Філософія економіки у контексті християнської соціальної філософії (на матеріалах історії греко-католицької традиції). 4 частина. (Продовження) Друк

Фото Тараса Гринчишина
Фото Тараса Гринчишина
Свідомість. Суспільна та масова свідомість. Свідомість, в тому числі етико-економічна свідомість, має розглядатися в контексті господарювання, що розуміється як активність людини, спрямована на економічне перетворення світу. Свідома активність, з точки зору християнської економічної етики, може розглядатися як така, що спрямована, передусім, на вдосконалення людини, в тому числі через виконання нею економічних обов’язків. З теологічної точки зору, досконалість, до якої всі зобов’язані, – це „розвій і вишкіл усіх найкращих наших умових і моральних здатностей, щоб ушляхетнити в собі Божий образ, на який люди були сотворені” (детальніше про християнське розуміння інтенціональності та свідомості, див., наприклад розробку сучасного християнського американського і українського філософа Дам’яна Федорики). Таким чином, категорії християнської економічної етики через свідомість людини впливають на реальні господарські процеси, що дозволяє виокремити головні категорії християнської економічної етики, до яких, зокрема, належать багатство та бідність, праця та інші, пов’язані з господарською активністю людини.

Розглядаючи філософію господарювання, О. Костенко зауважує, що свідомість – „це головна, центральна складова внутрішнього світу індивіда..., ідеальне у свідомості людини слід розуміти як своєрідно здійснювану інформацію, особливим чином трансформовану у матеріальні сліди”. А матеріальні сліди у цьому контексті можуть розглядатися як результат господарської діяльності, що залежить від етичних настанов, зокрема, настанов господарської етики християнства.

Масова свідомість визначається сучасними українськими філософами як „ідеологічно-психологічний феномен, сукупність поглядів, уявлень, думок, настроїв, оцінок, норм, почуттів певної соціальної групи, етнічної спільності, вироблених у процесі їхньої діяльності”. У нашому випадку цікавими є саме норми християнської моралі в контексті господарської етики християнства, притаманні масовій свідомості віруючих і саме через масовість носії цих норм можуть здійснювати вплив на економічні процеси. Під діяльністю, в цьому випадку, можна розуміти активність у засвоєнні цих норм та впровадженні їх у практику економічних та господарських процесів. „Масова свідомість включає в себе найрізнобічніші духовні утворення – елементи теоретичної та побутової свідомості, ідеології та психології, логічного раціонального, послідовного та внутрішньо суперечливого відображення об’єктивної дійсності, своїх специфічних інтересів у системі суспільних відносин”. На наш погляд, як теоретична свідомість, що віднаходить своє поширення через розробки з християнської господарської етики, морального богослов’я тощо, так і побутова свідомість містить елементи християнської моралі стосовно економічних процесів.

У розробці українських філософів В. П. Андрущенка та М. І. Горлача масова свідомість конкретніше визначається як “тип громадської свідомості, що виділяється у складі свідомості разом із загальнолюдською і груповою свідомістю”. Далі автори зазначають про один із важливих, на наш погляд, аспектів масової свідомості, а саме – “це широка сукупність ідей, уявлень, ілюзій, почуттів, настроїв, що ... доступні масам і здатні викликати їх інтерес”. Таким чином, ця широка сукупність ідей та поглядів через їх доступність масам здатна проявитися в усталених моделях поведінки у сфері господарської діяльності, узгоджуючись з нормами та настановами християнського віровчення.

Багатоманітне та численне сприйняття суспільною свідомістю та практикою релігійних цінностей, зокрема християнських, що стосуються основ економіки та господарювання, і, навпаки, відображення у Біблії Старого та Нового Завітів, у працях коментаторів, починаючи з доби Отців Церкви, суспільно-економічної проблематики – це явище духовної взаємодії. Спочатку християнське суспільне вчення сприймається як суто ідеальна конструкція, але це тільки перше враження. Потім, набуваючи через свою причетність фактичного стану речей, відповідно до потреб та того, що є необхідним у соціальній реальності, ідеальна форма, за нашим переконанням, набуває реального значення, що надає їй онтологічного статусу.

Суб’єктами діалогу між економічною та релігійною, зокрема християнською, свідомістю виступають як окремі особистості, так і соціальні групи (спільноти) віруючих, до яких можна віднести Церкви тих чи інших конфесійних напрямків, зокрема УГКЦ. На нашу думку, сьогодні не тільки так звані східні католики, прихильники УГКЦ, які є органічною частиною Католицької Церкви, а й українські прихильники Православ'я (які підпадають під вплив спільного з греко-католицизмом візантійського обряду богослужіння та багато в чому спільної богословської традиції взагалі) виявилися в сфері релігійно-етичного впливу католицизму як східної, так і західної гілки, що відбивається на етико-економічній свідомості українців. Не тільки церковна ієрархія й освічена еліта, а й маси простих віруючих починають усвідомлювати основні нормативи християнської, зокрема господарської етики.

Цей процес відбувається як через християнську літературу, так і через інші інструменти формування християнської свідомості. Одним із найважливіших інструментів формування християнської самосвідомості, що включав так само уявлення про те, яким має бути досконалий християнин, є церковне учительство (наука Церкви), здійснюване в першу чергу шляхом наставництва громади віруючих. Практика усного церковного наставництва сягає перших століть християнства. В Українській Греко-Католицькій Церкві протягом усього її існування воно було самостійною й важливою частиною богослужіння та розглядалося як один з головних засобів виховного впливу на віруючих. У наш час існує значна література, збірки проповідей, прочитаних у церквах та на радіо. Ці джерела використовуються в практиці українського греко-католицизму не тільки священиками для культових цілей, а й парафіянами для домашнього читання. Слід зауважити, що, на думку М. А. Корзо, яка досліджує VІІ ст. та спирається на праці відомих дослідників, таких, наприклад, як Харлампович Костянтин Васильович, „поява усної проповіді як масового явища в українсько-білоруській, а пізніше і московській православній Церкві було відгомоном „католицького проповідництва, яке викликало собі наслідування в південноросійських межах, і вона (тобто проповідь) перейшла у Московську державу разом із київською схоластичною освітою”. Наведене доводить, що проповідь не тільки є важливим інструментом формування свідомості віруючих в українській східній католицькій традиції (зокрема формування етико-економічної свідомості), а й перейшла до православної традиції, що поширює можливості її впливу на представників інших християнських конфесій України, зокрема, православ’я.

Розглядаючи далі значення проповіді для формування масової християнської свідомості, М. А. Корзо, зокрема, пише: „На відміну від чисто богословських праць, доступних і зрозумілих лише освіченій меншості, проповідь була одним із найбільш масових та „споживаних продуктів культури” (Ле Гофф). Вона знайомила християнина з основними істинами віровчення, гнучко пристосовуючись до рівня своїх слухачів, викладаючи найбільш складні богословські проблеми в доступній, часом, примітивний формі, використовуючи приклади та образи з живого повсякденного досвіду”. Можна зробити висновок, що, незважаючи на богословський акцент, проповіді можуть містити й офіційну церковну доктрину стосовно господарської активності людини, прагнучи передати найменші нюанси, що відрізняють інструмент формування християнської свідомості, тому що функція науки проповіді не обмежується тим, щоб дати християнину богословські знання, навчити його основ віри. Завданням проповіді є й набуття віруючими практичного знання, того, як істини християнського віровчення (зрозуміло, у викладі з врахуванням конфесійних особливостей), можуть і мають бути реалізованими в житті кожного віруючого. Тобто, проповіді є, так би мовити, „вжитковим богослов’ям”, християнським вченням, викладеним як практичні настанови, звернені до віруючих у вигляді конкретних норм, зразків та моделей поведінки. У проповіді формується орієнтир досконалого християнина, що складається з етико-моральних, зокрема соціальних, ідеалів, втілення яких християнські мислителі пропонують вірним. Ця специфіка проповіді дозволяє використовувати її як джерело вивчення розвитку економічно-господарської доктрини християнської Церкви, зокрема УГКЦ, нюансів уявлень окремих мислителів, їхньої інтерпретації християнського віровчення та норм християнської, зокрема господарської, етики. Крім того, за влучним висловом М. А. Корзо, „проповідь може бути використана й як джерело для реконструкції менталітету тієї аудиторії, до якої вона адресована, й для реконструкції навіть тієї епохи, пам’яткою якої вона є”.

Ще одним видом формування масової свідомості віруючих є катехиза. Остання містить не тільки відомості з проблем, які належать до основ християнського віровчення, а також і проблеми взаємодії Церкви й світу та шляхи їх подолання. Така постановка катехизації надалі розвивається у сучасному „Загальному катехитичному довіднику”, схваленому Комісією у справах катехизації при патріаршій курії УГКЦ. В окремому розділі під назвою „Церква на полі світу”, де нагадується, що „учні Ісуса занурені в світ як закваска, але як і в кожну епоху, підвладні впливу людських обставин... Катехитичне оновлення, яке відбувається в останні десятиліття, дає позитивні результати. Катехиза дітей, молоді і дорослих започаткувала тип християнина, справді свідомого своєї віри і єдності з нею в житті. Вона спричинилася до... усвідомлення суспільних вимог віри”. Саме через катехизу, в значній мірі, християнська етика, зокрема господарська, впливає на свідомість віруючих, яких у даному уривку називають учнями Ісуса (докладніше про катехизу див., наприклад послання Івана Павла ІІ, інші греко-католицькі джерела, дотичні до процесу катехизації, насамперед катехизми, катехитичний правильник тощо).

З огляду на сучасні процеси практикування християнства, виникає проблема його зв’язку з суспільною практикою, що певною мірою постає перед його прихильниками. Для того, щоб з’ясувати, якою мірою християнські етичні засади впливають на християн (можна, зокрема, поширити таку класифікацію так само на ступінь впливу християнства на етико-економічну свідомість віруючих), у катехитичному довіднику виокремлюють кілька категорій християн. „До першої категорії належать „хрещені люди, але такі, які зостаються поза покровом християнського життя”. Отже, йдеться про „християн, які не практикують”, хоч у „глибині серця багатьох з них релігійне почуття зникло не повністю”, сподіваються укладачі довідника, вважаючи „спонукання їх до віри” справжнім покликанням Церкви. До наступної категорії християн відносять так званих „простих людей”, які „виражають свою віру часто надзвичайно щирими релігійними почуттями і стійкою „народною релігійністю”. Вони мають певну віру, але „недостатньо знають її основи”. На наш погляд, така „стихійна” народна релігійність без знання основ християнства та суспільного вчення Церкви надає простір для більш суттєвого та глибокого вивчення християнської етики, зокрема господарської, для подальшого користування її засадами в господарській діяльності цієї категорії християн. До третьої категорії християн, на думку теологів, належать „багато освічених християн, релігійне формування яких завершилося в дитинстві і які не відчувають потреби у розвитку і доведенні до зрілості своєї віри „в іншому світлі”. Виокремлення зазначених категорій християн допомагає в дослідженні проблем християнської етики, зокрема, через розуміння того, що немає єдиної християнської господарської етики і ставлення до господарювання, до своєї участі в економічних процесах у різних людей визначається ще й тим, наскільки вони є обізнаними та практикуючими християнами (чи не християнами).

Суспільна свідомість інколи визначається як підсумкове організоване сполучення індивідуумів даної спільноти людей, яке продукує їх взаємовідношення, спосіб життя та суспільної поведінки. На важливості ролі індивідуальності в економіці наголошує відомий економіст Пол Хейне: „Тісно пов’язаний з проблемою вибору і той акцент, який теорія робить на індивідуальності. У реальності вибір завжди здійснює індивідуум, тому економісти завжди намагаються розчленувати рішення, які приймаються в таких колективах як уряд, університет або корпорація, та рішення окремих людей, які входять до цього колективу. Цей аналітичний індивідуалізм виглядає підозріло, як, втім, й інші види індивідуалізму, наприклад, етичний. Справедливий цей вираз чи ні, проте економічний спосіб мислення дійсно приймає індивідуума за вихідну смислову одиницю”.

Суспільна свідомість у цілому існує на двох основних рівнях, зокрема як теоретична та повсякденна, а також приймає певні форми, серед яких прийнято відокремлювати такі, як політична, правова, моральна, релігійна, естетична свідомість тощо. Слід зауважити, що етичні норми, зокрема християнська етика, не є просто „надбудовою” над економічним базисом, але функціонують й усередині базису. На наш погляд, поза етичними нормами багато економічних відносин взагалі не можуть бути реалізовані. Загальновідомо, що релігія є однією з форм суспільної свідомості, які набули певної самостійності і зовні функціонують поза суспільною, зокрема економічною, сферою суспільного життя (наука, мистецтво). Але, по-перше, і в цих областях складаються об’єктивні соціальні відносини, зокрема економічні. По-друге, у базисних сферах соціального життя складаються свої форми етики: етика праці, виробництва та розподілу, багатства та бідності, побуту тощо. Таким чином, повсякденна суспільна свідомість, що становить собою сполучення раціонального і емоційного, переплетення розумових форм і емоцій, сьогоднішніх уявлень і сформованих традицій, звичок, поглядів, світоглядних елементів, намагається, як засвоїти панівні етико-економічні погляди суспільства, так і вписати ці погляди в історично-географічний контекст, використовуючи як один із елементів християнську економічну етику.

Стосовно взаємовпливу соціальної етики християнства, зокрема християнської економічної етики, на економічні процеси через категорію свідомості, плідною, на наш погляд, є думка С. Московічи, за якою для поступу суспільства “необхідне дещо більш суттєве, ніж матеріальна сила, більш шановане, ніж інтерес, більш безсумнівне та безперечне, ніж філософська теорія, і більш співзвучне людському почуттю й пристрасті. Це дещо і є вірування, неважливо, чи підтримується це вірування міфом, ідеологією чи наукою; з того часу, як воно існує, люди відчувають животворність зв’язку, який їх об’єднує, виключну силу його переконання... Якщо без суспільства ми загинемо, це тому, що без нього немає віри”. Тобто, необхідність суспільства в концепції С. Московічи базується на тому, що воно створює умови для віри, й уже опосередковано, через віру, надає можливості для розвитку економіки. С. Московічи висловлює думку, що могутність будь-якого суспільства базується не на Homo economicus (лат.) – „економічній людині”, яка „занадто раціональна”, а на “Homo credens (лат.) – „людині віруючій”, яка є головною „діючою особою” в теорії Московічи.

І. Мартинюк та Н. Соболєва у своїй спільній розробці підтримують думку С. Московічи стосовно того, що психічне, тобто вірування, пристрасті, почуття „набагато частіше, ніж це прийнято вважати, лежить в основі соціального (суспільних структур, продуктів, інститутів)”. Вони вважають, що „в його моделі людини на перший план висувається потреба у вірі та переживаннях і здатність задовольняти цю потребу. Суспільство нормально функціонує якщо в ньому діють загальні правила, норми співіснування, що є значимими для індивіда, які визначають підпорядкування індивідуального розуму суспільному”. Виходячи з концепції С. Московічи, І. Мартинюк та Н. Соболєва вважають, що „віруюча людина може бути нерелігійною або недостатньо релігійною в тому плані, що вона не ідентифікує себе з жодною з існуючих конфесій, оскільки може обходитися без їх умовностей. У своїх стосунках з Вищими Силами така людина надає перевагу тому, щоб уникати посередників, її віра не потребує зовнішньої атрибутики і сторонніх підкріплень. Разом із тим і релігійна людина може бути мало віруючою. Сучасна мода на релігію надає багато прикладів такого ґатунку. Ретельне додержання релігійних ритуалів не може замінити внутрішніх імпульсів віри, перетворити рутинний обов’язок на духовну творчість із самовдосконалення особистості”. Тобто, виходячи з цього положення згаданих авторів, можна зробити висновок, що не існує тісного взаємозв’язку з проблемою воцерковлення та етико-економічною свідомістю людини, бо віра є однією з “детермінант культурно-інтелектуального виміру повсякденної свідомості. ... Невіруючих людей немає, вони просто вважають себе такими”. Проте, на наш погляд, це надто широке узагальнення, яке не випливає ані з позиції С. Московічи, ані з повсякденного досвіду.

При розгляді категорії свідомості в контексті християнської економічної етики, на наш погляд, неможливо обійти поняття економічного мислення. При презентації нового курсу економічного аналізу, який витримав п’ять передруків в Америці, професор Сієтлського університету Пол Хейне зауважив, що „економічний спосіб мислення є упередженим. Економічна теорія не предмет неупередженого погляду на суспільство, при якому в рівному ступені враховуються всі наявні факти. Навпаки, економічний спосіб мислення вихоплює з широкого кола можливостей лише деякі, відкидаючи всі інші”. Коли йдеться про упередженість в широкому сенсі слова, то й етичні норми, зокрема норми християнської господарської етики, мають враховуватись і потребують уваги, коли йдеться про економічне мислення, яке формує економічну свідомість, яка має, на наш погляд, етико-економічну складову. Ця думка збігається і з поглядом О. Костенка: „людина водночас є раціональною та ірраціональною, абсурдною і патетичною, справжньою і конформною. Вона надає значення і змісту речам та подіям”.

Досить іронічно, проте теж не відкидаючи необхідності зв’язку моралі та теології, висловлювався ще А. Шопенгауер: „Для народу мораль обґрунтовується теологією як висловлена воля Божа. Філософія ж, інколи, як виняток ... намагається зовсім відкинути цей спосіб обґрунтування”. Він же зазначав, що, на відміну від етики древніх, „етика новітніх часів – у більшій мірі вчення про спасіння”. Щодо економічної етики як етики, що визначає економічні відносини, з точки зору християнського суспільного вчення, етика спасіння є найголовнішою, фундаментом християнської господарської етики та християнської економічної свідомості.

Широкий концептуальний погляд на суспільну свідомість поєднує суто економічний та етичний підходи до категорій, що їх можна визначити як етико-економічні. Економічна суспільна свідомість як елемент етико-економічної свідомості має свій генезис, який відбувався протягом усієї історії релігії в межах різних течій та напрямів вірувань, проте кожна епоха й місцевість мали свої характерні особливості економічної свідомості та її зв’язку з етичними настановами. Індивідуальна етико-економічна свідомість включає три основні компоненти: знання (уявлення, погляди), а також почуття і волю суб’єкта. Вона відображає сукупність явищ суспільства, які оцінює як позитивні чи негативні й може формуватися стихійно (мікросередовище) або у процесі фахової економічної освіти. Знання моральних норм, в нашому випадку християнських, надає людині можливість, навіть стикаючись із негативними явищами в економічній сфері суспільних відносин, протистояти їм, так що людина буде сприймати їх не як норму життя, а як явища, що суперечать цій нормі і вимагають усунення.

Етична свідомість означає можливість відображення суспільства в певному етичному аспекті. Економічна етична свідомість, на наш погляд, категорія більш широка, ніж господарська етична свідомість. Економіка як сфера суспільства містить в собі процеси, речі, обставини, що змінюються (або мають можливість змінюватися) під впливом власних дій, вибору індивідуума, а також сферу впливу досить глибоких процесів та обставин, які не мають можливості мінятися під впливом окремого індивідуума (або навіть групи). Під господарюванням, як уже зазначалося, тут мається на увазі саме перша сфера економіки, більш вузька, ніж економіка в цілому.

Розглядаючи вплив християнської етики на суспільну свідомість, зокрема в контексті християнізації Русі-України, відомий дослідник М. Ю. Брайчевський пише: „Великий вплив на свідомість середньовічного суспільства (у тому числі й на Русі) християнство мало у сфері морально-етичних ідей. ... Звертаючись до питання про результати християнізації у сфері морально-етичних стосунків, маємо на увазі не оцінку конкретних формулювань (заповідей): вони не дуже оригінальні і в кінцевому рахунку відображають загальнолюдську модель, безсумнівну в своїй універсальності та елементарності. Мова йде про переворот у поглядах на життя, переоцінці цінностей, що було безпосереднім результатом християнізації”. Розвиваючи цю думку, безпосередньо дотичну до християнської етики, й таку, що, на наш погляд, має відношення до сучасної економічної етики християнства, Ю. М. Брайчевський пише, що „етична платформа християнства була принципово новою доктрину, рішучо протиставлену доктрині варварського світу. Християнська діалектика зуміла перенести етичну проблему зі сфери зовнішніх відношень в сферу внутрішнього „я” людини”. Це доцільна думка, особливо, коли в сучасній суспільній думці йдеться про „дикий”, тобто „варварський” капіталізм, і шукаються шляхи подолання цього негативного суспільного явища. Визначаючи особливості дохристиянської моралі (на наш погляд, це стосується і позахристиянської моралі також), Ю. М. Брайчевський зауважує що, „до того часу мораль розглядалася як чинник, який покликаний регулювати відносини між різними індивідами, долаючи їх волю в ім’я суспільних потреб та інтересів. Людина як суб’єкт етичних принципів розглядалася в її зв’язках з іншими особами. Тепер проблема була сфальцьована усередину особистості. На перший план висунулися стосунки з самим собою, подолання внутрішнього „я”.

Визначення етико-економічної свідомості та її відношення до суспільної свідомості в цілому. Категорії християнської економічної етики як прояв суспільної економічної свідомості. Зв’язок економічної та етичної свідомості спочатку слід провести через теоретичне знання, тобто співвідношення теології, економіки та філософії. За вдалим висловом В. Зомбарта, „економіка стає ніби „центральною наукою”, її поважне місце раніше належало філософії та теології, а згодом – природничим наукам. З’являється нова генерація матеріалістично налаштованих людей, наступає доба „чуттєво-позірної” культури”. Крім того, сама теоретична концепція блага передбачає поле, де етична й економічна свідомість виступають спільно: „Виробник створює продукт для споживання. Цей продукт з самого початку виступає подвійно: по-перше, по відношенню до людини, для задоволення потреб якої він створений, – як корисна річ чи благо, і по-друге, по відношенню до виробника – як його об’єктивована, оречевлена праця, що перейшла з форми процесу у форму предметного буття. В силу цього, ставлення до продукту також є подвійним: з одного боку, це відношення до корисної речі, а з другого – до оречевленої праці, а значить – до людини, яка оречевила свою працю… У людському суспільстві немає такого ставлення до речі, яке не було б разом з тим і ставленням до іншої людини”. Християнство, як релігія, з самого початку проголошує певну мету людського існування, що є наперед заданою християнськими етичними настановами, а потім вище згадана мета наповнювалася конкретними орієнтаціями, цінностями, нормами моралі й реалізовувалась у певній практичній економічній діяльності, котра передбачала як ринкове господарювання, тобто ринкові відносини виробництва та розподілу, так і справи милосердя й доброчинності.

Прискорення руху України до соціально орієнтованої ринкової економіки потребує більш детального аналізу категорій, які створюють підґрунтя суспільної свідомості, зокрема її економічного аспекту. Для цього, насамперед, необхідно визначити основні категорії, які необхідні для аналізу християнської економічної етики в історичному та національному контексті. Найбільш вживаними та фундаментальними з цієї точки зору є категорії праці та багатства, проте для їх аналізу спочатку слід визначити поняття економічної системи та господарства. Це визначення потрібне, бо будь-який елемент теоретичного знання, зокрема економічної теорії як наукової дисципліни, з боку його іде¬альної форми, тобто втілення в предметну діяльність, через людину як соціального носія цієї діяльності опосередкований через мораль та підпорядкований їй. В системі взаємодії моралі з іншими формами духовності та іншими чинниками соціальної активності в особистій та суспільній свідомості моральні цінності мають значний вплив. Ця тенденція особливо яскраво простежується в царині економічних, політичних, правових відносин, де духовно-моральні, зокрема релігійні чинники, що визначають ці відносини, виконують роль найбільш важливих соціальних регуляторів життя людей, служать необхідним фактором організації та впорядкування суспільних відносин.

Одним із чинників, який, на наш погляд, суттєво впливає на господарську діяльність, є наявність зусилля, праці, спрямованої до певної мети, тому що господарювання є, зокрема, трудовою діяльністю людини. Праця, в усіх її проявах, є основою суспільного буття людини, що розглядається в контексті господарювання. Тому праця, на наш погляд, є однією з основних етико-економічних категорій. Праця є тим аспектом господарювання, через посередництво якого набуваються блага, в тому числі як матеріальні, так і духовні, ідеальні. Тому іншими основними категоріями, які слід, на наш погляд, проаналізувати, є ставлення до багатства та бідності з точки зору християнської господарської етики.

Для визначення основних етико-економічних категорій, необхідних для аналізу християнської економічної етики в історичному та національному контексті, насамперед необхідно застосувати логіко-теоретичний підхід. З урахуванням того, що в основі традиції економічної теорії лежить категорія цінності, що продовжує відігравати в ній важливу роль (тобто при прийнятті соціально-економічних рішень людина надає першість особистим перевагам), цей постулат необхідно дослідити уважніше в християнській економічній етиці, а не тільки в теоретичній методології добробуту, при дослідженні ставлення до багатства, праці та інших етико-економічних категорій, на яких базуються основні методи економічної оцінки, що були започатковані ще Ксенофонтом Афінським, за яким економічна діяльність міститься в створенні корисних речей, тобто цінність визначається корисністю.


(Далі буде)

Наталія Веселаго

кандидат філос. наук

м. Одеса

Подано за книгою Наталії Веселаго "Філософія економіки: Греко-католицька традиція. Соціально-філософські проблеми взаємодії греко-католицького світосприйняття та економічних процесів". Одеса 2006.


Рейтинг статті

( 4 голосів )
Теги:     філософія      економіка      історія      богослов’я
( 3421 переглядів )
 

Додати коментар


Захисний код
Оновити