Любов. Єдність. Троїчність Друк

nina_polishchuk.jpgВажко починати писати про щось абстрактне, ще недокінця тобою відчуте, про те, що змушувало губитися в здогадках не одне покоління як вчене, так і звичайне, емпіричне. Важко ставити крапку у молитві, коли знаєш, що тою крапкою ти не припинеш молитися, а навпаки - пізнаєш, що ти недоказав, недовідчув, недозбагнув, недоподякував... Важко усвідомити, прийняти, що ти маленька соломинка у копі сіна, яку навіть ніхто не шукає, не зауважує, від якої нічого не залежить, адже тебе в будь-який момент може підхопити вітер, а копа залишиться на місці; хоча так само важко збагнути, що тої ж копи враз не стане без мільйонів, мільярдів таких самих соломинок, як ти... Отже, в усьому єдиному є якась закономірність і гармонія, але це все важко сповна осягнути, описати, бо ти є частиною, а не цілісністю. Важко, але неможливо не спробувати, щоб нехай і ненадовго, нехай із сумнівами, але доєднатися до тої копи попередників і відчути, як зіщулюється самотність і прозріває далеке розуміння.

Троїчність

У філософії є таке вчення, як апофатизм, яке знали ще у Давній Греції, яке також було викладено в індуїстських Уніпанішадах. Це вчення каже про те, що вища сутність реальності завжди залишається незбагненною у своїй глибині, цю сутність неможливо сповна осягнути, а тим паче - описати людською мовою чи будь-якими іншими засобами. Та попри апофатичні застереження людина, ясна річ, не може не прагнути до пізнання тих неосяжних Істин буття.

Так і в християнстві є таке поняття як «апофатичне богослов’я», яке розвивали Діонісій Ареопагіт і Григорій Нісський. Богослови схилялися до думки, що сутність Бога неможливо людині пізнати, тому всі визначення, приписи, що якимось чином намагаються пояснити Його природу, все одно зазнають поразки і будуть тільки віддаленими контурами міражу в пустелі.

Під опікою апофатизму в християнстві є вчення про Трійцю. Та опіка недаремна, адже ось уже два тисячоліття поспіль людина намагається для себе чітко і конкретно пояснити: що ж це врешті таке - Бог-Отець, Бог-Син (Ісус Христос) та Бог-Дух Святий? Чи це ієрархія, де Син безвідмовно підкорюється Богу-Отцю як Творцеві, а Дух Святий підкорюється і Синові і Отцеві, бо був посланий Творцем через Христа... Чи це політеїзм в християнстві, що є взагалі неприпустимо, адже тоді у чому відмінність цієї релігії від язичництва, індуїзму та інших ранніх релігій... Чи, можливо, Бог-Отець - один «справді-бог», а Христос і Дух Святий - пророк, месія і благословення відповідно... Ще безліч тих «чи» було в історії християнстві і ще точно будуть, бо завдяки цим єресям фактично й розвивається богослов’я, яке щораз віднаходить у Святому Письмі та вченнях Отців Церкви нові, сильніші аргументи на нові, оригінальніші тези, що норовлять похитнути християнський світ як цілісну систему, що готують підґрунтя для нових схизм, які вже й без того понівечили нащаддя перших християн, які перебували в одній ойкумені, родині, які берегли оту заповідну єдність Трійці.

Для того, щоб краще зрозуміти, що являє собою вчення про Трійцю і Трійця взагалі, варто було б прочитати науково-популярну статтю Калліста Уера «Трійця — парадигма людської особистості» (http://www.apocalyptysm.ru/Uar-Trinity.htm), де автор, слідом за вченнями Отців Церкви, пояснює, що Отець, Син та Святий Дух є різними іпостасями єдиного (не тільки одного, але єдиного, такого, що перебуває у суцільній єдності) Бога. Безперечно, на початках дуже складно собі уявити, як Бог може складатися з трьох ніби окремих іпостасей, але єдиних у своїй сутності, проте такий Ьгаіп-storm особливо корисний для будь-яких світових релігій - вчитися не тільки вірити, поверхово відчувати і сприймати на сенситивному рівні, але й намагатися зрозуміти Абсолют, усвідомлюючи апофатичні межі. Вміти не перейти за межу не тому, що не можна, а тому, що безглуздо. Вміти не залишитися на досягненому, бо всюди присутня недосяжність, досконалість, що не знає меж. Важко? Так, ми вже говорили про це на початку...

Єдність

Нам властиво руйнувати, створювати - це рух, колісниця, що змушує тримати рівновагу, щоб, бува, на поворотах не заносило, щоб навчитися тримати вожжі, той самоконтроль емоцій, дій задля особистої, а отже і навколишньої гармонії. Динаміка прекрасна, але ще прекрасніша динаміка у єдності, чи не так? Як заворожує рух нехай і грозових хмар в одному напрямку, як захоплює весна, що квітне нехай і не однаково, але одночасно, ніби за спільною мовчазною домовленістю природи! Яким довершеним виглядає пташиний ключ в небі, чи табун диких коней в степу! І тепер ви вже самі уявляєте багато прикладів краси єдності окремих довершених частин...

Єдність дорівнює злагодженій дії, взаємовідчуванню, дорівнює гармонії - абсолюту, що дозволений людині, але яким не завжди користуються, хоч і лежить він на видному місці. Нам завжди легше йти по протореному шляху, так чи інакше ми наслідуємо когось чи щось. Будинок зазвичай зводять відповідно до заготовленої, перевіреної вже багатьма випробуваннями схеми. Тільки так ми гарантовано отримуємо надійний захист від не завжди привітного навколишнього середовища.

Прикладом для єдності також може бути Троїчна модель як найвищий рівень складності взаєморозуміння між людьми. Адже психологія малих і великих груп вчить, що люди краще знаходять спільну мову, коли почуваються не самотніми, коли в групі взаємодіє парна кількість індивідів. Натомість Трійця - це складний випадок, де, здавалося б, третій зайвий. Можливо, саме тому навколо цього християнського вчення довгі роки точилися запальні дискусії, в яких нерідко намагалися применшити роль когось з учасників Єдності (зазвичай найбільше перепадало Святому Духові як абстрактному поняттю). Краса Трійці (тут значення християнського поняття переносимо на людську реальність) полягає у рівності кожної частини. Отець, Син і Святий Дух настільки добре комунікують і знаходять порозуміння, що питання «а хто ж вищий, мудріший?» відпадає само собою, бо вони є складовою одної єдності, одним деревом, ґрунтом одного саду. Вони ніби усвідомлюють, що будь-яке непорозуміння призведе до їхнього самознищення, проте ними не керує інстинкт самозбереження, а бажання до спільної справи, творення. Скажімо так, якщо вже вони стали Трійцею, то вороття назад немає, тому це рішення було добре зважене. Ось! Ще один «троїчний урок» - якщо ви вже вирішили бути «як одне» і «одно», то слід відповідно діяти, адже вашому рішенню передував ретельний аналіз «чи варто?». Цей урок якнайкраще підходить для людини, коли вона приймає важливі рішення в житті: обрати професію, створити родину, прийняти монаший чин тощо. Трійця передбачає відповідальність за себе, за своє рішення і за інших.

Любов

Хто знає ціну самотності, той не задумується над ціною любові. У цій частині не можливо не згадати гімн про любов апостола Павла (І Кор: 13, 4-8): «Любов довготерпелива, любов лагідна, любов не заздрить, любов не чваниться, не горда, не поводиться нечемно, не шукає свого, не роздратовується, не гнівлива, не радіє з несправедливості, а тішиться правдою, усе покриває, всьому вірить, завжди надіється, все терпить. Любов ніколи не перестає, хоч і пророцтва скінчаться і мови замовкнуть, і знання зникне».

Більше нічого не хочу додавати, адже кожен з нас сам добрий сценарист, режисер, хореограф у питаннях любові. Це надто особисте світовідчування, щоб вміти про нього написати. Проте це надто потрібне цьому світові почуття, елемент, щоб не звертати увагу на його виховання в собі.

Приклад любові в суспільстві зокрема і між людьми теж можна знайти в троїчній моделі. Шляхом взаємолюбові і взаємообміну цим почуттям, цією філософією Отець, Син і Святий Дух можуть перебувати у тій самій єдності. Раніше Св. Августин у своєму трактаті «Про Трійцю» говорив про любов Отця до Сина, яка передавалася за допомогою Святого Духа, що ніби є втіленням Божої любові. Та це один з випадків, про який ми вже говорили, коли применшують значення однієї з іпостасей в Трійці. Сучасне ж канонічне вчення наголошує на взаємній любові Отця та Сина, яка спрямована на Святого Духа і резонує від нього. Адже справжня любов не може існувати тільки між двома суб’єктами, оскільки тоді її дія вщухає. Справжня любов повинна бути спрямована на щось чи когось. І тим її дія сильніша, чим більше людей воз’єдналися заради неї, чим більше людей, акумулювавши, зміцнивши своє почуття, підтримкою і таким самим почуттям ближнього, відчули єднання між собою. До прикладу, сім’я щаслива, коли любов двох (аgаре) породжує третього і так далі аж до десятого коліна. Соціальна ініціатива успішна, коли відчуття братньої любові (filia) допомагає вести справи. Країна єдина, коли завдяки примноженню усіх видів любові, люди відчувають відповідальність за збереження своєї домівки, де вони власне пізнали це почуття, навчилися тому світовідчуванню. І так далі... Думку можна розвивати аж до масштабів вселенської любові, що рухає закономірностями природи, проте головна умова цього почуття - щоб воно йшло від найменшої своєї складової - від одної людини, з її серця.

Тож можемо собі уявити Трійцю не тільки як апофатичний Символ Віри в християнстві, але і як відкритий до нових учасників хоровод, рівність і тривалість якого залежить від кожного з нас. Християнська трійця хоч і самодостатня і досконала, але відкрита для таких самих трійць (тут як приклади людської єдності малих і великих груп) з боку людей. Так, за християнським вченням, стираються межі самотності і приреченості, але з’являється віра в спільну силу, взаємодопомогу, що стануть запорукою щасливого майбуття і теперішнього. Безсумнівно, те майбуття не може обіцяти чудову погоду, але перші признаки негоди стираються завдяки усвідомленню: це мине, але трійця, любов, єдність і рівновага-гармонія залишаться. Адже ти впевнено стоїш на двох ногах, а разом з тобою - ще тисячі.

Ніна Поліщук
студентка магістерської програми екуменічних наук УКУ


Рейтинг статті

( 13 голосів )
Теги:     богослов’я      роздуми      есей
( 2422 переглядів )
 

Додати коментар


Захисний код
Оновити