Свобода, доля і християнство Друк

b_300_0_16777215_0___images_stories_zistoriidumky_the-crossroads.jpg«Ось, Я стою під дверима та стукаю: хто почує Мій голос і відчинить двері, Я увійду до нього, і буду вечеряти з ним, і він зі Мною.» (Одкр. 3:20)

Чи є у людини свобода, чи все визначено за неї наперед? Це одне з ключових питань християнства та філософії взагалі. І якщо свобода таки є, то в чому її сенс, для чого вона? Для чого взагалі людина живе на світі? Питання, звичайно, масштабні, але не варто боятись їх собі ставити. Той, хто не ставить собі цих питань, не отримає і відповіді на них.

Особиста свобода людини утверджується християнством: «Де Дух Господній, там свобода». Водночас, у Бога також є власна воля і, відповідно, власний план на те, як має бути:


«Я сповіщаю від початку, що буде в кінці, і від давніх часів те, що не сталося, говорю: Мій намір відбудеться, і все, що Мені завгодно, Я зроблю.» (Ісая 46:10)

Як особиста свобода людини і свобода Бога взаємодіють між собою?


Призначення від Бога

Якщо Бог створив людину, то Він це зробив не просто так. У Творця є план на долю кожної окремої людини, або, іншими словами, у людини є місія, призначення від Бога. Це видно з життя самого Ісуса Христа, який прийняв те, на що Господь Його прирік: «Отче, як волієш, пронеси мимо Мене цю чашу! Проте не Моя воля, а Твоя нехай буде» (Лк. 22:42).

Життя Христа має бути прикладом і шляхом для християн.

Свобода людини є лише в тому, чи виконати місію, визначену для неї Богом, чи відкинути її.

У першому варіанті воля людини і воля Бога зливаються, людина добровільно приймає Божу волю і вони стають одним цілим. «Да будуть всі єдино, як Ти, Отче, в Мені, і Я в Тобі, так і вони нехай будуть в Нас єдине» (Ів. 17:21)

У другому варіанті, людина відпадає від Творця і опиняється в хаосі, в пустоті, де можна вічно літати, як космічний пил літає по всесвіту, так і не знаходячи свого притулку.


Свобода вибору

Чи є у людини реальна можливість відкинути волю Божу і «ходить своїми стежками»? Звичайно, є. Ісус також мав вибір в Гетсиманському саду. І кожна людина цей вибір має. Більше того, вибір не виконувати власне призначення куди простіший і, на перший погляд, «приємніший» з точки зору земних благ, ніж навпаки, про що буде йти мова нижче.

Що буде, якщо людина не виконає своє призначення?

Мордехай говорить наступні слова цариці Естер: «Якщо ти промовчиш в цей час, то полегшення і врятування прийде для юдеїв з іншого місця, а ти та дім твого батька загинете. І хто знає, чи не для такого часу ти і досягла достоїнства царського?» (Естер 4:14)

Показовим є і царствування Саула, першого царя Ізраїлю, який відійшов від заповідей Божих і замість нього Бог поставив Давида. «Господь жалкував, що настановив був Саула царем над Ізраїлем» (1 Царств 15:35).

План Бога здійсниться у будь-якому випадку, тільки через кого – це вже інша справа. Через вас, чи через когось іншого, але «все, що Мені завгодно, Я зроблю» - говорить Господь. План може відрізнятись від факту у виконавцях, але не за змістом.

З вищезазначеного можна подумать, що людині не залишається нічого іншого, як просто підкоритись волі Божій і мовчки «нести свій хрест». Але, насправді, все кардинально навпаки. В цьому і парадокс життя і тут розкривається зміст фрази, що Господній Дух там, де свобода.


Омана світу цього

Земний світ – це світ після гріхопадіння. Цар світу цього – диявол. Людина, народжуючись, потрапляє у вир, який її огортає і несе стрімголов в потоці матеріальних та чуттєвих пристрастей. Життєва суєта не веде до виконання Божого призначення і до спасіння душі, а якраз навпаки – відвертає людину від Бога.

Все, що відбувається навколо людини, є зовнішнім для її свободи. Навколишній світ виступає у ролі стихії. А стихія за визначенням є чимось нерозумним, безсвідомим, сліпим. Вона не може нічого створить, а лише руйнує. І людину руйнує в цьому випадку теж, віддаляючи від Бога, якщо людина їй підкориться.

«Ось, Я стою під дверима та стукаю», - каже Господь. Задача світу – приглушить цей стук, відволікти, затуманить свідомість матеріальними, чуттєвими спокусами. Це дуже нагадує те, що відбувається у фільмі «Матриця»: спокуси земного життя дуже солодкі, але вони ведуть до знищення; шлях до справжнього вічного життя, яке людина може заслужить виконанням свого призначенням, тернистий і довгий.

Спокуси, які пропонує світ, дуже різноманітні. Від банального тілесного задоволення, розваг і грошей до влади та слави. Диявол спокушав Христа спочатку хлібом, а завершив владою у цілому світі. І хліб, і влада, здобуті нечесним шляхом, – це ілюзія. Все поїдає смерть. А за смертю треба буде оплатить рахунок перед вічністю. «Життя – як супермаркет: бери все, що хочеш, а оплата на виході».

Можна погодитись на те, що пропонує світ, але чи не буде це схоже з часом на падіння в безодню? Падать легко, але кінець неприємний. Йти проти виру земного життя в пошуках Бога складно, як і будь-яке підняття наверх. Але нагородою буде життя і свобода – справжні, тому що вічні, а не тимчасові.

«Не любіть світу, ані того, що в світі: хто любить світ, у тому немає любові Отчої. Бо все, що в світі: похоть плоті, і похоть очам, і гордість життєва, це не від Отця, а від світу. І світ проходить, і його похіть, а той, хто виконує волю Божу, залишається вовік. (1 Ів. 2: 15-17)


Свобода як прорив у трансцендентне

Для того, щоб вирватись з земної «матриці», людина має проявити акт волі, має зробити заявку на власну суб’єктивну свободу і піти проти течії сліпого випадку. Весь детермінізм навколишнього світу, весь умовний причинно-наслідковий зв’язок зовнішніх подій людина має сприймати саме як випадок, який вона розриває актом власної волі у пошуках і виконанні Божого призначення.

Діяльна енергія свободи – це енергія Бога. Саме через діяльний акт свободи, через виклик, який людина кидає світу, що перебуває у владі диявола, в людину входить Бог. Тому, по факту, свобода людини – не від світу цього. Свобода трансцендентна. І коли людина напружує всі свої духовні сили і виступає проти світу у пошуках і виконанні Божого призначення, транцендетне, Святий Дух проникає в земне життя через вольовий акт людини.

Описаний акт волі можна назвати одним влучним словом – «вчинок». Це поняття запропонував свого часу. Г. Гегель («Наука логіки»). «Вчинок», на думку Гегеля, - це те, що робить конкретну людину особливою і допомагає їй знайти свою істинну долю. Погодьтесь, «особливе» – це, зазвичай, те, що пливе проти течії, а не за нею.

Таким актом волі або «вчинком» має бути, в першу чергу, відмова від обмеженості емпіричного досвіду у питанні віри. Віра в Бога – це саме вольовий акт, що йде проти буденності та обмеженості світу. Це відповідь людини Творцю на Його поклик до неї.

Внутрішнє смирення перед Богом має назовні втілюватись у дерзновенні перед світом, у свободі та творчості в найширшому значенні цього слова. Творить християнські заповіді на практиці може виглядати надто ідеалістично та «нерозумно», але «якщо хтось з вас думає бути мудрим у віці цім, нехай стане нерозумним, щоб бути мудрим. Бо мудрість світу цього є безумство перед Богом» (1Кор. 3:18-19).

Так, в душі людини формується Храм Божий, однією з цеглинок якого є свобода, а іншою має бути любов. І далі людина має змінювати гріховний світ, відбудовуючи цей Храм, що має всередині, назовні.


Висновок

Таким чином, щоб знайти і виконати свою місію від Бога, все життя людини має перетворитись у «вчинок». Вона має протиставити внутрішню свободу зовнішній матеріальній стихії. Коли людина зважиться на «вчинок» як спосіб життя, поставить собі за норму дерзновення перед світом в утвердженні Бога через свої справи, сам Творець буде їй допомагати і «вести» по життю.

Якщо ж людина обере затишне і комфортабельне життя, не думаючи про Бога і своє призначення від Нього, це буде тріумф «матриці», тобто тимчасового, тлінного, смертного. І, як наслідок, загибель людини в усіх сенсах.

Саме тому, чи буде людина з Богом у Царстві Небесному, чи буде там хтось замість неї – залежить лише від самої людини. Це привід хоча б на секунду зупинитись і подумать про те, чи в правильному напрямку я рухаюсь. Можливо, це не я йду цим шляхом, а сам шлях мене несе. А рятівна точка призначення знаходиться геть в іншому місці.

Відповідь – в середині самої людини. Варто лише прислухатись до того, що підказує серце і куди прагне душа, звернутись подумки до Бога, помолиться Йому і Бог направить людину у вірному напрямку. І далі Господь буде допомагати рухатись в цьому напрямку, якщо сама людина буде проявляти наполегливість.

Роман Скляров
Рух "Суспільство творення"


Рейтинг статті

( 8 голосів )
Теги:     есей      роздуми
( 2318 переглядів )
 

Додати коментар


Захисний код
Оновити