самого автора цього апокрифу, ні про місце створення (Єгипет, Сирія чи  Мала Азія). Ціллю автора є прослава Марії, підкреслення її виняткової ролі в історії спасіння, до певної міри це апологія її особи (захист дівицтва Марії проти равинів та поган).Тому у тексті простежується акцент більше на матері Ісуса, ніж на самому Спасителеві, підкреслюється посідання  нею святості, що відрізняє її від інших сотворінь. Текст «Протоєвангелія Якова» не лише заповнює прогалини в біографії Марії до появи канонічних Євангелій, але й змальовує її як уособлення святої чистоти, досконалої святості, як ту, що не просто благословенна між жінками, але дійсно виняткова поміж людьми. [17]

Окрім «Протоєвангелія Якова», існували й інші тексти (здебільшого поширені у середовищі гностиків), а саме «Книга про Успіння Марії»– твір зберігся класичною ефіопською мовою, частково сирійською та фрагмент старогрузинською. Грецький варіант апокрифу датується ІІІ ст. Марія посідає тут надприродні знання про християнську віру і почитається апостолами та християнами. Цей текст дуже єретичний (гностичний): Христос, наприклад,  представлений як великий херувим світла, однак сам текст свідчить про віру у заступництво Марії.  Інший твір – «Шість книг апокрифу про Успіння», досі проігнорований науковцями, чітко представляє культ Богоматері з численними зверненнями до неї про заступництво (шанобливе ставлення до неї з боку апостолів: привітання поцілунком), згадкою про чуда, зроблені матір’ю Христа, а також згадкою про три щорічні свята на честь Марії у Єрусалимі та розповідає про останні дні життя Богоматері та її Внебовзяття. Апокриф також згадує про групу християн -  «колиріади», які в особливий спосіб почитали Богоматір і проти практик якої виступив Епіфаній Саламійський.  Сам текст «Шести книг апокрифу про Успіння» збережений в сирійських манускриптах V та VІ ст., а грецький варіант тексту датується сер IV ст. [18]

7
7
8
8
















Власне апокрифи ІІІ ст. (Євангеліє від Марії, Євангеліє Томи, Євангеліє Варфоломея, Євангеліє Пилипа та ін.)  та IV ст. свідчать про високий ступінь складності культу Богоматері до Ефеського собору, тим самим продовжуючи дискусію серед Отців Церкви щодо Богоматері.  І саме апокрифічні  та літургійні тексти цього часу більше свідчать про шанобливе почитання Марії серед християн, ніж богословські та моральні трактати.

Щодо найдавніших свідчень культової побожності до Марії маємо уривок з грецького манускрипту, в якому міститься звернення про захист до Її божественної сили. Це найдавніша збережена молитва до Марії, де вживається термін «Theotokos» [19], яка датується кінцем ІІІ ст.  та свідчить не лише про приватний, але й літургійний характер звертань до Богородиці: «Під Твою милість прибігаємо, Богородице, молитвами нашими не погорди, але від бід ізбав нас». В латинській мові ця молитва відома як «Sub Tuum Praesidium». Щодо датування фрагменту молитви до Марії, то одні науковці говорять про ІІІ ст., а інші – IV ст., бо тут вживається термін «Theotokos». Однак вже в І пол. ІІІ ст. Оріген називає Марію «Theotokos». Окрім того, Євхаристійна молитва (або анафора Василія Єгипетського), початку IV ст. містить прохання про заступництво Марії, і тут вона називається Theotokos. [20] Фрагмент цієї молитви був знайдений на папірусі у 1938 р. і з’являється в латинській, грецькій та коптській літургіях, що свідчить про зростання культу Марії до кінця ІІІ ст.: деякі християни в Єгипті молилися до Марії і просили Її заступництва, а звертання у множині свідчить про спільнотний характер, використання молитви як амулета. [21] Отці Церкви у цей період (ІІІ ст.) мовчать про почитання матері Ісуса і фрагмент цієї молитви свідчить про почитання Марії поза елітним інтелектуальним богословським середовищем. Свідченням цього також є твір «Протоєвангеліє Якова», з простим, доступним для розуміння текстом, ніж більшість писань Отців Церкви. Між народною набожністю до Богоматері та писаннями ранніх богословів існувала глибока прірва.

9
9

Окрім того вважається, що культ Богородиці у IV ст. продовжує розвиватися в контексті існуючого культу святих у Церкві [22]. Храми богині Ісіди були зачинені у IV ст. і згодом пересвячені у храми на честь Богородиці. Вважається, що в основі християнського культу Богородиці лежить єгипетський культ богині Ісіди, від якої Марія взяла назву «Theotokos». Ісіду називали і «матір’ю Бога», маючи на увазі матір’ю бога Гороса,  і „великою Дівою”. Вже до початку пізньоантичного періоду Ісіда була найбільш широко почитаним божеством греко-римського світу та поступово ідентифікувалася з найбільш почитаним та найсильнішим божеством цілого Середземномор’я. Отці Церкви використали культ Ісіди у власних цілях, використовуючи відповідні поняття та практики. Вони навіть використали її образи (образність). [23] Ранні ікони Богородиці (Синайська Богоматір, VI ст.) дуже нагадують зображення Ісіди. Про початки культу Богородиці також свідчать відомості про те, як Ефес, який був осередком культу богині Артеміди, стає центром почитання Пресвятої Марії (Дії 19, 23-40). Св. Епіфаній, наприклад, згадує про крайні прояви культу Богородиці серед деяких християн, які жертвували Марії печиво „коллиріс”, тим самим свідчачи про почитання Богоматері в кінці IV ст. серед народних мас. [24] Окрім того маємо й інші свідчення про зростання набожності до Марії в третьому столітті, а саме Григорій Ніський у «Життії Григорія Тавматурга» (+270) розповідає про те, що Марія та апостол Йоан з’явилися Тавматургу однієї ночі уві сні. Григорій Назіанзин також свідчить про  зростання набожності до Марії. У 24 Промові він згадує про те, як  одна дівиця Текля мала проблеми. Вона молилася до Марії про поміч і її молитва була вислухана. Етерія подає найдавніші свідчення (350 р.) про свято Гіпапанте, яке святкували 40 днів після Богоявлення, 14 лютого. У цей день вшановували очищення Марії та представлення Христа у храмі. [25]

Імператриця Пульхерія відіграла важливу роль у становленні культу Діви Марії у Константинополі [26] на початку V ст. В час її правління  було побудовано три великих храми на честь Богоматері, тим самим заклавши основи для публічного почитання Марії: Пульхерія заохочувала дівиць до щотижневих нічних чувань по вівторках в храмі Одигітрії ( тут знаходилася ікона Марії авторства Луки) а по середах у Халкопратійському храмі (місце знаходження поясу Пресвятої Богородиці). У Влахернському храмі Константинополя було поміщено ризу Пресвятої Богородиці із слідами засохлого грудного молока на ній, і яка згодом стає символом материнства Марії. Ще до Ефеського собору в 420-х роках в Константинополі святкували Богородичне свято про яке відомо з проповіді Прокла: «Це Богородичне свято, мої брати, що закликає нас сьогодні до слів хвали. Це свято, що дарує благословення тим, хто зібралися святкувати його. Та, яка зібрала нас тут, це свята Марія». Дослідники вважають, що це було свято пам’яті про Марію, на що вказує також і друга проповідь Прокла [27] і що це свято сягає своїм корінням свят святих та мучеників. Вважається, що це свято було присвячене Богородиці як новій Єві, яка відігравала важливу роль в процесі спасіння. Це було вперше запроваджене згадування Діви у столиці. Пульхерія та Прокл створили місцевий культ Богородиці у Константинополі, який базувався на тому як розуміла, сприймала та уявляла собі Марію сама імператриця. [28] Крім того у цей період з’являється ще й легенда про порожній гріб Богородиці, про місцезнаходження якого сперечалися Ефес та Єрусалим. [29] Подальше поширення культу Богородиці відбувається в Константинополі у період війн з аварами та ісламом. Тоді Богоматір починає виступати в ролі небесної заступниці, Воєводиці, яка заступається за місто-столицю.

10
10
11
11












Щодо розвитку Богородичного культу на Заході, то головним центром почитання Марії стає Рим, де й розвивається Маріологія. Однак рання історія культу Марії в Римі неясна. Найдавніші ікони Марії знаходилися у важливих церквах, присвячених Богоматері. Найпершими доказами початків Марійного культу є фрескові зображення у катакомбах, на саркофагах, де Богородиця передусім зображена з Дитям. Крім того, ще до Ефеського собору в Римі була збудована базиліка Санта Марія Маджоре папою Сікстом ІІІ, де в апсиді було розташоване зображення коронованої Богородиці. У V ст. тут також знаходилася ікона Марії з Дитям (Salus Populi Romani), яка дала поштовх до почитання Богородиці на Заході. Однак пік розвитку марійного культу на Заході власне припадає на ХІІ ст., період релігійного піднесення, викликаного хрестовими походами. Деякі науковці стверджують, що до VІІІ ст. культу ікони в Римі не існувало. [30]

12
12

Окрім писемних пам’яток, які говорять нам про досить розвинений культ Богоматері на народному рівні ще до Ефеського собору, маємо і пам’ятки мистецтва, що дійшли до наших часів. Зокрема важливим є катакомбне мистецтво у Римі, що у зародку дало всі головні пізніші зображення Богородиці.[31] Метою такого мистецтва не було документувати щоденне життя християнина, а свідчити про віру. Слід зазначити, що тут існує проблема ідентифікації зображень Марії, як і датування самої пам’ятки, бо для поховального мистецтва того часу не було типовим зображати мати та дитя, лише якщо це не були зображення самих померлих осіб. [32] І невідомо з якої перспективи трактувалися катакомбні зображення Марії самим ранніми християнами: христологічної чи марійної. Однак попри певні сумніви традиційно вважається, що зображення жінки із дитям на колінах, а поряд чоловіка, що вказує на зірку у катакомбах Прісцілли (ІІ- ІІІ ст.) є найдавнішим зображенням Богоматері. Дослідники пояснюють таку сцену як зображення Богородиці з Христом та пророком. Під пророком вони розуміють – Валаама (Числа 24,17: «Бачу його, та не під теперішню пору; дивлюся на нього та не зблизька. Зійде бо зірка з Якова, здійметься берло з Ізраїля, боки Моавові потрощить, і розгромить всіх синів Сета. Заволодіють вони Едомом, підпаде Сеїр під ворожу владу, - Ізраїль же зійде вгору. Нащадок Якова панувати стане, і знищить з міста те, що залишилося».) або Ісаю (60, 19-20; 1-2, який не згадує слово «зірка», а говорить про світло, що засіяло при народженні Месії, чому відповідає зірка.). Окрім того зображення Богородиці відомі з катакомб у сценах Благовіщення (катакомби Прісцілли, ІІ ст., поховальні полотна з Єгипту, з надписом «Марія»), Різдва Христового (катакомби св. Себастьяна, ІІІ-IV ст.) та Поклоніння волхвів ( катакомби Петра та Марцеліна ІІІ ст.) [33], оскільки почитання Богородиці було базоване на догматі про Воплочення. Марія тут є образом заміжньої жінки і ці сцени мають більше розповідний, ніж іконографічний характер. Однак слід звернути увагу на той факт, що Богоматір у фресках катакомб зображена передусім як знатна жінка – матрона, на що вказують одежі, прикраси, зачіска,  тим самим підносячи її у статусі, підкреслюючи її виняткову роль. [34] Звідси з часом починають розвиватися іконографічні теми, які відображали історичний (Богоматір як образ земної Церкви у вівтарній апсиді храму) та літургійний аспекти почитання Богородиці. Провідну роль у формуванні іконографічного типу «Богородиця на престолі» відіграли мозаїки церкви Санта Марія Маджоре [35] (432 р.), де вперше це зображення було поміщене у консі апсиди, однак воно не збереглося. Після Ефеського собору, почитання Богоматері поширилося по всьому християнському світі.

13
13
14
14









Окрім того у римських катакомбах зустрічаються зображення Марії на дні скляних посудин в оточенні святих: апп. Петра і Павла, св. Агнії і є надписи «Мара» або «Марія». Ці зображення – це умовне зображення Богоматері: довга сорочка, підперезана поясом, далматинка з широкими рукавами, вуаль, яка спадає на плечі, руки у молитовній позі. Хоча це також могло бути і зображення якоїсь святої, наприклад Марії Магдалини. Тут вона представлена як оранта [36]: Марія в довгому хітоні, поверх якого вдягнута туніка, на голові – шаль, руки підняті вгору (молитовний жест). Богородиця-Оранта представляється то дівою з розпущеним волоссям (надгробна плита  з церкви св. Максиміна, Прованс, поч. V ст.), то одруженою жінкою з покривалом на голові та орарієм, одягнутим на шию, обидва кінці якого спущені наперед у вигляді виправленого рушника (Богородиця з Остріанських катакомб кін. IV – поч. V ст., каплиця Миру на ранньохристиянському цвинтарі в Ель Багавате, Єгипет, поч. V ст. [37]). Тип Богородиці Оранти виник на основі апокрифічних уявлень про Марію як служницю єрусалимського храму  та у зв’язку з історією церковного служіння жінок у ранній Церкві [38]  Місцем походження образу вважається Палестина. Окрім того інколи образи чистих дів представляли в образі орант (св. Агнії, Теклі, Сесілії та ін.). В образі Оранти Богоматір представлена також на двох панелях дверей з церкви Санта Сабіна ( Рим, поч. V ст.) у сцені Вознесіння.

15
15

Існує навіть припущення щодо можливого  (навіть найдавнішого) зображення Богородиці в домашній церкві в Дура Европос (поч. ІІІ ст.) у сцені – жінка біля криниці – як Благовіщення біля криниці. [39] Окрім того, маємо згадки про наявні зображення Марії на рельєфах саркофагів. Хоча перелічені пам’ятки від початку ІІІ ст. (більш ранніх християнських артефактів не знайдено) до  поч. V ст. не є аж такі чисельні, однак вони свідчать про те, що ранніх християн цікавила особа Богородиці, вони бажали мати її зображення, які мали не просто розповідний характер (як приклад, новозавітні сцени у катакомбах, пов’язані з Марією), а виконували навіть своєрідну роль амулета, матеріальної пам’ятки про особу тієї, до якої можна звертатися у потребах та просити заступництва. Окрім того, ранні зображення Марії у християнстві свідчать про те, що вірні мали чітку ідею щодо зображення Богородиці, навіть якщо вони частково запозичили її  образ з поганської культури, і який, в подальшому отримає свій розвиток.

16
16

Отож,  на основі аналізу нових даних (передусім йдеться про ґрунтовніше дослідження апокрифічних та літургійних текстів), представлених дослідниками щодо питання раннього культу Богородиці,  напрошується висновок, що ще до Ефеського собору, 431 р., починаючи з кінця ІІ – початку ІІІ століття можна говорити про початки культу (набожності) Богородиці серед різних християнських спільнот, доказом чого є численні апокрифічні тексти, пам’ятки мистецтва, які представляють нам зацікавлення матір’ю Христа, різний спосіб трактування її особи, а також свідчать про віру у її заступництво, що вже видно на прикладі молитви «Під твою милість…». Варто зазначити, що розвиток культу Марії, який до початку V ст. отримав досить складний характер, передусім зародився в середовищі пересічних християн, перш ніж особу Богородиці «під мікроскопом» розглянули богослови – інтелектуали. Власне набожність мирян часто випереджала розвиток догматики не лише у ранньохристиянський період формування вчення Церкви, а й пізніше – у Середньовіччі та, навіть, у сучасності (як приклад, Догмат про Внебовзяття Богородиці прийнятий у ІІ пол. ХХ ст.). Ганс Белтінг, розглядаючи питання культу образу в християнстві, сказав, що свого часу богослови створили теорію для практики, яка вже існувала або lex orandi випереджала lex credendі. Цю цитату можна застосувати і до розвитку почитання Богоматері у ранній період християнства: рішення Ефеського собору - це була промоція Церквою вже існуючих практик почитання матері Христа серед християн, надання їм ортодоксійного характеру. Питання розвиту культу Богородиці заторкує багато аспектів життя ранньої християнської спільноти, яка на момент становлення Церкви ще не зовсім звільнилася від багажу поганської культури, і яка багато практик та вірувань інкультурувала в новий світогляд, і тому потребує більш прискіпливого аналізу з різних перспектив. Отож,  завдання, яке стоїть перед науковцями сьогодні можна підсумувати словами Пітера Брауна, що «справжня історія ранньої Церкви має бути прочитана крізь призму розвитку популярних практик та вірувань», а не лише розвитку самої доктрини [40] і тим паче беручи до уваги пам’ятки мистецтва (які теж потребують ґрунтовнішого аналізу та дослідження), які можуть нам сказати набагато більше, ніж самі тексти про особу Марії.


Марія ХОМИШИН

викладач кафедри богослов’я УКУ


  1. С. Maunder, Origins of the Cult of the Virgin Mary, 2008; Images of the Mother of God. Perceptions of the Theotokos in Byzantium.Ed. by. Maria Vassilaki. 2005; The Cult and the Mother of God in Byzantium. Texts and Images. Ed. By Leslie Brubaker and Mary M. Cunningham, 2011; Stephen J. Shoemaker.Mary in Early Christian Faith and Devotion, New Haven and London: Yale University Press, 2016.
  2. Х. Белтінг, Образ и культ: история образа до епохи искусства, Москва: Прогресс-Традиция , с. 48-53.
  3. В Гал. 4, 4-5 ап. Павло говорить, що Христос «народився від жінки». Марія в ап. Павла – гарант Воплочення Христа, а тим самим доказ істинності Воплочення. Її особа не є об’єктом його зацікавлення. Єв. Марко ( 70 р.) у тексті Євангелія знає її на ім’я (Мк.6,3), однак він також мало зацікавлений особою матері Ісуса, тим самим підкреслюючи її лише біологічну та генеалогічну роль (Мк. 3,20-25 – конфлікт між членами сім’ї Ісуса). У єв. Івана Марія представлена на початку і вкінці прилюдної діяльності Христа. Марія є представлена як вірний учень Христа, як та, що потребувала особливої турботи після смерті Спасителя.
  4. Подія Благовіщення, відвідини Єлизавети, Марійний гімн – Лк. 1,46-55, Стрітення – св. Симеон звертається до Марії; Марія та Ісус у храмі, Марія та сім’я – Лк.8,19-21. У цих епізодах Лука представляє досить розвинене уявлення про Марію та її роль у Нв. Зв. на початках християнства. Марія перша чує та отримує благодать спасіння від арх. Гавриїла, на яку відповідає з вірою. Лука представляє Марію як першого вірного учня її Сина, як «благословенну між жінками», яку благословлятимуть народи.
  5. Див. детальніше Stephen J. Shoemaker.Mary in Early Christian Faith and Devotion, New Haven and London: Yale University Press, 2016, pp. 30-43.
  6. Маріологія ранньої Церкви  в даному випадку буде представлена дуже скупо, з вказівкою на головні її теми, оскільки це не основне питання у даній статті.
  7. Тертуліан (с.160-225 рр.) мав сумніви щодо дівицтва Богоматері до, в часі та після зачаття; підтримує думку про Марію як нову Єву, однак відкидає думку про те, що сама Марія є причиною спасіння та «адвокат Єви». Климент Олександрійський (200 р.) визнавав дівицтво Марії, тоді як його учень, Оріген – ні, однак саме він один з перших серед Отців називає Марію «Богородицею» та «приснодівою».
  8. Григорій Ніський: «Радуйся, Благодатна, Ти бо подобалась Творцеві...» Северян з Габали: „.... молім Преславну Діву та Богоматір Марію, закликаймо святих славних апостолів, звертаймося до святих мучеників.» Свого часу, коли на Константинополь нападають вороги, то він закликає народ молитися до Богородиці як до помічниці.
  9. Юстин, Діалог із жидом Трифоном.
  10. «Єви непослушної окови були розв’язані послухом Марії. Те, що зав’язала Єва через невірство, те розв’язала Діва Марія через віру».  Він вважав, що через свій послух Марія уможливила не лише своє спасіння, але й спасіння всього Божого сотворіння. Іриней закладає підґрунтя, говорячи про виняткову роль Марії в ікономії спасіння.
  11. Мова йде про перші Вселенські Собори, на яких були закладені основи для розвитку вчення про Марію, що спричинило появу  Її численних свят  в літургійному році, побудову храмів на честь Марії. Зокрема, на ІІ Вселенському соборі (381 р.), Богоматір згадується у тексті «Вірую». Згодом, Ефеський собор надає Марії титул «Богородиця», який був ще раз потверджений на Халкедонському соборі (451), а на П’ятому Вселенському Соборі (481 р.) йдеться про її приснодівство.
  12. Ханс Белтинг, Образ и культ: история образа до епохи искусства, с. 49-50.
  13. «Хто Ти, що згодом народиш? Як ти собі заслужила на це? В Тобі стає той, хто Тебе створив, в Тобі стає Той, через кого Ти стала...»
  14. Пор. Rіta Avner. The Initial Tradition of the Theotokos at the Kathisma: Earliest Celebrations and the Calendar in The Cult and the Mother of God in Byzantium. Texts and Images. Ed. By Leslie Brubaker and Mary M. Cunningham, 2011, pp. 4-29.
  15. Кондаков. Н. Иконография Богоматери https://www.icon-art.info/book_contents.php?lng=ru&book_id=33&chap=26&ch_l2=0
  16. Сам текст апокрифу укр. мовою див. у  Цариця неба і землі: апокрифи, Львів: Свічадо, 2019, с. 20-39
  17. Див. детальніше  у Stephen J. Shoemaker. Mary in Early Christian Faith and Devotion, pp. 47-63.
  18. Див. детальніше Stephen J. Shoemaker. Mary in Early Christian Faith and Devotion, рр. 100-165.
  19. Щодо контексту вживання самого терміну Theotokos у ранньохристиянському періоді див. Maxwell E. Johnson, Sub Tuum Praesidium: The Theotokos in Christian Life and Worship Before Ephesus in Pro Ecclesia, Vol. XVII, No.1., pp. 53-59; Henri de Villiers, The Sub Tuum Praesidium in http://www.newliturgicalmovement.org/2011/02/sub-tuum-praesidium.html#.YDYqZtgzbcs Варто сказати, що сам термін Theotokos у ранньохристиянському періоді вживався не лише в контексті христологічної доктрини, а в ширшому значенні, як  шанобливе звертання до Марії.
  20. Див. детальніше Stephen J. Shoemaker.Mary in Early Christian Faith and Devotion, рр. 68-73, а також пор. Maxwell E. Johnson, Sub Tuum Praesidium: The Theotokos in Christian Life and Worship Before Ephesus in Pro Ecclesia, Vol.XVII, No.1., pp. 52-75.
  21. Там само.
  22. Рання Церква практикувала культ святих, який був зосереджений передусім на мучениках. Місця поховання мучеників та місця, де знаходилися реліквії святих ставали місцями поклоніння. Щодо Марії, то не було жодних свідчень про її смерть. Не було відомо про місце її поховання і тому її культові довелося дещо відстати у розвитку. Відсутність інформації про матір Христа приводило до існування різні теорії щодо її життя. Лише апокрифічний текст Протоєвангеліє Якова подає більше інформації про життя Марії і саме з цього твору розпочинається почитання Богородиці.
  23. Див. детальніше в Isis and Mary in Early Icons. Images of the Mother of God. Perceptions of the Theotokos in Byzantium.Ed. by. Maria Vassilaki. 2005, pp. 3-13.
  24. Епіфаній Саламіський (+404 р.) у своїй праці Панаріон подає список 80-ти найбільших єресей того часу. Три з них стосуються Богородиці. Власні погляди Епіфанія на Марію були консервативними, однак вони здебільшого представляють православну точку зору з цього приводу у четвертому столітті. Він підтримує її статус як приснодіви, однак відкидає її дівицтво до зачаття, в часі народження і після; він розвиває паралелізм Дів ва-Єва та називає її Богородицею. Колиріади – секта яка поклонялася Марії як божеству. Вони готові були замінити нею Бога. Представники секти висвячували жіноцтво для виконання своїх культових обрядів. Ці жінки розкладали буханки хліба  на тканині, яка покривала стілець квадратної форми. Цей хліб вони жертвували  Марії, а тоді всі жінки їли його разом. Цей хліб називався колиріс Епіфаній переживав з приводу того, що ця секта перетворила Марію в божество. Натомість він не заперечував її святості, однак вважав, що за своєю природою вона не відрізняється від інших святих: «Наскільки Марія є славна, свята та тому гідна почитання, пошани, то Її не треба почитати аж до благоговійного поклоніння. Без сумніву, тіло Марії було святим, але вона не була Богом; Пречиста та повна пошани була Діва, але вона не була нам дана, щоб поклонятися, але як жінка, що поклоняється Тому, хто народився з Її тіла.”»
  25. Maxwell E. Johnson, Sub Tuum Praesidium: The Theotokos in Christian Life and Worship Before Ephesus in Pro Ecclesia, Vol.XVII, No.1., pp. 67 – 69.
  26. Див. детальнішу у Vasiliki Imberis. Divine Heiress. The Virgin Mary and the Creation of the Christian Constantinople, London and New York: Routledge, 1994.
  27. Скажімо Їй: Ти є благословенна між жінками. Ти бо розвіяла смуток, що Єва нам принесла...” Див. також у  Maxwell E. Johnson, Sub Tuum Praesidium: The Theotokos in Christian Life and Worship Before Ephesus in Pro Ecclesia, Vol.XVII, No.1., pр. 69-73.
  28. Х. Бельтинг, Образ и культ: история образа до епохи искусства, с.52-53.
  29. Там само, с. 51.
  30. Там само, с. 82-97.
  31. А. Голубцов, Из чтений по церковной археологии и литургике, СПб: Сатись, 1995, ст. 194-211. Geri Purbly, What Can Art Tell Us About the Cult of the Virgin Mary in the Early Roman Catholic Church? A Re-evaluation of the evidence for Marian Images in Late Antiquity https://www.academia.edu/20635989/What_can_art_tell_us_about_the_cult_of_the_Virgin_Mary_in_the_early_Roman_Catholic_church_A_re_evaluation_of_the_evidence_for_Marian_images_in_Late_Antiquity
  32. А. Grabar. Christian Iconography: A Study of Its Origins, Princeton: Princeton University Press, 1968, p.9.
  33. В римських катакомбах зустрічаються 10-12 фресок сюжету «Поклоніння волхвів», багато з  яких на сьогодні просто знищено. Ця сцена базується на Єв. Мт., де волхви приходять до Христа в момент народження, а також на Євангелії Псевдо-Матея, де царі відвідують дитя у двох річному віці. Найдавніше зображення цього сюжету датують ІІ ст.: Богородиця сидить на кріслі без спинки, а царі голими руками підносять їй дари. В ІІІ ст. – крісло зі спинкою, а дари на тарелі, а з  IV ст. – Богородиці у цій сцені зображається в далматиці. Однак  це зображення не збереглося. Тому найдавніше зображення після цієї фрески вважається сюжет «Поклоніння волхвів» з катакомб Петра та Марцеліна (ІІІ ст.): Богородиця простоволоса сидить на кріслі зі спинкою і тримає на руках дитину грудного віку (див. також фрески з катакомб Домітілли та Каліста).  Див. детальніше Н. Кондаков. Иконография Богоматери у 2-ох томах, https://www.icon-art.info/book_contents.php?lng=ru&book_id=33&chap=26&ch_l2=0
  34. Див. детальніше М. А. Лидова, Образ Богоматери Патрицианки в раннехристианской иконографии в Труди Государственного Ермитажа LXXXIX Византия в контексте мировой культури, Санкт-Петербург, 2017, с. 7-21.
  35. Напис зроблений папою Сікстом ІІІ у побудованій ним на честь Богородиці церкві: «Я, Сикст, посвятив новий храм тобі, отроковице Маріє, дар гідний твоєї спасительної богоприйнятої утроби, бо ти породила єси не знаючи мужа, ставши нашим спасінням. Це свідки твої несуть тобі дари і під їхніми ногами лежить у кожного знаряддя його страждань: меч, вогонь, дикий звір, ріка, яд, однак вище таких смертей стоїть вінок мучеництва».
  36. В розписах катакомб зображення орант:  жіночої постаті з вгору піднятими руками, одягнуту в класичну туніку, пояснюють по-різному: похоронний образ, декоративний елемент, образ християнської молитви, образ християнської церкви, а на рельєфах саркофагів – образ душі померлого. Див. детальніше Н. Кондаков. Иконография Богоматери у 2-ох томах, https://www.icon-art.info/book_contents.php?lng=ru&book_id=33&chap=26&ch_l2=0. Більш детальніше про ранньохристиянські пам’ятки Богоматері до Ефесу див. M. Lidova. Embodied Word: Telling the Story of Mary in Early Christian Art in The Reception of the Virgin in Byzantium. Marian Narratives in Texts and Images, Ed. by T. Arentzen and M.B.Cunningham, Cambridge University Press, 2019, pp. 17-43.
  37. Stephen J. Shoemaker. Mary in Early Christian Faith and Devotion, рр. 194-200.
  38. До ІІІ ст. був поширений чин вдів, а з IV ст. – з’являються дияконіси, завданням яких було допомагати при хрещенні, катехизації, доглядати за хворими жінками, за чистотою в храмі, а найголовніше – завідувати чином вдів та дівиць. Переважно дияконісами були багаті та впливові жінки. Дияконіси з’являються спершу в Сирії, Палестині та Месопотамії, з IV ст. в Константинополі. Відомі дияконіси: Пульхерія, Євдокія –  імператриці, св. Ніно – перша дияконіса грузинської церкви, св. Макрина, св. Олімпіада. Переважно дияконіси проводили благодійну діяльність. Ряд дияконіс були зачислені до лику святих: преп. Меланія Римлянка. Про дияконіс згадує Сократ та історик Созомен.
  39. Stephen J. Shoemaker.Mary in Early Christian Faith and Devotion, рр. 196.
  40. Цит в Maxwell E. Johnson, Sub Tuum Praesidium: The Theotokos in Christian Life and Worship Before Ephesus in Pro Ecclesia, Vol. XVII, No.1., pp. 60


Ілюстрації

1 -  Богоматір на дні скляних посудин, IV cт. Християнський Музей, Ватикан

2 - Катакомби Пріскілли, ІІ пол. ІІ ст.

3 - Поклоніння волхвів, катакомби св. Себастьяна

4 - Благовіщення, Катакомби Пріскілли, ІІ пол. ІІ ст.

5 - Рельєф саркофага з Равенни, V  ст.

6 - Різдво Христове та поклоніння волхвів, фрагмент саркофагу, IV ст.

7, 8 - Жінка біля криниці, Дура Европос, поч. ІІІ ст.

9 - Єгипетський папірус молитви «Під твою милість»

10, 11 -  Богоматір на дні скляних посудин, IV cт. Християнський Музей, Ватикан

12 - Надгробна плита в ц. св. Максиміна,  Прованс, Марія як Діва

13, 14 - Базиліка Санта Сабіна, Рим , 422-432 рр. Дерев’яні двері: сцена Поклоніння Волхвів та Вознесіння

15 - ц. Санта Марія Маджоре, Рим, 422 р.  Благовіщення

16 - Благовіщення та Різдво на поховальних полотнах, шовк, кін. 4 – поч. 5 ст. Єгипет (Лондон)




 *******

1.       С. Maunder, Origins of the Cult of the Virgin Mary, 2008; Images of the Mother of God. Perceptions of the Theotokos in Byzantium.Ed. by. Maria Vassilaki. 2005; The Cult and the Mother of God in Byzantium. Texts and Images. Ed. By Leslie Brubaker and Mary M. Cunningham, 2011; Stephen J. Shoemaker.Mary in Early Christian Faith and Devotion, New Haven and London: Yale University Press, 2016.

2.       Х. Белтінг, Образ и культ: история образа до епохи искусства, Москва: Прогресс-Традиция , с. 48-53.

3.        В Гал. 4, 4-5 ап. Павло говорить, що Христос «народився від жінки». Марія в ап. Павла – гарант Воплочення Христа, а тим самим доказ істинності Воплочення. Її особа не є об’єктом його зацікавлення. Єв. Марко ( 70 р.) у тексті Євангелія знає її на ім’я (Мк.6,3), однак він також мало зацікавлений особою матері Ісуса, тим самим підкреслюючи її лише біологічну та генеалогічну роль (Мк. 3,20-25 – конфлікт між членами сім’ї Ісуса). У єв. Івана Марія представлена на початку і вкінці прилюдної діяльності Христа. Марія є представлена як вірний учень Христа, як та, що потребувала особливої турботи після смерті Спасителя.

4.       Подія Благовіщення, відвідини Єлизавети, Марійний гімн – Лк. 1,46-55, Стрітення – св. Симеон звертається до Марії; Марія та Ісус у храмі, Марія та сім’я – Лк.8,19-21. У цих епізодах Лука представляє досить розвинене уявлення про Марію та її роль у Нв. Зв. на початках християнства. Марія перша чує та отримує благодать спасіння від арх. Гавриїла, на яку відповідає з вірою. Лука представляє Марію як першого вірного учня її Сина, як «благословенну між жінками», яку благословлятимуть народи.

5.       Див. детальніше Stephen J. Shoemaker.Mary in Early Christian Faith and Devotion, New Haven and London: Yale University Press, 2016, pp. 30-43.

6.       Маріологія ранньої Церкви  в даному випадку буде представлена дуже скупо, з вказівкою на головні її теми, оскільки це не основне питання у даній статті.

7.       Тертуліан (с.160-225 рр.) мав сумніви щодо дівицтва Богоматері до, в часі та після зачаття; підтримує думку про Марію як нову Єву, однак відкидає думку про те, що сама Марія є причиною спасіння та «адвокат Єви». Климент Олександрійський (200 р.) визнавав дівицтво Марії, тоді як його учень, Оріген – ні, однак саме він один з перших серед Отців називає Марію «Богородицею» та «приснодівою». 

8.       Григорій Ніський: «Радуйся, Благодатна, Ти бо подобалась Творцеві...» Северян з Габали: „.... молім Преславну Діву та Богоматір Марію, закликаймо святих славних апостолів, звертаймося до святих мучеників.» Свого часу, коли на Константинополь нападають вороги, то він закликає народ молитися до Богородиці як до помічниці.  

9.       Юстин, Діалог із жидом Трифоном.

10.   «Єви непослушної окови були розв’язані послухом Марії. Те, що зав’язала Єва через невірство, те розв’язала Діва Марія через віру».  Він вважав, що через свій послух Марія уможливила не лише своє спасіння, але й спасіння всього Божого сотворіння. Іриней закладає підґрунтя, говорячи про виняткову роль Марії в ікономії спасіння.

11.   Мова йде про перші Вселенські Собори, на яких були закладені основи для розвитку вчення про Марію, що спричинило появу  Її численних свят  в літургійному році, побудову храмів на честь Марії. Зокрема, на ІІ Вселенському соборі (381 р.), Богоматір згадується у тексті «Вірую». Згодом, Ефеський собор надає Марії титул «Богородиця», який був ще раз потверджений на Халкедонському соборі (451), а на П’ятому Вселенському Соборі (481 р.) йдеться про її приснодівство. 

12.   Ханс Белтинг, Образ и культ: история образа до епохи искусства, с. 49-50.  

13.   «Хто Ти, що згодом народиш? Як ти собі заслужила на це? В Тобі стає той, хто Тебе створив, в Тобі стає Той, через кого Ти стала...»

14.   Пор. Rіta Avner. The Initial Tradition of the Theotokos at the Kathisma: Earliest Celebrations and the Calendar in The Cult and the Mother of God in Byzantium. Texts and Images. Ed. By Leslie Brubaker and Mary M. Cunningham, 2011, pp. 4-29.

15.   Кондаков. Н. Иконография Богоматери https://www.icon-art.info/book_contents.php?lng=ru&book_id=33&chap=26&ch_l2=0

16.   Сам текст апокрифу укр. мовою див. у  Цариця неба і землі: апокрифи, Львів: Свічадо, 2019, с. 20-39

17.   Див. детальніше  у Stephen J. Shoemaker. Mary in Early Christian Faith and Devotion, pp. 47-63.

18.   Див. детальніше Stephen J. Shoemaker. Mary in Early Christian Faith and Devotion, рр. 100-165.

19.   Щодо контексту вживання самого терміну Theotokos у ранньохристиянському періоді див. Maxwell E. Johnson, Sub Tuum Praesidium: The Theotokos in Christian Life and Worship Before Ephesus in Pro Ecclesia, Vol. XVII, No.1., pp. 53-59; Henri de Villiers, The Sub Tuum Praesidium  in http://www.newliturgicalmovement.org/2011/02/sub-tuum-praesidium.html#.YDYqZtgzbcs Варто сказати, що сам термін Theotokos у ранньохристиянському періоді вживався не лише в контексті христологічної доктрини, а в ширшому значенні, як  шанобливе звертання до Марії.

20.   Див. детальніше Stephen J. Shoemaker.Mary in Early Christian Faith and Devotion, рр. 68-73, а також пор. Maxwell E. Johnson, Sub Tuum Praesidium: The Theotokos in Christian Life and Worship Before Ephesus in Pro Ecclesia, Vol.XVII, No.1., pp. 52-75.

21.   Там само.

22.   Рання Церква практикувала культ святих, який був зосереджений передусім на мучениках. Місця поховання мучеників та місця, де знаходилися реліквії святих ставали місцями поклоніння. Щодо Марії, то не було жодних свідчень про її смерть. Не було відомо про місце її поховання і тому її культові довелося дещо відстати у розвитку. Відсутність інформації про матір Христа приводило до існування різні теорії щодо її життя. Лише апокрифічний текст Протоєвангеліє Якова подає більше інформації про життя Марії і саме з цього твору розпочинається почитання Богородиці.  

23.   Див. детальніше в Isis and Mary in Early Icons. Images of the Mother of God. Perceptions of the Theotokos in Byzantium.Ed. by. Maria Vassilaki. 2005, pp. 3-13.

24.   Епіфаній Саламіський (+404 р.) у своїй праці Панаріон подає список 80-ти найбільших єресей того часу. Три з них стосуються Богородиці. Власні погляди Епіфанія на Марію були консервативними, однак вони здебільшого представляють православну точку зору з цього приводу у четвертому столітті. Він підтримує її статус як приснодіви, однак відкидає її дівицтво до зачаття, в часі народження і після; він розвиває паралелізм Дів ва-Єва та називає її Богородицею. Колиріади – секта яка поклонялася Марії як божеству. Вони готові були замінити нею Бога. Представники секти висвячували жіноцтво для виконання своїх культових обрядів. Ці жінки розкладали буханки хліба  на тканині, яка покривала стілець квадратної форми. Цей хліб вони жертвували  Марії, а тоді всі жінки їли його разом. Цей хліб називався колиріс Епіфаній переживав з приводу того, що ця секта перетворила Марію в божество. Натомість він не заперечував її святості, однак вважав, що за своєю природою вона не відрізняється від інших святих: «Наскільки Марія є славна, свята та тому гідна почитання, пошани, то Її не треба почитати аж до благоговійного поклоніння. Без сумніву, тіло Марії було святим, але вона не була Богом; Пречиста та повна пошани була Діва, але вона не була нам дана, щоб поклонятися, але як жінка, що поклоняється Тому, хто народився з Її тіла.”»

25.   Maxwell E. Johnson, Sub Tuum Praesidium: The Theotokos in Christian Life and Worship Before Ephesus in Pro Ecclesia, Vol.XVII, No.1., pp. 67 – 69.

26.   Див. детальнішу у Vasiliki Imberis. Divine Heiress. The Virgin Mary and the Creation of the Christian Constantinople, London and New York: Routledge, 1994.

27.   Скажімо Їй: Ти є благословенна між жінками. Ти бо розвіяла смуток, що Єва нам принесла... Див. також у  Maxwell E. Johnson, Sub Tuum Praesidium: The Theotokos in Christian Life and Worship Before Ephesus in Pro Ecclesia, Vol.XVII, No.1., pр. 69-73.

28.   Х. Бельтинг, Образ и культ: история образа до епохи искусства, с.52-53.

29.   Там само, с. 51.

30.   Там само, с. 82-97.

31.   А. Голубцов, Из чтений по церковной археологии и литургике, СПб: Сатись, 1995, ст. 194-211.

Geri Purbly, What Can Art Tell Us About the Cult of the Virgin Mary in the Early Roman Catholic Church? A Re-evaluation of the evidence for Marian Images in Late Antiquity https://www.academia.edu/20635989/What_can_art_tell_us_about_the_cult_of_the_Virgin_Mary_in_the_early_Roman_Catholic_church_A_re_evaluation_of_the_evidence_for_Marian_images_in_Late_Antiquity

32.   А. Grabar. Christian Iconography: A Study of Its Origins, Princeton: Princeton University Press, 1968, p.9.

33.   В римських катакомбах зустрічаються 10-12 фресок сюжету «Поклоніння волхвів», багато з  яких на сьогодні просто знищено. Ця сцена базується на Єв. Мт., де волхви приходять до Христа в момент народження, а також на Євангелії Псевдо-Матея, де царі відвідують дитя у двох річному віці. Найдавніше зображення цього сюжету датують ІІ ст.: Богородиця сидить на кріслі без спинки, а царі голими руками підносять їй дари. В ІІІ ст. – крісло зі спинкою, а дари на тарелі, а з  IV ст. – Богородиці у цій сцені зображається в далматиці. Однак  це зображення не збереглося. Тому найдавніше зображення після цієї фрески вважається сюжет «Поклоніння волхвів» з катакомб Петра та Марцеліна (ІІІ ст.): Богородиця простоволоса сидить на кріслі зі спинкою і тримає на руках дитину грудного віку (див. також фрески з катакомб Домітілли та Каліста).  Див. детальніше Н. Кондаков. Иконография Богоматери  у 2-ох томах, https://www.icon-art.info/book_contents.php?lng=ru&book_id=33&chap=26&ch_l2=0

34.   Див. детальніше М. А. Лидова, Образ Богоматери Патрицианки в раннехристианской иконографии  в Труди Государственного Ермитажа   LXXXIX  Византия в контексте мировой культури,  Санкт-Петербург, 2017, с. 7-21.

35.   Напис зроблений папою Сікстом ІІІ у побудованій ним на честь Богородиці церкві: «Я, Сикст, посвятив новий храм тобі, отроковице Маріє, дар гідний твоєї спасительної богоприйнятої утроби, бо ти породила єси не знаючи мужа, ставши нашим спасінням. Це свідки твої несуть тобі дари і під їхніми ногами лежить у кожного знаряддя його страждань: меч, вогонь, дикий звір, ріка, яд, однак вище таких смертей стоїть вінок мучеництва».

36.   В розписах катакомб зображення орант:  жіночої постаті з вгору піднятими руками, одягнуту в класичну туніку, пояснюють по-різному: похоронний образ, декоративний елемент, образ християнської молитви, образ християнської церкви, а на рельєфах саркофагів – образ душі померлого. Див. детальніше Н. Кондаков. Иконография Богоматери  у 2-ох томах, https://www.icon-art.info/book_contents.php?lng=ru&book_id=33&chap=26&ch_l2=0. Більш детальніше про ранньохристиянські пам’ятки Богоматері до Ефесу див.  M. Lidova. Embodied Word: Telling the Story of Mary in Early Christian Art in The Reception of the Virgin in Byzantium. Marian Narratives in Texts and Images, Ed. by T. Arentzen and M.B.Cunningham, Cambridge University Press, 2019, pp. 17-43.

37.   Stephen J. Shoemaker. Mary in Early Christian Faith and Devotion, рр. 194-200.

38.   До ІІІ ст. був поширений чин вдів, а з IV ст. – з’являються дияконіси, завданням яких було допомагати при хрещенні, катехизації, доглядати за хворими жінками, за чистотою в храмі, а найголовніше – завідувати чином вдів та дівиць. Переважно дияконісами були багаті та впливові жінки. Дияконіси з’являються спершу в Сирії, Палестині та Месопотамії, з IV ст. в Константинополі. Відомі дияконіси: Пульхерія, Євдокія –  імператриці, св. Ніно – перша дияконіса грузинської церкви, св. Макрина, св. Олімпіада. Переважно дияконіси проводили благодійну діяльність. Ряд дияконіс були зачислені до лику святих: преп. Меланія Римлянка. Про дияконіс згадує Сократ та історик Созомен.  

39.   Stephen J. Shoemaker.Mary in Early Christian Faith and Devotion, рр. 196.

40.   Цит в Maxwell E. Johnson, Sub Tuum Praesidium: The Theotokos in Christian Life and Worship Before Ephesus in Pro Ecclesia, Vol. XVII, No.1., pp. 60


Рейтинг статті

( 0 голосів )
Теги:     богослов'я      ікона
( 715 переглядів )
 

Додати коментар


Захисний код
Оновити