На шляху до нової ґендерної людини: як німецька держава виховує дітей Друк

Ґабріела Кубі
Ґабріела Кубі

Німецька держава посягає на дітей: ясла, обов’язковий дитсадок, цілоденна школа. Але до чого виховує держава? Повинна бути витворена нова ґендерна людина, яка сама визначає, чи вона хоче бути чоловіком, чи жінкою, чи гетеросексуальною, чи лесбійкою, чи гомосексуалістом, бісексуалом чи транссексуалом.

Звучить абсурдно? Так! І тим не менше, це – «основна лінія і наскрізне завдання» німецького уряду. Провідну роль у цьому відіграє німецьке Міністерство у справах сім’ї, а Федеральний центр просвіти з питань здоров’я поширює матеріали для сексуалізації дітей та підлітків. Ця маленька книжка відкриє Вам очі.


Вступне слово

Восени 2002 року після відвідин моїх знайомих я повертався з Бад Гоннефу до Вальберберґу, де відбувалася конференція, організована Фондом Конрада Аденауера. Місцевість довкола Бонна тісно пов’язана з іменем цього політика: Бад Гоннеф – родинне містечко Конрада Аденауера, там є його садиба-музей, а через Райн у Санкт-Авґустіні – штаб-квартира згаданого Фонду його імені. Однак, на цій місцевості лежить печать діяльності не лише тої видатної постаті: все тут дихає історією, набагато давнішою й героїчною. Над дорогою між Бад Гоннефом і селом Рендорф здіймається Драхенфельз – «драконова скеля», що й справді має вигляд зубчастого драконового хребта, а на ній – руїни лицарського замку, підірваного американцями в ході боїв Другої Світової.

За переданням, якийсь лицар убив тут дракона, що наводив жах на околицю. Дракон перетворився на скелю, а лицар побудував на ній замок і оселився тут. В Рендорфі посеред дороги – маленька каплиця, відчинена протягом цілого дня, у ній ще горять лампадки. З обох боків її об’їжджають автомобілі, однак вона – порожня, а до її зовнішніх стін прикріплені могильні плити вимерлої династії лицарів фон Драхенфельз, грізних колись володарів зруйнованого тепер замку... На вулицях теж здебільшого порожньо, майже не видно дітей. Час від часу пройде якась місцева старша пані, зате прошмигують автомобілі, а в них – водії явно неєвропейського походження...

Їду трамваєм до Бонна. У вагоні – гуртик дівчат, віком так десь років п’ятнадцять, мабуть гімназистки. Розмовляють. Одна з них починає реп. Прислухаюся: «Я вб’ю твоїх дітей і дістану чотири-місяці-довгий оргазм...». Дальше можна було б не коментувати, однак я мушу: Нація, у якій дівчата – майбутні матері – співають такий реп, приречена на загибель. І змальований мною занепад лицарської колись місцевості, і цей реп – ланки одного ланцюга. Як так сталося, що ці території спорожніли від дітей і стали автодромом для неєвропейців? Як так сталося, що подібний реп став «достоянием масс», та ще й серед школярок? Невже дракон знову ожив? Часткову відповідь на такі запитання ви знайдете у цій книжці. Від себе додам лише короткий екскурс у зовсім недавню історію:

Німеччина періоду Аденауера швидко відновлювалася після Другої Світової війни, так що у світі говорили про «німецьке чудо». Причиною цьому, окрім розумного господарювання, було бажання надолужити втрати війни (німці у 1945-1967 роках мали ще доволі багатодітні сім’ї) та здоровий світогляд: нацистська ідеологія зазнала краху, й замість неї у навчальних закладах викладалися християнські суспільні принципи й реалістична філософія, яка визнавала існування об’єктивної дійсності, об’єктивної правди та об’єктивних моральних норм, а правова система – після краху нацистського правового позитивізму – базувалася на природному праві й об’єктивній моралі. (У цьому – велика заслуга того ж Конрада Аденауера, який поклав в основу відродження Німеччини Католицьке соціальне вчення). Все те давало німцям мету і ентузіязм до праці. Стурбовані таким швидким відродженням післявоєнної Німеччини, певні ідеологічні та фінансові кола США експортували в Європу «сексуальну революцію», яка вже набрала обертів у США. Підозрюють також і участь у проведенні і фінансуванні цього «експорту» і спецслужб Радянського Союзу та Китаю – принаймні, «сексуальна революція» велася під виразно лівими, соціалістичними та марксистськими гаслами. (Зверніть увагу: Аденауер, який говорив, що подбає, аби соціал-демократи і комуністи ніколи більше не прийшли в Німеччині до влади, помер у 1967 році. «Сексуальна революція» вибухнула у 1968 році). Нема ефективнішого способу підірвати життєдайні сили нації, її «елан», що спонукає націю до праці, росту і розвитку, як тільки – підірвати її моральні основи і спрямувати її енергію у болото розпусти (щось подібного порадив зробити з ізраїльтянами Валаам. – див. Чис 31, 16; Одкр 2, 14). Одне з гасел тієї революції: «Make love, not war», де «love» означає можливість мати секс з ким-, де- і коли-будь, влучно виражає цей спосіб. Наслідком егоїстичної постави й розбещеності (ще доки вона перебуває у площині фізіологічної гетеросексуальності), її «побічним продуктом» стають «небажані» діти, яких прагнуть позбутися, і тому в Німеччині, яка внаслідок «сексуальної революції» відійшла від застосованого Аденауером Католицького соціального вчення й продовжує рухатися в накресленому цією «революцією» напрямку, легалізовані аборти – всупереч нормі Конституції, яка кожному гарантує право на життя і тілесну недоторканність (ст. 2, ч. 2). У такий спосіб Німеччина знищує сама себе, однак видається, що її теперішнім владним структурам – і то незалежно від партійної приналежності – байдуже, які саме нації чи етноси її заселятимуть: вимруть німці, прийдуть іммігранти…

В українського читача може виникнути вперте запитання: «Що нам до цього? Це ж у Німеччині... “То ж нехай собі як знають”, а ми в Україні...». Як би ж то... Справа в тому, що Німеччина – ще поки-що основний донор-важковаговик Європейського Союзу; її економіка – по інерції від аденауерівських часів й поки не дався взнаки демографічний обвал – ще працює і є чи не найпотужнішою в Європі. Її голос в ЄС є вирішальним, на неї орієнтуються. А в Україні ще й досі згадують про типові колись німецькі риси: ретельність і працьовитість, організованість і порядок, внаслідок чого в українців часто помітне прагнення наслідувати Німеччину і все, що у ній відбувається, як зразок. Так що те, що діється в Німеччині, через декілька років може повторитися в Україні, особливо в час, коли Україна рухається до асоціації з Європейським Союзом. «Forewarnedforearmed». Розумні люди вчаться на чужих помилках... До того ж, повинна існувати християнська та міжнаціональна солідарність, завдяки якій ми повинні прагнути порятунку й нормальних людських відносин не лише собі, а й іншим націям і народам...

Нехай ця книжка, що її видаємо в українському перекладі, слугує пересторогою, аби подібна суспільна динаміка не розгорталася у нас в Україні, та щоб за її допомогою ми могли краще вгледіти й виправити ті негативні тенденції, які вже у нас є.


Петро Гусак

ЛОГО Товариство «Рух за життя»


Зміст

Первинна школа любові

«Материнський мозок»

Ураження прив’язаності

«Орієнтація на ровесників»

Батьківська радість

Професія чи покликання?

Ясла, холод, колектив

Розділення відповідальності

Сімона де Бовуар знеславила материнство

Посіви сходять: демографічний злам

Сім’я – це майбутнє

Сім’я: пасербиця засобів масової інформації

Сім’я: пасербиця держави

Бажання народжувати дітей?

Ясельна пропаганда

Політика на користь меншості замість спільного блага

Прощання з раціональністю

Які виховні цілі в держави?

Ґендерний мейнстримінг: основна лінія політики

www.bmfsfj.de

ООН – ЄС – Міністерство сім’ї: всі роблять одну справу

«Центр ґендерної компетенції»

Нова «ідеологія зла»

Державна спонука до сексуалізації дітей

Урок запобігання вагітності

Гомосексуалізація на уроці

Жодного захисту конституційних прав через суди

Шлях до тоталітаризму

Кримінальне переслідування опору

Пробуджуймося! Вставаймо!

Справжнє джерело любові


Нещодавно я зайшла в гості до одної молодої жінки, з якою товаришувала. Її трирічну доньку я бачила вперше. Я вже була в помешканні, як Сіма ввечері прийшла додому з дитячого садка, звідки її забрав тато. Вона підозріло дивилася на мене здалека. Замість того, щоб взяти мою простягнену руку, вона вдарила мене. Вона також  копнула свою маму, коли та хотіла її роздягнути. Вона постійно цілком невмотивовано, різко викрикувала. Мама не знала, як собі зарадити. Вона якраз закінчила ВНЗ і була вдома, вагітна другою дитиною. Вона була рада, що Сіма була весь день у дитячому садку, бо «ми не ладимо». Вона вважала, що у Сіми важкий характер.

Сімі не було ще й одного року, як вона протягом дня ходила до няні, у якої також  була мала дитина. Все виглядало добре. Сіма звикла до няні і мала «зведеного брата». Коли їй було 2 роки, мамі потрібно було їхати на навчання за кордон. Зараз вона ж не могла через дитину все залишити, навіть якби й зробила це із задоволенням. Але професійна ситуація її чоловіка була непевною, тому вона мусіла скласти випускні іспити, щоб забезпечити існування сім’ї. Отже нічого іншого не залишалося: Сіма повинна була розлучитися з нянею та «зведеним братиком» і їхати з мамою за кордон. Що 2 місяці приходив хтось інший на допомогу, щоб доглядати за Сімою, в той час як мама вчилася. Тепер мама здала екзамен, з радістю розпочала б працювати, але невдовзі вона народить другу дитину. Тепер вона сидить сумна, їй тепер ні туди ні сюди.

Як буде поводитися Сіма у період статевого дозрівання, якщо вона у перші три роки життя не могла розвинути первинної довіри? Як вона буде поводитися, коли мамі чи татові буде потрібна її допомога в старості?

Первинна школа любові

Після століття глибинної психології ми знаємо, що перші три роки життя дитини мають вирішальне значення для розвитку особистості. Якщо фундамент хиткий, тоді й особистість хитається між агресією та депресією, почуттям неповноцінності та жадобою влади. Дефіцит заповнюється замінними задоволеннями, які можуть скотитися до залежностей. Травматичний досвід, як, наприклад, рання розлука з мамою, накопичується в тілі і душі, і може – витіснене у несвідомість – викликати невротичні відхилення особистості. Щоби могти любити і на протязі життя все більше вчитися любити, людина повинна переконатися на власному досвіді, що її люблять. В очах та обіймах когось вона відчуває себе цілком потвердженою, прийнятою, як джерело радості для іншого. Я гідна любові, я єдина у своєму роді, я бажана, я прекрасна, я добра, – так торжествує тоді душа людини, на яку так дивляться. Я навіть настільки цінна для іншої особи, що вона для мене жертовна. Вона для мене тут. Інша особа на самому початку життя, це вона – матір.

«Материнський мозок»

Хто останніми місяцями стежив за дискусією про ясла, той тепер знає, що дослідження мозку, дослідження прив’язаності, психологічні дослідження та  поганий досвід масових експериментів у комуністичних країнах, включно з НДР, засвідчують, що дитина найкраще розвивається тоді, коли у перші три роки життя нею опікується власна мати [1]. Первинну школу любові людина отримує звичайно від мами. Стосункові любові матері до дитини сприяє дивовижне гормональне програмування. Нейробіолог Луанн Брайзендайн (Brizendine), жінка-професор нейропсихіатрії в Університеті Каліфорнії, пояснює дохідливо для кожного, як жінка завдяки материнству змінюється назавжди, «бо її мозок буквально зазнає змін» [2]. Підчас вагітності збільшується рівень прогестерону, що діє заспокійливо, подібно до препарата Valium; підчас народження продукуються гормони, що викликають радісне збудження, підчас годування грудьми мати і дитина наповнюються «гормоном щастя» – окситоцином. Вже в перші години після народження мати і дитина впізнають одне одного за серцебиттям, по запаху, по голосу, і скріплюють це впізнання вираженням любові. Мозок жінки стає «материнським мозком» (Брайзендайн), в якому інстинкт оберігання дитини затьмарює усі інші імпульси.

Хвилеподібна комунікація між матір’ю і дитиною закладає підвалини для людської чутливості. Поступово звуки, за допомогою яких вони розуміють одне одного, стають словами, і дитина вчить мову спочатку від матері. Вона вчить її не з телевізора, радше, вона приходить у школу з мовним дефіцитом, коли вона хоч і чує розмову, але не розуміє її значення і не може відповісти.

Хіба ж це не диво: біологічні процеси спонукають жінку бути люблячою, турботливою матір’ю і так витворити найкращі передумови для розвитку мозку немовляти і малої дитини й так спрямувати подальший розвиток особистості: первинну довіру, здатність творити спільноту, бажання вчитися, розумність, здоров’я  [3]. В жодних інших відносинах природа не чинить любов такою легкою, як між матір’ю і дитиною.

Однак, на відміну від тварини, людина не мусить підкорятися біологічній гормональній програмі. Оскільки ми – єдине створіння, наділене свободою волі, то ми не поневолені інстинктом. Ціна свободи висока: те, що в матері було відмовою на підставі вільного рішення, в доньки та її доньки стане набутим обмеженням свободи. З емоційно недоглянутої дитини може вирости «ущербна матір». Вона сама отримала так мало любові, що їй важко слідувати за гормональними імпульсами, коли вона стане матір’ю.

Жодна матір не є досконалою, і жодна матір не мусить бути досконалю, бо діти дуже багато витримують, щоби зберегти любов до батьків. Але існує ще слово «матір» і разом з ним – ідеал жінки, яка в любовному єднанні зі своїм чоловіком приймає у себе насіння нового життя, дозволяє йому у своєму тілі рости, виношує й народжує дитину, годує її і пестить, леліє, захищає і втішає, заохочує і навчає, щоб крок за кроком відпустити її до більшої свободи, аж поки вона не стане зрілою, щоби йти у світ як самостійна людина і правильно користуватися власною свободою.

Ураження прив’язаності

Якщо дитину передчасно відокремити від матері, тоді гормонально запрограмований емоційний зв’язок  між матір’ю і дитиною змушує страждати не лише дитину, а й матір. Вона зовсім неохоче передає заплакану дитину особі, яка цю матір заміняє. І вона також не хоче, щоб дитина казала до іншої жінки «мама». Дитина  «духовними присосками» шукає особу, до якої вона може прив’язатися. Коли мами нема поряд, тоді вона прив’язується до особи, яка її заміняє. Якщо це вдається в малих групах  з «добре освіченою» нянею для трьох-чотирьох малих дітей, то вважають, що не стається помітної емоційної шкоди. Але якою ціною? Чим кращий зв’язок з чужою нянею, тим менша емоційна шкода для дитини, але разом з тим – менша прив’язаність до власної матері.

Няні міняються. Вони здебільшого доглядають більше, як чотирьох дітей, і в них нема такого інстинктивного чуття для дитини, як у матері. Замість того, щоби мати почуття захищеності і з цієї надійної позиції могти досліджувати світ, будучи позв’язаною з мамою невидимим джгутом, дитина мусить боротися в  малій групі за своє місце. Найпізніше після двох років ясел та серед найкращих умов прив’язаності до чужої людини, цей зв’язок розривається. Поки дитині буде три роки, вона вже двічі пережила розлуку з матір’ю та особою, що її заміняє.

Хіба це ця душевна школа, якої потребують діти, щоб у час, який загрожує зруйнувати фундаментальні зв’язки: з батьками, з чоловіком чи дружиною, з батьківщиною, з Богом, – щоб навчитися здатностей до життя? «Усі виховні спроможності світу не можуть компенсувати відсутності стосунку прив’язаності, що випливають із зв’язків. Усієї любові світу недостатньо, якщо відсутня психічна пуповина, що утворюється через прив’язаність дитини». Так пише американський сімейний терапевт Ґордон Нойфельд (Neufeld) у своїй книзі «Наші діти потребують нас»  [4].

Дитині, звичайно ж, потрібна і прив’язаність до батька: чим старшою вона стає, тим більше. Коли дитина маленька, батько може і повинен доповнювати маму, але він не може її замінити.

«Орієнтація на ровесників»

Навіть якщо батьки міцно налагодили зв’язок любові зі своїми дітьми у перші роки життя, то все ж стосунки з підростаючими дітьми наражені на колосальні випробування на розрив. Якщо наявне ураження прив’язаності з раннього дитинства, то шанси на те, щоб зберегти сповнені любові стосунки з дитиною, погані. Як причину Ґордон Нойфельд наводить «орієнтацію на ровесників» і пояснює: «Вперше в історії людства молоді люди звертаються за настановою, прикладом та проводом не до мамів, татів, учителів та інших відповідальних дорослих, а до людей, які за природою ніколи не були передбачені на роль батьків: до своїх ровесників. Вони вже не дають себе спрямовувати, навчати, і вже не осягають зрілості, бо вони припинили наслідувати приклад дорослих» (С. 8) « У відносинах між ровесниками нема безумовної любові і прийняття, нема бажання оточувати любов’ю, ... готовності бути жертвенними для росту та розвитку іншого» (С. 12) Скільки батьків навіть у нормальних сім’ях плачуть через відчуження їхніх дітей, коли ті доходять до статевої зрілості. А оскільки культуру можливо передавати лише вертикально, від одного покоління до іншого (традиція походить від латинського слова tradere – передавати, довіряти, повідомляти, навчати), то саме тут – місце зламу, культурного занепаду, в якому ми перебуваємо.

Слово мама ще викликає спогади про самовіддану, жертовну любов, любов, яка служить, – усе це дратівливі слова, які у сучасників, що йдуть за «духом часу», провокують очорнення того, хто їх вживає. Але хіба відданість аж до готовності поставити інтереси іншого понад свої власні не є пробним каменем любові? Відмова від цього ідеалу загрожує існуванню особи, сім’ї, суспільства. Бо особа, сім’я, суспільство не можуть зріти, якщо джерело любові пересихає.


Батьківська радість

Малі діти (я знаю це по своїх трьох) сповнені життєрадісності та творчості, якщо вони отримують те, що потребують. Вони наповнюють оселю сміхом і плачем, вони своєю безумовною любов’ю та своїм безмежним довір’ям наново створюють світ для батьків. Вони вимагають відданості та жертви, так само як і ми через відданість та жертву наших батьків стали людьми. (Кожен брак та кожна травма, яких ми зазнали, повинні бути нам закликом не завдавати такого самого нашим дітям). Але яка це радість і почуття внутрішнього задоволення – як матір і як батько бути у становленні людини найважливішою особою. Чи життя має сенс? Так! Так, воно має сенс передавати життя, служити життю. Це перше покликання людини, бо вона передовсім повинна жити, перш ніж вона може творити культуру, чи «робити кар’єру». Наше перше покликання як жінок – це материнство, друге – професія. Якщо доволі велика кількість жінок відмовляється від першого покликання, то народ вимирає. Демографічні дані резистентні до ідеологій.


Професія чи покликання?

У прекрасному слові професія заховане слово покликання [5]. Якщо професія є покликанням, тоді рішення, як ми використовуємо нашу життєву енергію, не є результатом амбіцій щодо самореалізації і планування кар’єри, а постійного прислухання до Божої волі. Це релігійна життєва постава, яка у хаосі цього часу може вести до досвіду, що існує певний план для мого власного життя, виконання якого дарує внутрішній мир. Жінка кар’єри каже: «Я хочу рости». Матір каже: «Ти повинна рости». Питання про покликання розв’язує це протиріччя, тому що в підкоренні Божій волі долається егоїзм і виникають сприятливі життєві ситуації, – для мене  і для людей, за яких я несу відповідальність. При цьому мова тут не лише про великі життєві віхи, але й про повсякденні. Я мала великий досвід, що рішення поставити потреби дітей на перше місце призвело до того, що всі інші необхідності пристосувалися, «адаптувалися».

Не дитина повинна поступатися кар’єрі, а професія повинна пристосуватися до потреб дитини. Цій «пристосувальній моделі», згідно з проф. Бертрамом (Bertram), надають перевагу 60 % жінок [6]. Політика та економіка повинні створити передумови для цього.

Ясла , холод, колектив

Знеславлення матері трьома «К»: Kinder, Küche, Kirche (нім.: діти, кухня, церква) належить до основного лексикону маніпулятора громадської думки. Якщо жінка в якості основної професії впродовж кількох років піклується про власних малих дітей, дбає про спільні трапези, які гуртують сім’ю, передає дітям віру, коли вона безоплатно чинить те добро, на яке держава повинна видавати мільярди, – то хіба не варта презирства ситуація, що жінки більше не мають для цього часу? Натомість робота, наприклад, вихователькою чужих дітей у яслах набагато респектабельніша. Там тоді можна заробляти гроші, щоб оплатити за своїх власних дітей субсидійоване державою чуже материнське піклування. Тоді ті три «К», так важливі для виживання замінюються трьома новими «К»: Krippe, Kälte, Kollektiv (нім.: ясла, холод, колектив). Чи можна було б вирішити цю проблему таким чином, щоби чужим матерям разом з їхніми чужими дітьми видавати окситоцин?

Розділення відповідальності

Найкращою передумовою, щоби справитися з викликами забезпечення існування, потребами дітей та професійним розвитком обидвох партнерів, – у цій послідовності! – є добре подружжя, яке сприяє гнучкому розподілові відповідальності, залежно від ситуації у світі неминучих криз. Необхідне подолання закостенілого визначення ролей вже давно відбулося. Для цього нам не потрібно ґендерного мейнстримінгу.

Знову й знову наводять аргумент на користь ясельного виховання: дітям потрібні щасливі матері. При цьому мовчки припускають, що мати може бути щасливою лише тоді, коли вона працює. Але яка мати щаслива, коли вона відчуває, що вона не може дати дитині те, що дитина потребує на даній стадії розвитку? Жоден професійний успіх не може цього компенсувати. Що матиме вагу, коли робота за фахом проминула, сили полишають, коли на порозі видніє смерть і підбивається підсумок життя: минула кар’єра, чи передавання життя? Власний успіх, чи сповнене любові відношення до дітей? Якщо в язичницькому суспільстві евтаназія вважається остаточним вирішенням різкого зростання витрат та звільненням від страждань, – хто нас захистить від того, як не наші власні діти?

Анну-Софію Муттер (Mutter) в одному інтерв’ю (2007 р.) запитали: «Що у Вашому житті найпрекрасніше?» Вона не сказала: музика, овації, друзі; ні, вона відповіла: «Бути разом зі своїми дітьми». Я можу це підтвердити: ніщо мене більше не тішить, як сидіти за столом з трьома дорослими, самостійними особистостями, які є моїми дітьми, і розмовляти про те, що є добрим, правильним і правдивим у їхньому житті, у моєму житті та у світі.

Сімона де Бовуар знеславила материнство

Дискредитувати матір, ганьбити материнство як рабство, – означає прикласти сокиру до коренів суспільства. Це, здебільшого, робота бездітних феміністок. Вони лише висміюють матерів та систематично підривають умови їхнього існування. В «біблії фемінізму» – книжці «Друга стать» Сімона де Бовуар закликає жінку втікати від «рабства материнства». Це звучить так: [7].

«Жінкою не народжуються, нею стають» (C. 265).

«[Жінка] сприймає [вагітність] водночас як  збагачення і як каліцтво. Плід – це частина її тіла і разом з тим паразит, що живе її коштом» (С. 482).

«Вона боїться народити кволу і потворну дитину, бо вона знає страхітливі несподіванки тіла, і цей ембріон, який у ній живе, є не що інше, як кусень м’яса» (С. 483).

«Якщо сьогодні жінка лише насилу поєднує професію, яка годинами відриває її від дому і забирає усі сили, з інтересами її дітей, то це від того, що, з одного боку, жіноча робота ще дуже часто є рабською роботою, а з іншого боку, ніхто не потурбувався про те, щоб забезпечити догляд, нагляд  і виховання дітей за межами дому. Тут існує соціальна прогалина. Однак якщо цю прогалину виправдовують твердженням, що це написано на небі, чи що це головний закон землі, що мати і дитина належать одне одному, – це хибний висновок. Ця взаємоприналежність одне одному в дійсності представляє собою лише подвійне, фатальне гноблення» (С. 508).

Зневага до людини, яка тут проявляється, тим часом стала політикою, і витворює суспільну дійсність, видаючи абортивне законодавство. Як виглядає представлення інтересів жінок в ЄС за часів німецького головування в Раді Європи, продемонструвала пані Тіна Молль (Moll), аташе Німеччини в ООН. На 51 засіданні «Комісії ООН з питань статусу жінки» в березні 2007 року була пропозиція на порядку денному щодо «Ліквідації шкідливої практики статевої селекції до народження та вбивства дівчаток». Це загальновживана практика у Китаї та деяких частинах Азії. Пані Молль, будучи представницею 27 країн-учасниць ЄС, провалила цю пропозицію, з обґрунтуванням: «Ця пропозиція постанови – це, передусім, таємний наступ США проти абортів. Ми не хочемо до цього долучатися» [8].

Посіви сходять: демографічний злам

«Від завдання продовження роду значною мірою звільнена…» – чи Сімона де Бовуар мріяла, що посіви смерті, які вона засіяла, зійдуть через декілька десятиліть? Підпалити будинок легше, ніж його збудувати, культуру легше знищити, ніж її відродити. Відродження культури відбувається через практикування чеснот, знищення культури – через звідництво мас до егоїстичного задоволення інстинктів.

Німеччина була першою країною, населення якої в мирний час почало скорочуватися: починаючи з 1972 року в Німеччині вмирає більше людей, ніж народжується. Через протизаплідні пігулки у 70-х роках коефіцієнт народжуваності на одну жінку впав з 2,4 до 1,4 дитини; тенденція зниження – це процес, який охопив відносно в один і той самий час усю Європу. При цьому бажання мати дітей тут значною мірою зрівнялося з з фактичним коефіцієнтом народжуваності. «В Німеччині поширився ідеал добровільної бездітності» [9].

Це сильне скорочення населення, яке затьмарює наслідки Тридцятилітньої війни  [10], означає, що кількість 20-60-річних, тобто працездатних, з 1998 до 2050 року зменшиться на 16 мільйонів, кількість молодших ніж 20 років зменшиться на 8 мільйонів; натомість кількість тих, кому за 60 років, зросте на 10 мільйонів, а тих, кому за 80 – на 7 мільйонів. При такому співвідношенні кількість дітей та молоді до 20 років буде приблизно такою самою, як і тих, кому за 80, а саме – 10 мільйонів, а кількість тих, кому за 60, буде втричі більшою, ніж тих, кому менше 20 років [11]. Німеччина стає госпісом для людей похилого віку. Соціальні системи в недалекому майбутньому будуть зруйновані. Згідно з тривожними сигналами з ЄС, до 2030 року в Європі бракуватиме 20 мільйонів робочих рук.

Оскільки німецьке населення скорочується, а кількість переселенців через іміграцію та високий коефіцієнт народжуваності збільшується, то німці нестримно стають меншиною у власній країні. «За декілька років у багатьох великих містах серед мешканців, яким нема ще 40 літ, імігранти становитимуть абсолютну більшість» [12], так як це вже є у Роттердамі. Більша частина іноземного населення – мусульмани. Професор Бірґ каже: «У нас не лише паралельні суспільства, у нас протилежні суспільства» [13]. Депресивному німецькому (європейському) населенню, що старіє і скорочується, у його власній країні та за межами Європи протистоїть молоде, зростаюче ісламське населення, яке знає, на що чекає та за що бореться – усіма засобами.

Сім’я – це майбутнє

Це – основні тенденції, в рамках яких здійснюється політика, особливо сімейна політика. Однак, якщо ми хочемо мати майбутнє, то нам потрібні:

1. Умови для чоловіків і жінок, за яких вони хочуть стати батьками;

2. Умови для дітей і молоді, за яких вони можуть зростати душевно здоровими і працездатними людьми.

Немає сумніву, що сім’я, а сьогодні потрібно сказати: традиційна сім’я, яка складається з одружених батьків різної статі з дітьми, є соціальною формою спільного життя, яка найкраще відповідає двом вищезгаданим вимогам. Також нема сумніву в тому, що кожна дитина бажає мати традиційну сім’ю і зазнає глибоких травм, які проявлятимуться в майбутньому, якщо це елементарне бажання не сповнити.

Наслідки розпаду сім’ї  виявляються у постійно зростаючому числі психічних розладів вже в малих дітей, занепаді мови, зниженні успішності, наркотичній залежності, розладах харчування, насильстві та злочинності серед молоді.

Німецьке товариство психіатрії, психосоматики та психотерапії дітей та молоді (Deutsche Gesellschaft für Kinder- und Jugendpsychiatrie, Psychosomatik und Psychotherapie DGKJP) на своєму річному засіданні у 2007 році вказало на те, що приблизно у 25 %  усіх малих дітей мають клінічно значущі  психічні розлади. «Дослідження здоров’я дітей та молоді», здійснене Інститутом ім. Роберта Коха та опубліковане у травні 2007 року, виявляє, що у 20 % дітей віком від 0 до 17 років наявні психічні відхилення, що чверть дітей віком від 11 до 17 років скаржаться на постійні болі, що 15 % дітей віком від 3 до 17 років  мають надлишкову вагу. «Серед досліджених факторів ризику мають значення передусім несприятливий сімейний клімат, а також низький соціально-економічний статус», – звучить у дослідженні.

Згідно з мікропереписом населення за 2005 рік, до традиційного сімейного типу у Німеччині належать три чверті усіх сімей. Чому це число вражає? – Бо традиційна сім’я не представлена у ЗМІ та в політиці.

Сім’я: пасербиця засобів масової інформації

Традиційна сім’я майже не зустрічається в ток-шоу та художніх фільмах. З одного боку, тут спрацьовує закон сприйняття, про який вам скаже кожна господиня: порядок і чистота вважаються нормальними, лише безлад і бруд впадають у вічі. Це означає, що ми дивимося на зіпсуття і вже не помічаємо здорових основ. З другого боку, нормальні сім’ї просто не є матеріалом для високого рейтингу переглядів. Завдяки засобам масової інформації зіпсуття стає зразком для наслідування на щодень, і внаслідок перетлумачення та вихолощення поняття сім’ї повинне бути прийняте як норма у всіх партійних програмах.

Сім’я: пасербиця держави

Традиційна сім’я – це пасербиця «батька-держави», на даний час одруженого з «матусею фон дер Ляєн» [14], і як воно є з пасербицями, на неї не дивляться, не дають сказати слова, вона матеріально обділена, навіть зморена голодом.

При цьому втрачають всі: мами, тати, діти. Результат: сім’я  руйнується. Життєву мету – укладення сім’ї – усе важче здійснити, бо структура соціальних систем та законодавство з питань оподаткування серйозно обділює сім’ю.

Основна проблема: держава сприяє бездітним та обділює сім’ї з дітьми. Спеціалісти говорять про «трансферну експлуатацію сімей». Що тут мається на увазі, неважко зрозуміти: кожна людина двічі в житті потребує підтримки – в дитячому віці та в старості; самотні її потребують теж. Щоправда, вони платять лише раз, бо у них нема видатків на дітей. Навколо цієї теми шаленітиме майбутня боротьба поколінь, коли молодь відмовлятиметься платити пенсію старим людям, які, порівняно, жили в розкоші її коштом.

Вже тепер це – діти та молодь, які платять за бенкет: протягом одного року – з 2005 по 2006, число дітей, молодших ніж 15 років, які живуть зі соціальної допомоги, зросло більш, як на 10% [15]. Протягом п’ятнадцяти років Федеральний Конституційний суд нагадує державі про потребу відновити справедливість стосовно сімей – даремно. Держава ухиляється робити те, до чого зобов’язує її Конституція (ст. 6, 1), яка ставить подружжя та сім’ю «під особливий захист державного устрою».

Бажання народжувати дітей?

Щоби жінки хотіли і могли ставати матерями, їм потрібні шанобливе ставлення, час і гроші. Відтоді, як «батько-держава» щораз більше стає на місце чоловіка і батька, не вистачає нічого: ні шанобливого ставлення, ні часу, ні грошей. Здається, що жінки зробили невигідний обмін. Вони втрачають бажання народжувати дітей, якщо:

1. їх за це зневажають;

2. у них немає часу, бо вони хочуть, або змушені заробляти гроші;

3. не можуть заробляти достатньо грошей, бо їм потрібен час для дітей.

У 2005 році 14,6 % жінок та 26,3 % чоловіків не хотіли дітей; вони не хочуть передавати життя, яке самі отримали [16]. Все більшає й таких, які не можуть, хоча й хочуть. Замість того, щоб змінити основну структуру соціальної та податкової системи, щоби настала справедливість стосовно сімей, то з жінок вичавлюють останні залишки продуктивності, коли вони передають своїх вже однорічних дітей державі і стають вільними для професійної діяльності.

Ясельна пропаганда

Аби такого досягнути, міністр з питань сім’ї Урсула фон дер Ляєн бореться за збільшення ясельних місць на третину, тобто на 750 000.

Вона послуговується при цьому аргументами, які при ближчому розгляді виявляються пропагандою; це означає, що вона хоче замаскувати справжні цілі фальшивими даними. Сьогодні про це щебечуть горобці зі всіх дахів:

1. Щоб досягнути бажаної квоти забезпечення ясельними місцями у розмірі 35 %, не потрібно 500 000 нових ясельних місць: їх треба максимум 220 000 [17]. Це випливає з простого підрахунку потреби  на основі чисел очікуваних народин. Отже, міністр має на меті квоту покриття в розмірі приблизно 60 %.

2. Згідно з фон дер Ляєн, 500 000 нових ясельних місць коштують 3 мільярди євро. Але для фінансування додаткових 500 000 місць потрібні стартові інвестиції у розмірі 9,5 мільярдів євро (обчислення Спілки міст та громад – Städte- und Gemeindebund) та щорічні експлуатаційні витрати у розмірі приблизно 9 мільярдів євро. Буде потрібно 200 000 нових виховательок, для яких на даний час не вистачає місць для навчання у профільних ВНЗ.

3. Плани про ясла підносяться жінкам приманкою «свобода вибору». Але не  існує свободи вибору, якщо існування сім’ї можливо забезпечити тільки тоді, коли працюють обидвоє батьків, бо через податки і соціальні стягнення сім’я з двома і більше дітьми в середньому сповзає за межу бідності.

4. Плани про ясла не відповідають бажанням жінок. Якби жінкам давали тих 1000 євро на місяць, які держава мінімально змушена платити для субсидіювання одного ясельного місця, то 69,2 % жінок у перші 3 роки після народин найкраще залишалися б вдома [18].

5. Ясельні місця повинні сприяти збільшенню коефіцієнта народжуваності. У дослідженні Шкідлива сімейна політика, яке професор Бертрам провів за дорученням Міністерства з питань сім’ї, говориться: Мікроперепис населення показує, що «жінки з пристосувальною життєвою концепцією, подібно як і домогосподарки, народжують більшу кількість дітей, аніж жінки з повною професійною зайнятістю».

6. Те, що «свобода вибору» – це фарс, показує і заміна грошей по догляду за дитиною на гроші для батьків. В той час, як гроші по догляду за дитиною давали кожній мамі два (а раніше – три) роки підряд по 300 євро на місяць, то від січня 2007 року вона отримує гроші для батьків вже лише 1 рік, і – залежно від заробітку – ще плюс два місяці, якщо батько залишається вдома. При великому заробітку це може бути до 1800 євро на місяць. Якщо ж жінка не має власного заробітку, бо вона ще вчиться, чи виховувала дітей до повноліття, то вона отримує лише на протязі року по 300 євро на місяць. Отже, гроші для батьків – це стимул, щоби просунутися, по можливості, якнайвище по кар’єрній драбині, перш ніж наважитися народити дитину. Але: чим вища освіта, тим нижче число дітей. Жінок з вищою освітою, які особливо часто бездітні і яким якраз не бракує грошей, неможливо грошима заманити до материнства.

Політика на користь меншості замість спільного блага

Таким чином, політика німецької держави не слугує інтересам більшості жінок, матерів і дітей. Пані фон дер Ляєн проводить політику на користь меншості і продає її як спільне благо. Така політика:

-         підтримує сім’ї з двома працюючими батьками коштом сімей, у якій працює тільки один з батьків;

-         підтримує працюючих жінок коштом тих жінок, чия професія – бути матір’ю;

-     підтримує ринок праці за рахунок матерів та малих дітей;

-         підтримує жінок з низьким коефіцієнтом народжуваності коштом жінок з вищим коефіцієнтом народжуваності;

-         підтримує працюючих матерів з високим заробітком за рахунок мамів з низьким заробітком, або взагалі без заробітку.


Прощання з раціональністю

Наукова раціональність – цінність, якою гордилася наша просвічена культура, – паде жертвою ідеології. Оскільки під диктатурою релятивізму більше не існує зобов’язуючих цінностей, і через це – жодної можливості визначити спільне благо, то суспільство розділяється за партикулярними інтересами, з яких домінують ті, які мають за собою найбільшу владу, серед іншого, демократично не узаконену владу засобів масової інформації. Оскільки дискусія щодо цих інтересів не може бути проведена відкрито і чесно, то факти приховують.

Якби те, що насправді відбувається, було небажаним, побічним ефектом, то про це було б вже відомо, і політику скоригували б. Але починаючи з 70-х років, політику провадять безперервно у тому самому напрямку: ліквідація традиційної сім’ї та закриття «соціальної прогалини», чого домагалася Сімона де Бовуар добрих шістдесят років тому. Все менше сім’ї, все більше держави: з ясел в дитячий садок, який потрібно обов’язково відвідувати, а звідти – у цілоденну школу. Держава посягає на дітей.

Батьки, чиє «природне право та першочерговий обов’язок» – це догляд і виховання дітей (Конституція ФРН, ст. 6, 2), мали б цікавитися, чи виховні цілі держави узгоджуються з їхніми власними.

Які виховні цілі в держави?

Коли дискутують про державне виховання дітей, яке повинно починатися з ясел, то «професійність» виховательок мовчки приймають як гарантію правильного виховання дітей. Але які, власне, цілі державного виховання у яслах та дитсадках? Не існує «нейтрального» виховання, якість якого можна було б вимірити ступенем кваліфікації вихователя. Освіта вихователів теж базується на ціннісних рішеннях. Ми живемо в постхристиянській, секулярній культурі, яка щораз більше наповнюється язичницькою духовністю. У державній системі освіти вже більше не дозволено навчати християнської віри. Навчати потрібно «цінностей». Але яких цінностей?

Ґендерний мейнстримінг: основна лінія політики [19]

На сайті Федерального Міністерства освіти і науки сказано: «Федеральний уряд визначив політику рівності за допомогою політичної стратегії ґендерного мейнстримінгу як наскрізний керівний принцип та ключове завдання. Тим самим Федеральний уряд долучається до всесвітніх дій, щоб ефективніше впроваджувати політику рівності». – www.bmbf.de/de/532.php

Флагманом перебудови суспільства за принципами ґендерного мейнстримінгу є Федеральне міністерство у справах сім’ї, громадян похилого віку, жінок і молоді (Bundesministerium für Familie, Senioren, Frauen und Jugend).

Якщо зайдемо на сайт Федерального міністерства у справах сім’ї, громадян похилого віку, жінок і молоді й серед понять «рівність», «ґендерний мейнстримінг», «центр ґендерної компетенції» намагатимемось вловити, що, власне, є метою Міністра у справах сім’ї, то серед завідомо порожніх фраз виявимо розгадку: відмінність статей чоловіка і жінки та гетеросексуальність як норма повинні бути ліквідовані. Для цього винайшли поняття «ґендер». Ця нова ідеологія завдяки віртуозному оволодінню політичним апаратом перетворюється у суспільну дійсність. Це вдається робити через обхід демократичних структур без жодних публічних дебатів. Керівним центром є «Міжміністерська робоча група ґендерного мейнстримінгу» (IMA GM), яка підпорядковується  Федеральному міністерству у справах сім’ї. Там розробляються стратегії, такі  як «оцінка законодавчих наслідків» та «імплементація в роботу Федерального уряду», й через «ґендерне бюджетування», тобто – перенаправлення державних коштів, у співробітництві з «Центром ґендерної компетенції», який фінансується Міністерством у справах сім’ї, витворюється нова людина з мінливою статевою ідентичністю.

Мова зраджує: адже без зміни мови неможлива зміна суспільства. На головній сторінці зустрічаємо фрази, які є такими беззмістовними, що змушують насторожитися. Якщо через гіперпосилання і лінки на сайті проберемося глибше до місця виплоду нової людини, то зіткнемося з відкритим текстом.

www.bmfsfj.de

Завідомо порожні фрази звучать:

«Більше шансів для жінок і чоловіків у всіх сферах життя».

Ага! Усім усюди має бути краще.

«Ознакою нашої сучасної політики рівності є розгляд у наших заходах цілого розмаїття життя жінок і чоловіків, яке воно сьогодні є Німеччині».

«Ціле розмаїття»? Що має на увазі міністр?

«Йдеться про однакові шанси жінок і чоловіків з дітьми чи без дітей, у всіх вікових категоріях та фазах життя, як і в особливих життєвих ситуаціях».

Про сім’ю – жодного слова. Про дітей – жодного слова. Однакові шанси для усіх усюди. Що мається на  увазі під «особливими життєвими ситуаціями»?

«Покращення поєднуваності сім’ї та професйної діяльності для жінок і чоловіків є сьогодні центральним завданням політики рівності: без ліквідації статево специфічної відповідальності у сім’ї та професійній діяльності, та без попереднього встановлення необхідних для цього рамкових умов, рівності неможливо домогтися».

Тут ми підходимо ближче до суті справи: статеві ролі чоловіка і жінки повинні бути скасовані. Але батько і матір є статево специфічними відповідальностями. Матір не може бути батьком, батько – матір’ю, навіть тоді, коли він впродовж двох місяців перебуває у відпустці по догляду за дитиною.

«Робота Федерального уряду цілком орієнтується на концепцію політики рівності, яка розглядає впровадження рівноправності в життя як процесуально спрямоване наскрізне завдання. Ця стратегія базується на усвідомленні, що, зважаючи на різні життєві ситуації чоловіків і жінок, не існує статево нейтральної дійсності».

Раніше йшлося про «рівноправність» жінок з чоловіками, зараз йдеться про їхню «рівність», а саме – про процес ліквідації суспільної дійсності, яка віддзеркалює статеву диференціацію чоловіка і жінки.

«Ґендер позначає суспільно, соціально і культурно зумовлені статеві ролі жінок і чоловіків. Вони – на відміну від біологічної статі – набуті і  тим самим також можуть змінюватися. Мейнстримінг означає, що певне змістовне вихідне положення, яке до цього часу не визначало діяльність, тепер стало важливою складовою усіх задумів».

Зміна статевої ідентичності, яка до цього часу не визначала політичну діяльність, тепер повинна бути реалізована у всіх задумах.

В «Центрі ґендерної компетенції» у статті «Стать як соціально сконструйована категорія» дізнаємося, що «дуальна порядкова схема двох статей» повинна бути ліквідована.

Але ким є людина, якщо вона не є чоловіком або жінкою? Міністерство у справах сім’ї не дає на це явної відповіді. Виринають такі поняття, як «трансідентичність», «інтерсексуальність» і «queer» [20], у яких може себе представляти лише та незначна меншість, яка в них перебуває.

ООН – ЄС – Міністерство сім’ї: всі роблять одну справу

ЄС менше турбується про приховування. Він бореться за «рівність» спільноти лесбійок, геїв, бісексуалів та транссексуалів (ЛГБТ).

Для державних ґендерних активістів ці категорії – вже пройдений етап і вони працюють з новим словом – «queer». Бо поки говорять про гомосексуальність, все ще існує поляризація до гетеросексуальності. Але кожна статева ідентичність повинна бути ліквідована. «Queer» означає «неідентичність, яка є наслідком свобідного рішення» [21].

Під пунктом «Імплементація ґендерного мейнстримінгу в роботу Федерального уряду» довідуємося, що Міжміністерська робоча група під керівництвом Міністерства у справах сім’ї працює «з високим ступенем зобов’язувальної сили», щоби «багатьма кроками встановити ґендерний мейнстримінг як елемент небюрократичного, раціонального і цілеспрямованого управління».

За допомогою інструменту під назвою «оцінка законодавчих наслідків» усі закони «на дуже ранній стадії» підганяються під ґендерний мейнстримінг.

Через «ґендерне бюджетування» «змінюються пріоритети і перерозподіляються кошти, щоб витворити чутливу до статевості і справедливу економіку». Отже, ґендерне бюджетування проводить в життя стратегію ґендерного мейнстримінгу в сфері економічної політики.

«Центр ґендерної компетенції»

«Наукову» підготовчу роботу виконує Центр ґендерної компетенції, заснування якого було погоджено у коаліційному договорі між СПН (Соціалістичною партією Німеччини) та Партією Зелених у 2002 році. Він оселився на юридичному факультеті Університету Гумбольдта на кафедрі професора Баера (Baer). Фінансується він третьорядними коштами Федерального міністерства у справах сім’ї. На магістерській програмі, яка називається «Ґендерні студії», цей центр виховує ґендерні кадри і представляє себе як «наукову та інформаційну поворотну платформу між сторонами прикладною, дослідницькою та дорадчою сторонами». «Президент Університету Гумбольдта активно виступає за наукові дослідження статей та підтримку жінок-науковців» (На даний час ґендерні студії існують майже у всіх німецьких ВНЗ). Представники Церков можуть звертатися у «Центр ґендерної компетенції» за порадою, «як вони можуть укладати свої проповіді та богослужіння статево чутливою мовою, та чому це є важливим».

«Ця концептуальна переорієнтація повинна – не в останню чергу в контексті німецького головування в Раді Європи у 2007 році – освоїти передумови та стратегії успіху інших країн, особливо північних держав, та уможливити помітні успіхи в Німеччині». (Що конкретно це означає, показала Тіна Молль, див. вище).

Останнім вчинком, що його, йдучи з посади, здійснив Генеральний секретар ООН Кофі Анан, була доповідь під назвою «Delivering As One» (англ.: «Подання як одне і те саме»). У ній він виступає за те, щоб «поставити у центр уваги сприяння ґендерній рівності у всії діях ООН як у державах-учасницях, так і при бюджетуванні економіки для країн, що розвиваються» [22].

Нова «ідеологія зла»

Виявляється: ґендерний мейнстримінг – це політична програма з ліквідації статевої ідентичності чоловіка і жінки. Це програма руйнування сім’ї. Це програма руйнування Християнства. Це програма німецького так званого Міністерства з питань сім’ї. Який несподіваний хід, що матір сімох дітей [23] за дорученням ХСС (Християнського соціального союзу) так рішуче просуває справу ґендерної революції!

Ґендерний мейнстримінг – це нова, глобальна «ідеологія зла» [24], яку владні еліти цього світу чинять соціальною, людською дійсністю. Центральним органом цієї таємної революції в Німеччині є Федеральне міністерство у справах сім’ї, громадян похилого віку, жінок і молоді. Міністрові у справах сім’ї не йдеться про те, щоб створити умови, в яких чоловіки і жінки хочуть стати батьками, а діти щоб мали добрі передумови для зростання. Йдеться про social engineering, про витворення нової людини. Сутнісною ознакою нової ґендерної людини є можливість «вільно» визначати і проявляти свою статеву ідентичність та свою сексуальну поведінку у відриві від будь-яких моральних норм – від самого дитинства.

Щоб витворити нову ґендерну людину, потрібно заволодіти молоддю – і то якомога раніше. Гроші для батьків та ясла, які форсують передачу державі вже однорічних дітей, – це кроки до цієї мети.

Але хіба соціальна держава не повинна брати на себе догляд за дітьми, якщо сім’ї з цим не справляються? Все-таки, з багатьох зруйнованих сімей діти повинні якомога швидше переходити – так аргументують – в руки «професійних» чужих виховательок. Через безперервне погіршення умов існування сімей завдяки податковому та соціальному законодавству зростає число скалічених сімей та сімей, які калічать, що може підтвердити кожне місцеве управління у справах молоді. Їм потрібно допомогти. Але якщо б держава в дійсності хотіла втручатися тільки там, де люди самі неспроможні, тоді кількість ясельних місць, потрібна для цієї мети, була б не 750 000, що начебто забезпечує ясельними місцями третину усіх дітей, а насправді – дві третини. Метою є якраз «ліквідація статевоспецифічних відповідальностей у сім’ї та професійній діяльності».

Це – та сама динаміка, як і в питаннях безпеки. Через те, що існує терор, і держава повинна захистити від нього своїх громадян, контролюючі системи все більше посягають на кожного зокрема. Через те, що є все більше зруйнованих сімей, у батьків відбирають право на виховання. Так реальним лихом виправдовують підготовку тоталітарної держави.


Державна спонука до сексуалізації дітей

Як конкретно ґендерний мейнстримінг впроваджується у дитячому вихованні?  Пояснення дають брошури «Федерального центру просвіти з питань здоров’я» (Bundeszentrale für gesundheitliche AufklärungBzgA). Сфера сексуальної просвіти підпорядковується Міністерству в справах сім’ї,  все інше – Міністерству охорони здоров’я. Федеральний центр просвіти безкоштовно роздає агітаційні брошури і порадники мільйонними тиражами по всій країні (їх можна легко замовити через інтернет). «Порадник для батьків з питань сексуального виховання дітей віком від 1 до 3 років» (номер замовлення 13660100) – це детальна інструкція щодо сексуалізаціії малих дітей. Адже мами і тати ще не наважуються «збуджувати дитину, і виявляють турботу, що вона може “зіпсуватися”, чи надто рано бути “поінформованою”…Після всього, що дослідженo, цю турботу можна відхилити як зайву». «Необхідне повинно бути пов’язане з приємним», «лоскотячи, гладячи, пестячи дитину підчас миття, цілуючи в різних місцях» (С. 16). «Піхва та, передусім, клітор не зазнають уваги через найменування та ніжне торкання (ні з боку батька, ні з боку матері) і тим самим утруднюють для дівчаток появу гордості за свою статевість» (С. 27). Дитячі дослідження геніталій дорослих можуть «інколи викликати почуття збудження у дорослих» (С. 27) «Якщо Ваша дитина великою мірою використовує можливість запевнити собі приємність і задоволення, то це знак здорового розвитку» (С. 25) Якщо дівчатка (віком 1 – 3 роки!) використовують для цього якісь предмети, то це не потрібно «розглядати як привід, щоб завадити мастурбації» (С. 25) Автори порадника «будуть раді, якщо й тати, бабусі, дядьки, чи няні заглянуть у цю інформаційну брошуру і зацікавляться – вважайте, що це інформація для вас!» (С. 13)

У «Пораднику для батьків з питань сексуального виховання дітей віком від 4 до 6 років» (номер замовлення 13660200) батькам роз’яснюють, що «генітальні ігри у цьому віці є ознакою того, що психосексуальний розвиток проходить добре», що самозадоволення потрібно підтримувати (С. 21), як і всі інші форми сексуальних ігор, наприклад, «імітацію статевого акту» та «бажання заховатися у потаємному місці».

Далі – в (обов’язковому?) дитячому садку. Тут є кілька вибірок з пісенного та нотного зошита «Nase, Bauch und Po» (нім.: «Ніс, живіт і задниця», номер замовлення 13702000):

Коли я розглядаю і торкаю своє тіло, я постійно виявляю, що все на мені є моїм…у нас є піхва, бо ж  ми  дівчатка. Вона є тут під животом, між моїми ногами. Вона не лише для того, щоб цюрити, і коли я її торкаю, так-так, тоді вона так чудово лоскотить.

Ти можеш казати «Ні», ти можеш казати «Так», ти  можеш казати «Стоп», чи «Ще раз так само», «Це мені не подобається», «Це мені дуже подобається», «Ого, продовжуй так».

Урок запобігання вагітності

З дитячого садка у школу, за бажаням держави – у цілоденну школу.  Якщо порнографія ще не належала вдома до сімейних розваг [25], то діти покажуть відповідні кліпи на мобільному телефоні. У 9 років починається урок запобігання вагітності, названий сексологією, бо зараз вони вступають у вік, коли миловидні дитячі ігри можуть мати величезні небажані наслідки: вагітність. Як це було в Інґольштадті, любих діток везуть в автобусах на роз’яснювальні заходи, де вони вчаться натягати презервативи на пластикові пенiси, щоби отримати «водійські права з одягання презерватива».

Гомосексуалізація на уроці

Починаючи від десятирічного віку, в школах впроваджують рекламні та тренінгові заходи щодо гомосексуалізму (лесбіянства, педерастії, бі- та транссексуалізму) [26], ще не всюди так драстично, як у Берліні, Гамбурзі та Мюнхені, але з однаковим спрямуванням.

«Підтримкою шкіл для подальшої освіти» від сенату Берліна на тему «Лесбійські та гомосексуальні способи життя» [27] є докладна інструкція щодо гомосексуалізації учнів, яку здійснюють на «уроках біології, німецької мови, англійської мови, етики, історії/соціології, латинської мови, психології». Повинні бути запропоновані та проведені: інформаційний матеріал, сконтактування з місцевими гомосексуальними середовищами, запрошення представників/-ниць лесбійських та гомосексуальних проєктів на урок, показ фільмів та дні самостійної роботи на дану тему. На уроці повинні відбуватися рольові ігри, наприклад:

«Ти сидиш за стійкою в гомосексуальному барі і міг би, власне, скористатися гарним чоловіком у ліжку. Незнайомець, якого ти, власне кажучи, вважаєш миленьким, заходить у приміщення. Як ти скористаєшся своїм шансом?»

«Тебе звати Петер, 29 років. Ти хочеш вступити у зареєстроване партнерство з твоїм другом Кемалем. Сьогодні ви хочете розповісти про це його мамі».

«Тебе звати Евелін Маєр, 19 років. Ти хочеш укласти зареєстроване партнерство зі своєю подругою Катрін. Сьогодні ви підете до євангелістської пасторки, пані Шульц, бо ви хочете взяти ще й церковний шлюб».

Жодного захисту конституційних прав через суди

Хіба спонукання батьків та вихователів до сексуальної стимуляції дітей через брошури Федерального центру просвіти з питань здоров’я згідні з Конституцією? Хіба зваблення дітей та підлітків в рамках шкільних занять до гомосексуальності, бісексуальності та транссексуальності є законним? Те, що тут відбувається, немає нічого спільного зі свободою, толерантністю та антидискримінацією, а йдеться про організоване державою сексуальне звідництво дітей та молоді. Мораль та етика не лише Християнства, а й інших релігій, захищають людину від поневолення власними інстинктами, бо це руйнує людину, сім’ю та суспільство.

Скарги батьків у німецьких судах проти примусу щодо відвідування уроків сексології були завжди безуспішні – і це аж до останньої інстанції. 31 травня 2006 року скарга до Конституційного суду проти примусу до шкільного сексуального виховання була відхилена. Вони кажуть: не може існувати «паралельних суспільств». Те, що відбувається у мечетях, дещо інше. Домашнє навчання (homeschooling) у цій країні заборонене і безжалісно переслідується судами.

Шлях до тоталітаризму

Хіба шістдесят відсотків офіційно охрещених християн згідні з примусовою сексуалізацією з боку держави та ЗМІ? Чи згідні Церкви? Чи згідні мусульмани? Чи згідна більшість батьків, які не є релігійними? Безперечно ні, але над країною висить велика мовчанка – ознака передтоталітарного стану суспільства.

Це так важко усвідомити, бо диктатори не мають обрисів. Вони – лише більші чи менші коліщатка, проте об’єднані єдиною волею. У цій фазі підготовки до тоталітаризму йдеться не про гноблення та експлуатацію людей, а про запевнення безмежного задоволення інстинктів як засобу до політичної мети. Цей широкий шлях до диктатури описав Платон у «Державі». Морально спустошену людину, яку держава, до цього звабила, та сама держава може пізніше використовувати до всього і зловживати нею. В такої людини немає сили та зацікавлення захищати щось інше, окрім можливостей свого власного задоволення.

Ґендерний мейнстримінг – це стратегія ООН, ЄС та окремих держав. Німеччина – у перших лавах. Населення про це нічого не знає, навіть інтелектуальна еліта читачів газет з вищою освітою. У ЗМІ чуємо лише скарги через наслідки: успіхи дітей падають, вони стають резистентні до навчання, постійний безлад у класах та на шкільних подвір’ях, насилля серед учнів, насилля проти вчителів, сексуальне насилля серед неповнолітніх [28]. Ах, так, ну і коефіцієнт народжуваності…

Оскільки ґендерний мейнстримінг є глобальною програмою з найвищою пріоритетністю, то проблему руйнування сім’ї  та падіння коефіцієнту народжуваності неможливо вирішити. Вона, очевидно, не повинна бути вирішеною. Питання лише: хто, власне, грає музику, під яку танцюють політики? Цілеспрямоване моральне спустошення народу – це корінь зла. Тому єдиним вирішенням є навернення, навернення до Бога, навернення до Божих Заповідей.

Кримінальне переслідування опору

Виглядає так, ніби ми вже перевалили через гребінь водоспаду. У сферах політики, засобів масової інформації та університетів – владних еліт суспільства – на опір ґендерній ідеології очікує очорнення, позбавлення впливу, усунення з посад, як я це знаю з власного досвіду. Випадок Буттільйоне був найгучнішим, але такі як Буттільйоне є всюди. В мейнстримних засобах масової інформації вже більше не існує свободи думки. Щоби кримінально переслідувати опір, винайшли нове лайливе слово, яке становить юридичний склад злочину: гомофобія. Фобія – це хворобливий стан страху. Виходить, що хворі – ті, які обстоюють, що сексуальність лише тоді сприяє благу людини і суспільства, коли вона є виявом єднання в любові чоловіка і жінки, відкритим до продовження роду. «Гомофоби» повинні підпадати під кримінальну відповідальність так само, як  і расисти, антисеміти та ксенофоби. Для цього слугують антидискримінаційні закони та «hate laws» (англ.: «закони проти ненависті»), які вже існують у багатьох країнах, та за впровадження яких всюди боряться.

ЄС своєю резолюцією В6-0025/2006 від 18 січня 2006 року проголосив, що він хоче «витравити» гомофобію. У Польщі вона набирає чинності навесні 2007 року. Оскільки Польща не хоче «гомосексуальної пропаганди у школах», то з волі великої більшості парламенту ЄС (26.04.2007) у Польщі повинна бути проведена «fact finding mission» (англ.: «місія, яка повинна знайти факти») через «щораз більшу тенденцію до расистської, ксенофобської і гомофобської нетолерантності», щоби цій країні можна було висунути обвинувачення в Європейському суді.

Але Польщу це не злякало. На Всесвітньому конгресі з питань сім’ї у Варшаві з 11 по 13 травня 2007 року Міністр освіти і віцепрезидент Польщі Роман Ґєртих (Roman Giertych) пояснив, що Польща не буде піддаватися тиску ЄC, який у всіх державах-членах хоче домогтися права на аборт і одностатевий «шлюб» з правом усиновлення. Польща хоче вберегти дітей від гомосексуальної пропаганди у школах. При цьому Польща відіграватиме провідну роль, щоб закінчити демографічну зиму в Європі, яка виникла через сексуальну розгнузданість.

Пробуджуймося! Вставаймо!

Настав час пробудитися. Надто довго ми ловилися на гачок ідеологічних фраз про свободу, толерантність та антидискримінацію. Вони служать підготовці до неволі, ліквідації свободи думки та віровизнання, та дискримінації і маргіналізації будь-якого опору.

Особливо для християн настав час пробудитися. Напад спрямовано на фундамент Християнства, а саме на образ Божий, на який створена людина. По мірі того, як ґендер стає мейнстримом, зникає Християнство. Процес просунувся далеко, дуже далеко.

Опір чинить Католицька церква через Учительський уряд, через представників Ватикану в інтернаціональних організаціях та через деяких єпископів. Тому знову й знову чиняться спроби виключити державу Ватикан з ООН. Оскільки єпископ не може бути позбавлений своєї посади світськими інстанціями, то послуговуються іншими засобами: Анджело Баньяско (Angelo Bagnasco), архиєпископ Ґенуї та голова Італійської Єпископської конференції, від початку квітня 2007 року перебуває під поліцейським захистом. Йому погрожували вбивством, бо він висловлювався  проти зрівняння гомосексуальних партнерств з подружжям. В кінці квітня він знайшов у листі недвозначний натяк: пістолетну кулю та свою фотографію з видряпаною свастикою.

Церква західних країн мала б мати організаційні структури, щоби пробудити народ зі сну. Але для цього повинен відбутися процес навернення  у власних рядах.

Опір чинить «Покоління Бенедикта», яке підчас Всесвітніх днів молоді присутнє в засобах масової інформації – мільйони молодих людей, які хочуть повернути цей світ до добра.

Опір чинять євангельські християни в цілому світі. Опір чинить World Youth Alliance (Всесвітній Молодіжний альянс), діяльна молодіжна організація, яка охоплює весь світ та налічує 1 мільйон учасників зі всіх континентів (www.wya.net). Через свою постійну присутність на конференціях ООН та парламентських дебатах ЄС вона бореться за гідність особи, за свободу та справедливість – великі європейські досягнення, від яких Європа збирається відмовитися.

Опір чинять усі, хто, незважаючи на утиск, створює сім’ї та практикує й передає ті чесноти, які є фундаментом сім’ї: вірність, солідарність, відповідальність. В Німеччині заснували сімейну мережу, щоб надати сім’ям політичний голос (www.familie-ist-zukunft.de).

Опір чинить кожна людина, яка вирішує жити за Божими Заповідями, бо тільки так може сповнитися її прагнення любові.

Пробуджуймося! Вставаймо, щоби «Прекрасний новий світ», що його передбачив Олдос Гакслі (Aldous Huxley) у 30-х роках минулого століття, не став реальністю, – світ, мешканці якого ніколи не мусять довго чекати, «щоб їх задовольнили, як тільки хтось помітить, що вони жадають», які з жахом оглядаються на час, коли ще була «мати, яка живонароджувала», яка годувала грудьми своїх власних дітей «як кішка своїх кошенят, але кішка з даром мови, кішка, яка безперестанку могла говорити: «Мій маленький, мій солодкий» [29].

Справжнє джерело любові

Ми впевнені: справжнє джерело любові не може бути зруйнованим. Бог є любов, і хто відкриває двері, у які стукає Ісус, може дізнатися, що він є живим, милосердним Богом. Він створив людину на свій образ чоловіком і жінкою, бо Він покликав їх до любові. Бунт проти Бога не може бути радикальнішим, безглуздішим, ніж тоді, коли людина заперечує, що вона є чоловіком або жінкою.

Хіба до тих, які хочуть бути як Бог, коли хочуть створити людину на свій власний образ, ніколи не закрадається боязке питання: А якщо, все-таки, Бог існує? Хіба всі помилялися, прославляючи Бога у мистецтві, в ділах милосердя, – мільйони людей, які померли за Нього?

Християни живуть вірою у перемогу Христа. Їхнє завдання полягає в тому, щоб бути вірними, навіть тоді, коли вірність небезпечна. Ісус говорить це наперед: «Через те, що розбуяє беззаконня, любов багатьох охолоне. Але хто витримає до останку, той спасеться» (Мт 24,12-13).

Ґабріела Кубі


[1] Див. дослідження на веб-сторінці www.familie-ist-zukunft.de.

[2] Louann Brizendine. Das weibliche Gehirn. – Hamburg, 2007. – C. 153.

[3] Christa Meves. Geheimnis Gehirn. Warum Kollektiverziehung und andere Unnatürlichkeiten für Kleinkinder schädlich sind. – Gräfelfing, 2005.

[4] Gordon Neufeld, Gabor Maté. Unsere Kinder brauchen uns. Die entscheidende Bedeutung der Kind-Eltern-Bindung. – Bremen, 2006.

[5]Автор має тут на увазі німецькі однокореневі слова Beruf – професія, та Berufung – покликання. (Прим. ред.).

[6] Hans Bertram. Nachhaltige Familienpolitik. – Studie im Auftrag des Familienministeriums (Дослідження за дорученням Міністерства з питань сім’ї), 2005.

[7] Simone de Beauvoir. Das andere Geschlecht. – Reinbeck bei Hamburg, 1968.

[8] Die Tagespost, 13.03.2007. – С. 3.

[9] Федеральний інститут дослідження народонаселення (Bundesinstitut für Bevölkerungsforschung). Ставлення до демографічних тенденцій та до варіантів політики, що мають своїм об’єктом народонаселення. (Einstellungen zu demographischen Trends und zu bevölkerungsrelevanten Politiken). – Wiesbaden, 2005.

[10] Внаслідок Тридцятилітньої війни 1618-1648 рр. загинула третина населення Німеччини. (Прим. ред.).

[11] Herwig Birg. Die ausgefallene Generation. Was die Demographie über unsere Zukunft sagt. – München, 2005. – Розд. 8.

[12] Там само. – С. 67.

[13] Wir haben Gegengesellschaften. – Інтерв’ю з Гервіґом Бірґом (Herwig Birg) в журналі Die Welt, 27.02.2006.

[14] Урсула фон дер Ляєн (U. von der Leyen) – німецька політик, член ХДС, у першому кабінеті Ангели Меркель (2005-2009) була Федеральним міністром у справах сім’ї, громадян похилого віку, жінок і молоді (Bundesministerium für Familie, Senioren, Frauen und Jugend). У другому кабінеті Ангели Меркель, від 30.11.2009 вона займає посаду Федерального міністра праці та соціальних проблем (Bundesministerium für Arbeit und Soziales). – http://de.wikipedia.org/wiki/Ursula_von_der_Leyen (12.09.2013).

[15] Spiegel Online, 23.04.2007.

[16] Федеральний інститут дослідження народонаселення (Bundesinstitut für Bevölkerungsforschung). Ставлення до демографічних тенденцій та до варіантів політики, що мають своїм об’єктом народонаселення. (Einstellungen zu demographischen Trends und zu bevölkerungsrelevanten Politiken). – Wiesbaden, 2005. – С. 36.

[17] Jürgen Liminski. Wenn es Wahlfreiheit gäbe... – Die Tagespost, 31.03.2007. – Обчислення Гайдельберзької Служби сімей (Heidelberger Familienbüro), 27.03.2007.

[18] ipsos-опитування. – www.familie-ist-zukunft.de. – Emnid-Studie 4/2004.

[19] Ґабріела Кубі. Ґендерна революція: релятивізм в дії. – Львів, 2013. Також на сайті: http://family-institute.org.ua (15.09.2013).

[20] «В різних університетах Німеччини існують не тільки “гомо-/лесбійські студії”,  але й “queer studies”. (Queer по-англійськи дослівно означає “дивний, ексцентричний” – прим. перекладача). Мета цих “queer studies” – узагалі заперечити існування чоловічої та жіночої статей». – Крістль Рут Фонгольдт. Деконструкція статей. – http://xic.com.ua/z-zhyttja/21-problema/205-kristl-rut-fongoldt-dekonstrukcija-statej (15.09.2013).

[21] Ulf Heidel et al. (Hrsg.). Jenseits der Geschlechtergrenzen. Queerstudies an der Universität Hamburg (Поза межами статевих границь. Queer-студії в університеті Гамбурга), 2001.

[22] Friday Fax, 16.11.2006,  № 48, річник 9.

[23] Урсула фон дер Ляєн є матір’ю сімох дітей. (Прим. ред.).

[24] Іван Павло ІІ. Пам’ять та ідентичність. – Розділ 2.

[25] Porno im Kinderzimmer: Psychologen schlagen Alarm. // ARD-Kulturmagazin: Verwahrlost der Sex, verwahrlost auch die Gesellschaft. 06.04.2007.

[26] У шкільному бюро міста Мюнхена є «координаційний пункт для одностатевих способів життя».

[27] http://www.berlin.de/imperia/md/content/sen-familiegleichgeschlechtliche_lebensweisen/lesbische_und_schwule_lebensweisen.pdf

[28] В кантоні Цюріх у 1999 році неповнолітні були відповідальні за 300 випадків сексуального насилля над ровесниками. – NZZ, Online, 28.11.2006.

[29] Олдос Гакслі. Прекрасний новий світ. – Український переклад: Журнал «Всесвіт», 1994, чч. 5-6, 7. – Розділ 3.


Ґабріела Кубі – соціолог, письменниця і матір трьох дітей. Після більш ніж двадцятилітніх пошуків у сфері езотерики і психології вона у 1997 році прийшла до Католицької віри. Як автор книжок і промовець, вона виявляє тупики сучасного суспільства й вказує вихід із них – через навернення до християнських цінностей.


З німецької переклала Ольга Джумало
Наукова редакція: Петро Гусак


Перекладено за виданням:
Gabriele Kuby
Verstaatlichung der Erziehung
Auf dem Weg zum neuen Gender-Menschen
Fe-Medienverlag: Kisslegg, 2007.


Рейтинг статті

( 8 голосів )
Теги:     проблема      за життя      політика      філософія
( 7949 переглядів )
 

Коментарі  

 
0 #11 Türen Wiesbaden 22.03.2019 09:46
I blog often and I really thank you for your information. This article has really peaked my
interest. I'm going to bookmark your blog and keep checking for new
information about once per week. I opted in for your Feed too.


my blog post: Türen Wiesbaden: http://q-fensterwelt.de/
Цитувати
 
 
0 #10 ShawneeJuicy 27.11.2018 07:35
Hello. I see that you don't update your website too often. I know that writing articles is boring and time consuming.
But did you know that there is a tool that allows you to create new
posts using existing content (from article directories or other websites from your niche)?
And it does it very well. The new articles are high quality and pass the copyscape test.
Search in google and try: miftolo's tools
Цитувати
 
 
0 #9 BestCharline 14.11.2018 06:46
I see you don't monetize your website, don't waste your traffic, you can earn extra cash
every month. You can use the best adsense alternative for any type
of website (they approve all websites), for more
details simply search in gooogle: boorfe's tips monetize your
website
Цитувати
 
 
0 #8 BestArleen 13.11.2018 17:35
I see you don't monetize your website, don't waste your traffic, you can earn extra cash every month.
You can use the best adsense alternative for any type of website (they approve all websites),
for more info simply search in gooogle: boorfe's tips monetize your website
Цитувати
 
 
0 #7 BestLouisa 13.11.2018 13:06
I see you don't monetize your page, don't waste your traffic, you can earn additional cash every month.
You can use the best adsense alternative for any type of website (they
approve all websites), for more details simply
search in gooogle: boorfe's tips monetize your website
Цитувати
 
 
0 #6 BestLudie 06.11.2018 00:07
I see you don't monetize your website, don't waste
your traffic, you can earn additional cash every month.
You can use the best adsense alternative for any type
of website (they approve all websites), for
more info simply search in gooogle: boorfe's tips monetize your website
Цитувати
 
 
0 #5 ChristelJuicy 04.11.2018 03:31
Hi. I see that you don't update your website too often. I know that
writing content is boring and time consuming. But did you know that there is a tool that allows you to create new
articles using existing content (from article directories or
other blogs from your niche)? And it does it very well. The new articles are unique
and pass the copyscape test. Search in google and
try: miftolo's tools
Цитувати
 
 
0 #4 BestRuthie 30.10.2018 13:49
I see you don't monetize your site, don't waste your traffic, you can earn additional cash every month.
You can use the best adsense alternative for any type of
website (they approve all websites), for more info simply search
in gooogle: boorfe's tips monetize your website
Цитувати
 
 
0 #3 japanpost.jp 27.10.2018 10:44
I am in fact thankful to the holder of this site who has shared this
enormous paragraph at here.

my web blog :: japanpost.jp: http://japanpost.jp
Цитувати
 
 
0 #2 ClaudeJuicy 29.09.2018 04:09
Hi. I see that you don't update your page too often. I know
that writing posts is boring and time consuming. But did you know that there is a tool that allows
you to create new articles using existing content (from article directories or other blogs
from your niche)? And it does it very well. The new posts are high quality and pass the copyscape test.
Search in google and try: miftolo's tools
Цитувати
 

Додати коментар


Захисний код
Оновити