Філософія економіки у контексті християнської соціальної філософії (на матеріалах історії греко-католицької традиції). 3 частина. (Продовження) Друк

b_300_0_16777215_0___images_stories_zistoriidumky_n_veselaho_part_3.jpgОскільки нами розглядаються світоглядні категорії, то виникає проблема розуміння світу в сучасній християнській соціальній філософії і, зокрема, в греко-католицькій християнській традиції. Світ, особливо для окремої людини, з точки зору ставлення до матеріальних благ, у просторовому вимірі є необмеженістю, зібраною в одну точку – власного добробуту і господарства. У новітній моральній катехизі УГКЦ спеціальний підрозділ присвячено християнському баченню світу, де, зокрема, зазначається, що „розуміння своєї місії у світі визначається ступенем розуміння християнина світу і людської активності у світі”. Це висловлювання дотичне і до економічної активності.

Специфікою християнської ментальності у сприйнятті матеріального світу є його спосіб взаємодії зі світом повсякденності. Сам світ культивує у собі цю реалістичність через матеріальні речі. Цінності сім’ї, добробуту та індивідуального успіху є основними і виступають тлом для розробок з християнської економічної етики, але цей світ може продукувати ці цінності, виходячи лише із внутрішніх засад моральності.

Світ матеріальних речей відтворює соціальну структуру через уречевлення суспільних взаємозв’язків, а час цього світу структурований (і знаходить свого роду матеріалізацію) за обрядово-літургійним зразком. Мірилом при такому відображенні матеріального світу слугує купівельна спроможність і споживацькі інтереси верств соціуму. Проте навіть світ належного, християнського ідеалу не живе своїм життям, паралельно до щоденного існування людей і незалежно від нього. Для розмежованих у просторі, відчужених від певних традиційних способів життя соціальних груп людей сучасного світу християнство стає одним із способів самовідтворення світу повсякденності - чи не основним. Можна висловити сумнів в тому, що в сучасному соціумі й далі існують у світі відокремлені один від одного “католицький”, “православний” та “протестантський” світи. Так, якщо дотримуватися таких схем, то, мабуть, ми дійсно “не маємо шансів” збудувати, наприклад, ринкову економіку (бо ж нам бракує доконечної умови – „протестантської етики”).

Використовуючи положення самого Макса Вебера про “ідеальні типи”, можна зауважити, що подібні закриті світи – культурно-релігійні формації – в сучасному світі не існують як реальні релігійно-суспільні системи. Можна навіть висловити припущення, що ці релігійні світи постійно перетиналися один з одним, поміж ними тривав духовний обмін, а в добу модерну XX століття не можна відокремити навіть православ’я, бо його богословські центри перемістилися з „традиційної канонічної території” до Парижа й Нью-Йорка. На відміну від цього, взірці духовності, на яких трималася підпільна Українська Греко-Католицька Церква, значною мірою відбивають прив’язаність українців до ритуальної сакралізації щоденної дійсності, в тому числі і процесів, пов’язаних з господарюванням, а відтак – і ставленням до праці і матеріальних благ, багатства.

В певній мірі зв’язок сакрального та повсякденного завдяки християнській етиці впливає на ставлення до матеріальних благ й викликає пов’язаний з цим феномен релігійного ренесансу. Сучасний релігійний ренесанс, зокрема, християнський ренесанс – не випадкове явище, а процес, пов’язаний з традиційним світосприйняттям, що не пішло в минуле без вороття, а притаманне сучасній людині, особливо в ситуаціях суспільної кризи.

Зокрема, на один з можливих чинників релігійного ренесансу вказує сучасний дослідник Л. Бевзенко, пов’язуючи його не з раптовим наверненням та духовним прозріванням людей, яке, на її погляд, потребує значних особистісних зусиль, а переважно на визнанні влади випадку в житті людини, що проявляється в часи кризи. Релігійні прояви у вигляді запалених свічок та відвідин храмів, молитви також, на її думку, для багатьох є засобом впливу на цю випадковість. Сюди ж вона відносить і звернення до астрологів та ворожок, до послуг яких також звертаються „не найосвіченіші люди”, до числа яких чомусь потрапляють динамічні, але забобонні політики, бізнесмени, люди мистецтва. На наш погляд, це надто поверхове твердження, бо рівень освіти цих категорій людей досить високий, а релігійний ренесанс не можна пояснити тільки проявом архаїчної свідомості та визнанням ролі випадку в досягненні життєвого успіху. Він має своє підґрунтя і в архетипічній свідомості й підсвідомості, до того ж пояснюється можливістю вільно визнавати себе віруючою людиною в нашому суспільстві. Таким чином, намагання до життєвого успіху та пов’язану з цим цікавість до духовних, зокрема християнських чинників, й релігійний ренесанс в цьому напрямку, можна розглядати як елемент економічної ментальності, яка містить в собі певний тип економічної поведінки (деякі автори розглядають національну економічну ментальність), а також відповідні духовні та матеріальні потреби, інтереси та мотивації. Проте ці намагання були завжди притаманні людині в будь-якому суспільстві, а релігійний ренесанс – явище, зокрема, наших часів.

Християнська традиція освячення матеріальних речей в деякій мірі може слугувати ілюстрацією космізму східного християнства, ставлення до звичайних речей повсякденного світу як до сакральних при умові, що вони освячуються за церковним обрядом. Це повертає нас до першооснов християнства – ідеї спасіння. За поглядами, характерними для східного християнства, спасіння є уділом всього творіння - людства, тваринного і рослинного світу. Тому стародавній звичай освячувати яблука, віночки чи щось інше, пов’язаний саме з цією ідеєю космічної цілісності світу, де “усяке дихання нехай славить Господа” чи за сучасним перекладом: “Усе, що живе, нехай славить Господа”. З огляду на це, в цьому звичаї відбивається дуже глибока й важлива річ – певним чином переносяться елементи матеріального світу, цього світу, „дочасні речі”, які пов’язані з гріхом і мають відійти, у світ уже сакральний, світ, що не зотліє.

Згаданий вже Жорж Батай в своїй праці „Теорія релігії” (надрукована в 1974 році) також розглядав проблему сакралізації матеріальних речей через поняття релігійного обряду та жертви (офіри). Мислитель визначає обряд як „соціальне діяння, що представлене у вигляді речі”. В іншому місці обряд, за Ж. Батаєм, це „згусток людського життя. Для речі й для індивіда він є горнилом, в якому контури відмінностей втрачають свої обриси під впливом жару інтимного”.

Інтимне цим мислителем сприймається у співвідношенні до категорії праці, бо інтимність людини, інтимна близькість, тобто „іманентність взаємовідносин між людиною та світобудовою, між суб’єктом та об’єктом” за Ж. Батаєм, порушується, і людина має подолати „стан внутрішнього розриву, в якому вона опиняється в силу свого залежного становища в трудовому процесі”. Жертвоприношення розглядається цим мислителем як акт споживання: „жертвоприношення виступає в якості антитези виробництва, що здійснюється в ім’я майбутнього, в якості акту споживання, вся цікавість якого якраз й полягає в його вміщенні в суто поточну хвилину життя”, „при жертвоприношенні віддача позбавлена будь-якої утилітарності”. Незважаючи на деякі неточності, а саме, що “особливо явно сенс жертвоприношення можна побачити в тому, що в офіру приносять лише те, що служить, адже предмети розкоші в жертву не приносять”. Насправді, в жертву дуже часто приносили коштовності, проте на наш погляд, це применшення вартості речей, які служать жертвою, лише ілюструють ставлення самого філософа до предметів розкоші, бо він вважає заздалегідь знищеною працю, вкладену в виробництво речей, що позбавлені корисності, саме існування таких предметів знищує працю. Таким чином, погляди Ж. Батая наштовхують на думку, що зв’язок світу сакрального та світу повсякденності може відбуватися не лише через освячення речей, але й через їх знищення в жертвоприношенні.

Жертвоприношення та освячення речей, як відомо, існує і в християнстві. В християнстві усе, що християни хотіли б вирвати із влади гріха і смерті, особливо ті речі, які вважають цінними, обрядом освячення переносяться в інший світ Царства Небесного. Тут слід зробити застереження: йдеться про біблійне поняття святості, де відрізняються два її аспекти, тобто розуміння святості як моральної досконалості, та інший аспект, де святий – це той, якого для своїх цілей обирає Бог (як приклад такого розуміння святості, святим є зовсім не святий з точки зору сучасної моральної досконалості боговибраний народ).

Господарювання та потреби. Мотивація господарської діяльності


Коли йдеться про господарювання, то передусім слід відзначити цілеспрямованість господарської активності, бо вона є активністю людей, які мають за мету надбання певних благ. Економічне життя може змінюватись на краще (або на гірше) без особистого втручання суб’єкта господарювання, за рахунок макроекономічних змін середовища (інфляція, державне замовлення тощо). В той же час деякі автори вважають, що категорія „господарювання” є більш широкою, ніж категорія „економіка”, бо вона містить усю творчу діяльність людини, яка спрямована на перетворення природи, самої людини, створення матеріальних та духовних цінностей, формування різних соціальних інститутів та стосунків. Тобто, господарювання, передусім, містить такі моменти, як інтенція дії (активності) та її мета, на відміну від економіки, яка може носити (і носить) безособовий характер.

Навіть якщо виходити із предмету економічної теорії, то економічна теорія містить знання про те, як відбуваються ті чи інші процеси в економіці, тобто поняття економіки ширше, ніж поняття господарювання. Крім того, складовими економічної теорії є знання того, яким чином мета господарювання досягається суспільством, спільнотою або окремим індивідом. Інколи ототожнюють економічну теорію та філософію економічних наук (див., наприклад, розробку В. Тарасевича), що, на наш погляд, є надто широким розумінням економічного знання.

Стосовно духовності та соціальних процесів, особливо щодо проявлення духовної складової процесів матеріального виробництва слід зауважити, що вплив духовних потреб на матеріальну та духовну діяльність у плані як детермінації, так і стимулювання цієї діяльності передбачає розгляд сутності та специфіки потреб взагалі. Якщо застосувати ці зауваги щодо області, в якій можна користуватися духовними чинниками як досить впливовими, то, на наш погляд, слід сказати, що дію духовних потреб не можна обмежувати тільки сферою духовного життя людей. Духовні потреби проявляються й задовольняються в матеріальному виробництві, скажімо, у формі духовних стимулів до праці, зокрема стимулів у вигляді християнських етичних настанов, а, крім того, – в суспільно-політичній діяльності, в сфері сімейно-побутового життя. Це випливає з того, що духовне життя як спосіб життєдіяльності пронизує всі суспільні сфери, в тому числі економічну, й, тим самим, проявляється в них і через них. Тому реалізація потреб у праці або в суспільно-політичній діяльності є, водночас, й функціонуванням духовного життя.

Потреби у християнському вимірі знайшли своє відображення у творі „Життя Мойсея” одного із найвидатніших східних теологів патристичної доби – Григорія Ниського. Дива з їжею під час виходу Мойсея із Єгипту він трактує як настанови для доброчесного життя, як пораду, що „стосується кожного: хто має справу з матеріальними засобами для підтримки життя – не переходити межі потреби, а добре знати, що в справі прожитку одна міра для всіх – забезпечення їжею на один день”. Знаменитий християнський богослов таким чином застерігає від того, що, на його думку, є бажанням зайвого, що перевищує дійсні потреби. Саме чинник потреб і спонукає людину до господарської активності.

Для визначення господарювання з позиції християнської філософії необхідно встановити ознаку, яка б відрізняла його від інших видів суспільної активності. За визначенням авторів енциклопедичного словника з соціальної філософії В. П. Андрущенка та М. І. Горлача „активність соціальна – енергійна, посилена діяльність, діяльний стан, діяльна участь у чомусь..., одна з характерних рис способу життєдіяльності соціального суб’єкта (особистості, соціальної групи, історичної спільності, суспільства), що відображає міру (рівень) спрямованості здібностей, знань, навичок, концентрації вольових, творчих зусиль на реалізацію невідкладних потреб, інтересів, мети, ідеалів завдяки освоєнню, збереженню, руйнуванню або створенню нових умов, життєво важливих зв’язків з природним і соціальним середовищем...”. Ці сучасні українські автори пов’язують поняття соціальної активності з тим, що вона „здійснюється в індивідуальній, груповій, ... трудовій, ... організаційній, управлінській ...та інших формах у всіх сферах життя суспільства”. Таким чином, на наш погляд, існує органічний зв’язок економічної активності та поняття господарювання.

Слід зауважити, що визначення мети господарювання з точки зору християнської господарської етики та, з іншого боку, економічної теорії є різним. Тут доцільно навести думку німецького християнського мислителя Й. Гьофнера: „Мета християнського суспільного вчення – насамперед його суспільно-політичного, етичного та педагогічного напрямів – це не земний рай і не неотріумфалістичне прославляння сучасного світу, а такий суспільний устрій, в якому людина змогла б здійснювати Божу волю вести християнське життя. Разом з тим, слід відхилити і соціальний утопізм, і спіритуалістичне гетто-християнство, які не визнають за християнською вірою здатності до впорядкування суспільної сфери і хочуть залишити світ його власній долі”. На наш погляд, з цього твердження органічно випливає можливість християнського суспільного вчення, насамперед християнської господарської етики, бути одним із чинників впорядкування економічної сфери суспільства.

Проте згаданий теолог визнає, що „суспільним устроям, наприклад економіці чи державі, притаманна певна особливість законів розвитку: вони функціонують навіть тоді, коли заперечують Бога, тобто найвищого Законодавця, але, – попереджує Й. Гьофнер – в такому разі людині постійно загрожує небезпека, що її буде зведено до простого об’єкта економічних або державних процесів”. Це цікаве зауваження, що ставить закони економічного розвитку „поза” Божими законами, має, на наш погляд, деякі розбіжності з основами християнської теології.

Мотивація – поняття, похідне від слова „мотив”. Під мотивом розуміють „те, що спонукає активність тварин або людини, заради чого вона відбувається, що визначає її спрямованість. За своїми проявами та функціями в регуляції поведінки чинники, що мотивують, можуть бути поділені на три відносно самостійних класи: потреби, потяги та інстинкти як джерела активності організму; власне мотиви поведінки як причини, що визначають вибір спрямованості поведінки; емоції, суб’єктивні переживання (прагнення, бажання) й настанови, як способи регуляції поведінки суб’єкта”. Як можна побачити з наведеного, для нас цікавим є саме чинник потреб як мотив для участі особистості в економічній сфері суспільного буття, проте, на жаль, зосередження на „потребах організму” дещо збіднює розуміння поняття мотиву, і, відповідно, скеровує теоретичні розважання щодо господарської мотивації у фізіологічне русло. „Реальні мотиви особистості слід відрізняти від мотивувань, тобто раціональних пояснень причин дії через посередництво вказівки на соціально прийнятні для суб’єкта обставини, які побудили до вибору даної дії”. На жаль, за таким формулюванням, знання, переконання, взагалі ті мотиви, що відносяться до духовної сфери, випадають з кола реальних мотивів особистості.

За сучасним визначенням у новітньому філософському енциклопедичному словнику, мотивація – це „система внутрішніх факторів, що викликають та спрямовують зорієнтовану на досягнення мети поведінку людини або тварини”. На жаль, автори словника надають перевагу у подальшій розробці цього поняття психологічним чинникам та теоріям психології, не зосереджуючись на мотивації поведінки людини в економічній сфері, і зокрема, на мотивації господарської активності.

До засадничих проблем господарської етики християнства слід додати проблему так званої „позаморальної мотивації”. Це пов’язано з розробками деяких філософів, які провадились ще в 70-ті рр. ХХ ст., зокрема О. Г. Дробницького, В. Г. Іванова, О. Г. Харчева, М. М. Крутова. Ці філософи вважають за необхідне відокремити власне моральні мотиви від інших понять, які визначають багатоманітні спонукання людини до дії. Тобто, з цієї точки зору, найбільш відповідною назвою для цих спонукань є термін „позаморальні мотиви”. На наш погляд, не існує спонукань та мотивації, що не мали б морального компоненту в будь-якій сфері активності, зокрема соціальній. Крутов М. М. підкреслює при цьому, що поняття „позаморальний” не слід ототожнювати з поняттям „аморальний” та наполягає на тому, що цей термін „за точним змістом означає лише одне: вольові спонукання, що ним визначаються, не є опосередкованими моральною свідомістю і не належать до моралі як засобу детермінації поведінки. Деякі види позаморальних спонукань (наприклад, безпосередні матеріальні інтереси) відрізнити від моральних мотивів легко, інші - більш складно”. Він дотримується точки зору, згідно з якою наявність безпосереднього матеріального інтересу виводить мотивацію діяльності особистості зі сфери моральних спонукань, що взагалі виключає можливість розглядання економічної та господарської етики взагалі (а християнської господарської етики зокрема). Виходячи зі згаданих методологічних позицій, М. М. Крутов заперечує існування моральної мотивації економічної діяльності, бо вона завжди стосується якогось безпосереднього економічного (матеріального) інтересу. Таким чином, раніше питання, пов’язані з моральним аспектом основних економічних категорій, лишалися, на жаль, поза увагою фахівців з етики, які користувалися таким методологічним підходом. Такий підхід можна вважати невірним, виходячи з положення, що, хоч в даному випадку соціальна активність стимулюється змаганням за особистою користю та вигодами, проте вона опосередковано коригується та надихається моральними спонуканнями, відбувається у формах, які контролюються моральними принципами, визначеними в даному суспільстві, зокрема, релігійними нормами. Не можна погодитися з таким відокремленням економічної проблематики від моральних проблем, бо це призводить до системи позаморальної економіки. Подібні методологічні засади були й серед соціологів, коли регулююча функція там, де вона стосувалася економічних процесів, покладалася не на мораль, а виключно на інші форми суспільної свідомості та соціальної регуляції поведінки іншими засобами, у тій чи іншій мірі відмінними від моралі засобами. Ця класифікація мотивів спостерігалася і в працях інших фахівців, які займалися соціальною проблематикою. Зокрема, польський соціолог Я. Рейковський у доповіді на VІІ Всесвітньому соціологічному конгресі (1974) виокремив наступні групи мотивів: 
1. Мотиви, пов’язані, з життєвими потребами людей або такими, задоволення яких є необхідною умовою фізичного та суспільного існування окремої особистості.
2. Мотиви, пов’язані зі збереженням та підвищенням власного становища в ієрархічній суспільній структурі.
3. Мотиви ідейного та морального порядку.
Тобто, знову, як ми бачимо, методологічні засади не дають можливості розглядати моральні проблеми взаємопов’язаними з економічними процесами, а виводять ці процеси за межі специфічно моральних явищ, тобто моральні явища, останні з яких, за цією позицією, мають свою природу та систему мотивів, а економічні – іншу. Таким чином, деякі автори, в тому числі М. М. Крутов, вважають, що „далеко не самі моральні цінності та мотиви, які на них ґрунтуються, визначають сталі форми поведінки”. З цією думкою не можна погодитися, бо в соціумі, де діє та проявляє свою активність особистість, не можна штучно відокремити таку царину, де б не діяла мораль. І зовсім невірогідним здається, що така важлива діяльність, як економічна, могла би бути виділена й розглянута окремо від моральних мотивів поведінки. Проте наявність поглядів на економічну мораль, які розглядалися вище, особливо підкреслює необхідність та актуальність досліджуваної проблематики, тобто взаємозв’язку економічної етики, зокрема християнської економічної етики, й економічних процесів та неможливість „позаморальних детермінант поведінки”. З точки зору християнської етики, як випливає з її базових положень, мораль не можна відокремити від людської поведінки, й будь-який вчинок, а особливо в царині економіки, має моральне підґрунтя. Необхідно докладніше проаналізувати, яка саме мораль визначає поведінку особи чи суспільства в окремих випадках економічної активності, але це вже інша проблема…

Господарська етика християнства та її взаємодія з виробництвом

Якщо використати визначення етики, що було у вжитку ще на початку ХХ ст., яке міститься у відомій енциклопедії Брокгауза та Ефрона, тобто „вчення про основні принципи моральності і про норми людської діяльності з точки зору понять про добро та зло”, то за цією дефініцією можна розрізнити „автономні етичні системи, якщо вони виводять моральний закон з природи самого морально-діючого суб'єкта (напр., веління совісти) і гетерономні, якщо моральні норми засновані на будь-якому зовнішньому авторитеті (напр., релігійна заповідь), апріорні етичні системи, в яких моральне почуття чи свідомість визнається первинною властивістю людської природи незалежно від досвіду, та емпіричні, які стверджують, що всі прояви моральності виникають шляхом еволюції на ґрунті пережитого досвіду”. Виходячи з цього визначення, ми розглядаємо саме гетерономну етичну систему, тобто систему, що базується на християнських етичних імперативах, наперед заданих Богом, за християнським віровченням.

Проблемам етики та моральності в контексті християнського сприйняття присвячена одна з ранніх розробок Івана Павла ІІ (Кароля Войтили) „Підстави етики”, де майбутній Папа Римський розробляє загальні засади християнської етики, яка „спирається на Євангеліє”. Тут, зокрема, говориться, що „... християнин не може мати утилітарного складу розуму, який все вимірює конкретною, такою, що легко відчувається, користю”. Ці засадничі настанови багато в чому визначають саме ставлення християнського вчення до участі християнина в економічних процесах, бо „сама розумна людська природа надає підстави не тільки для етики, але й для релігії... релігія, прослава Богу, входить у завдання природної моральності”. Таким чином, згідно зі згаданим розумінням християнської етики, економічна сфера суспільства цілком залежить, у католицькому суспільному вченні, від надання переваг євангельським приписам над економічним зиском (як приклад подальшої розробки такого ставлення до конкретної користі, можна навести розробку о. Йосифа Стімпфле „Буквар католицької сім'ї”, де зауважується, що біда і злидні загрожують родинному щастю, але ще більшою небезпекою є, коли родина всі свої зусилля і прагнення скеровує на нагромадження матеріальних благ.

Відомий сучасний французький філософ, представник „філософії діалогу” Емануель Левінас розглядає поняття етики досить широко, ототожнюючи останню із сенсом буття (мається на увазі назва одного з розділів його книги „Між нами. Дослідження думки-про-іншого” – „Етика, або сенс буття”). Він пов’язує онтологічно людське в людині з етичною категорією відповідальності, „яка не позбавлена знання розуміння й схоплення, є досконалістю етичної близькості в її усуспільненні, в її любові без похоті”, а також розглядає свідомість в її етичному вимірі: „Людське – це повернення до внутрішньої неінтенційної свідомості, до хворої свідомості, до її здатності боятися несправедливості більше смерті, віддавати перевагу несправедливості, що потерпає, над спричиненою несправедливістю, віддавати перевагу тому, що виправдовує буття, а не тому, що його забезпечує”. Розглядаючи активність як етичну категорію, пов’язану з поняттям суб’єктивності, Е. Левінас також розширює межі цього поняття: „Людська суб’єктивність, яку витлумачують як свідомість, є завжди активністю. Завжди я можу нести відповідальність за те, що нав’язується мені”. Можна зробити висновок, що ця ідея французького мислителя узгоджується з християнським вченням про свобідний вибір особи та спільноти й відповідальність за такий вибір. У відношенні до етико-економічних категорій це, на нашу думку, означає відповідальність як за економічний поступ, так і за економічні негаразди.

Відомий фахівець з християнської етики ХХ століття, який викладав моральне богослов’я у Католицькому інституті в Парижі, Жан Марі Обер, у монографії з морального богослов’я так визначає зв’язок морального богослов’я та філософської етики: „Серед небогословських наук найближчою до морального богослов’я є філософська етика. Між ними існує взаємозв’язок і навіть певна схожість, хоча наявні й відмінності. … Як вияв християнської думки вони поряд виступали протягом багатьох століть. Поділ відбувся порівняно недавно, спричинили його дії як з боку богословів, так і з боку філософів… На сучасному етапі в моральному богослов’ї підкреслюється суто богословський характер його вчення. Філософська етика, навіть натхненна християнською філософською традицією, підкреслює свою автономію, ... її досягнення можуть бути використані у сфері міжнаукового обміну. Більше того, без допомоги філософської етики може настати зубожіння морального богослов’я. … Етична думка в кожній з трьох функцій – описовій, пояснюючій та нормативній – може стати натхненням для логічно-моральних дослідів. Ще більше: деякі з її тверджень чи норм можуть увійти до основ морального богослов’я. Бо Боже Об’явлення сприймає, а не перекреслює, що є добрим і шляхетним, і, навпаки, засуджує те, що є злим і негідним. Богословські роздуми над моральним змістом Об’явлення можуть містити поняття і методи, опрацьовані філософською етикою”. Таким чином, користуючись теоретичними розробками фахівців з морального богослов’я, можна знайти критерій відокремлення та зв’язку філософського та богословського витлумачення проблем та категорій, пов’язаних з християнською економічною етикою, спільні моменти та розбіжності між ними.

При дослідженні християнської економічної етики ми розглядатимемо як економічну етику в цілому, так і її господарський аспект. Кардинал Й. Гьофнер відносить християнську економічну етику до нормативних наукових дисциплін: „Серед нормативних наукових дисциплін лише економічна етика як наука про моральну поведінку людини, яка створює й примножує матеріальні блага (homo economicus), становить у вузькому значенні частину християнського суспільного вчення, в той час як політична економія та економічна педагогіка перебувають поза цією сферою. Економічна етика намагається з усього обширу питань економічної діяльності виокремити питання взаємозв’язку між економікою та мораллю”. В іншому місці читаємо: „Не існує абстрактної економіки, не пов’язаної з людиною та її сумлінням... Християнська етика не є ділянкою економіки, але вона є її заповіддю”. Виходячи з наведеного, можна зробити висновок, що з теологічної точки зору не існує взагалі питання, чи є взаємовпливи між етикою та економікою, вони заздалегідь визнаються. Крім того, у цьому взаємовпливі провідна роль, за Й. Гьофнером, належить сумлінню, а відповідно, при наявності християнської релігійності, - християнській господарській етиці.

Економічна етика християнства як дисципліна є дуже молодою спеціальністю, проте окремі питання і категорії розроблялися ще в давнину, на початках християнської доби. Особливостями сучасної економічної етики християнства є те, що стає очевидною необхідність певної кодифікації етичних категорій християнської економічної етики, а з іншого боку – складність поєднання принципів та засад християнської економічної етики з економічною теорією та практикою, де є певні вже усталені категорії вартості, робочої сили тощо. А, наприклад, така важлива етико-економічна категорія як багатство, визначається найчастіше на інтуїтивному рівні. Зокрема, відомий економіст, фундатор сучасної англо-американської економічної школи Джон Бейтс Кларк, присвятив розподілу багатства працю, яка має таку ж назву „Розподіл багатства”, при тім дуже стисло визначивши саму категорію багатства: „Під багатством розуміються ті джерела людського добробуту, які є матеріальними, відчужуваними, кількісно обмежені”. Докладніше проблеми, пов’язані з етико-економічними категоріями багатства та бідності, розглядатимуться в іншій статті, а зараз наведене визначення ілюструє нестачу уваги як до філософії економіки взагалі, так і до основних категорій, які, на наш погляд, потребують більш детального вивчення.

Окремою проблемою, на наш погляд, є визначення особливостей господарської етики взагалі, християнської господарської етики, а також того, як християнська господарська етика впливає на наше життя, на розвиток нашої духовності і суспільних відносин. На перший погляд здається, що християнська господарська етика й економіка дещо далекі одне від одного поняття, проте сучасні економічні дослідження сприяють зосередженню нашої уваги в цьому напрямку. В популярному російському підручнику з економіки читаємо: „Вплив релігії на економічну теорію пролягає перш за все через Святе Письмо і Євангеліє (Новий Завіт)... Євангеліє не містить більш-менш систематизованих поглядів на власне економіку і не може претендувати на збірку правил стосовно ведення господарства, проте воно відіграло велику роль у становленні кодексу економічної моралі, протистоянні принципам користолюбства, голому зискові. Своїм закликом: „Віддавайте кесареве – кесарю, а боже – Богові” – Ісус Христос відповів не тільки на поставлене йому питання, чи потрібно платити податок царю, але й проголосив пріоритет духовного начала в економіці. В Євангелії неодноразово підкреслюється, що не всі цінності в світі продаються за гроші, постають об’єктом купівлі-продажу”. Теологічна думка, наприклад, митрополита Андрея Шептицького, є більш категоричною: „Нема і ніколи під сонцем не буде іншої науки, яка була б відповіднішою дорогою до ладу та економічної сили, як Євангеліє Ісуса Христа!”. Таким чином, теологічна та економічна думки збігаються у тому, що існує певний вплив духовних чинників у вигляді християнської традиції на перебіг економічних процесів.

Але самі моменти впливу етичної мотивації, зокрема християнської економічної етики, на господарювання та економічні процеси заперечуються деякими авторами. Наприклад, відомий російський соціолог та економіст Леонід Іонін стверджує, що „моральна втома суспільства лікується економічними ліками. Чи впливає моральність на роботу економічних законів, чи може моральна втома зруйнувати цілу країну? Ці питання вкрай неоднозначні. Проте побудова такої моделі суспільства вирішується законодавчими та економічними інструментами, а не вихованням моральності у підприємців чи власників. Моральність – це категорія не економічна. Підприємець може бути в душі моральною або не моральною людиною, але його економічна діяльність регулюється законом. А за неморальні вчинки нехай цього підприємця осуджує його жінка. Коли ми зуміємо побудувати економіку, що ефективно працює, з адекватним законодавством, вважаю, нашу моральну втому як рукою зніме”. За таким підходом розгалуження економіки та моралі, звісно, жодна етика, навіть християнська, не тільки не допоможе вирішити проблеми процвітання країни, а й буде неспроможна подолати зубожіння населення, що можна, певною мірою, бодай полегшити завдяки християнським економічним настановам, що можуть стимулювати економічні процеси.
Крім зазначеного, слід зауважити про необхідність визначення поняття про взаємодію як філософську категорію. Існують різні підходи до зазначеного поняття: як участі у спільній роботі або діяльності (Б. А. Райзберг, Л. Ш. Лозовський, О. Б. Стародубцева); як до філософської категорії, яка відбиває процеси взаємодії різних суб’єктів один з одним, їх взаємну обумовленість, зміну стану, взаємоперехід, а також породження одним суб’єктом іншого (А. Г. Спіркин); як до категорії, що має різний зміст у філософії та психології тощо. На наш погляд, найбільш придатним для дослідження, яке торкається соціально-філософських проблем взаємодії релігійного, зокрема греко-католицького світосприйняття та економічних процесів, є розуміння взаємодії як філософської категорії, „яка відображає особливий тип відношення між об’єктами, при якому кожний із об’єктів діє (впливає) на інші об’єкти, приводячи до їх зміни, і водночас зазнає дії (впливу) з боку кожного з цих об’єктів, що, в свою чергу, зумовлює зміну його стану”.

При розгляді саме господарського аспекту можна виявити вплив на етичні погляди життєвого досвіду в історичних обставинах та просторі, розумність дій людини, їх раціональність, а також результат впливу християнської думки на економічні процеси. При цьому до основних питань християнської економічної етики належать питання про вироблені блага, процес їх виробництва та розподілу, тобто питання етики праці й етики багатства та бідності. Етичні проблеми благ, які зароблені працею або того, з яких причин людина стає бідною чи багатою є змістом соціально-етичної свідомості, а їх вирішення дає змогу зрозуміти моральність чи неморальність того чи іншого господарського вчинку з точки зору християнської господарської етики. Моральні настанови як підхід до дійсності, включають у себе зразки її освоєння та подолання перешкод, у даному випадку – економічних, які містять у власних актах мислення аналіз минулих дій та страждань людей, того, як вони відображаються у свідоцтвах минулого або в джерелах християнської думки.

Вага християнської господарської етики та її вплив на господарство в загальному плані ґрунтуються на тому, що в господарській діяльності людини завжди відбиваються її моральні цінності, зокрема християнські. Наприклад, Макс Вебер стверджував, що етичні цінності, передусім релігійні, — це причина, а економічна поведінка людини – наслідок. Представник іншої християнської конфесії, православ’я – архиєпископ Михайло (Мудьюгін) також наголошує на впливі християнських релігійних етичних цінностей на життя людей й підкреслює тотальність такого впливу: „Загальновідомо, що будь-яка релігія тією чи іншою мірою впливає на життя її прихильників, а релігійні вчення претендують на тотальність та загальність цього впливу. Монотеїстичні віровчення, зокрема християнство, за своєю суттю формують (або намагаються формувати) всі сфери людського життя, мислення, емоції, поведінку, діяльність... Вплив християнства реалізується, головним чином, через Церкву і за її допомогою поширюється на все людство”. Проте, усвідомлення законів господарювання через моральні настанови Церкви було більш притаманне попереднім епохам розвитку людства, а модерна доба внесла більш прагматичне наслідування чисто економічним схемам та підходам.

Християнська господарська етика в більшості випадків формулює моральні настанови не в плані заборони (тобто, чого людина має не робити), а в плані позитивному (тобто, як потрібно чинити). Це положення розробляє відомий французький католицький теолог Мішель Куаст. У своїй книзі, присвяченій проблемі успіху в житті з християнської точки зору, яка витримала безліч перевидань та перекладена на 19 мов, він пише: „Як на природнім, так і на надприроднім полі людина не може осягнути повного успіху, повного розквіту, якщо не працює над тим, щоб цілий Світ дійшов до свого успіху й розквіту”.

Проблемам господарської етики в теперішній час приділяється багато уваги, хоча трактується вона неоднозначно. Часто поряд із поняттям „господарська етика” в якості ідентичних уживають поняття „ділова етика”, „етика бізнесу”, „підприємницька етика”, „етика ринку” та ін. На наш погляд, лише окремі аспекти господарської етики пов’язані з проявом професійної етики. Господарська етика є поняттям, з нашої точки зору, більш широким, ніж ділова, ринкова етика, бо охоплює відносини, які можуть входити до неринкової сфери економічних процесів, наприклад, відносини у натуральному господарстві, відносини подарунків тощо. В той час як ділова, ринкова етика – це сукупність норм поведінки підприємця (або найманого працівника), вимоги, пропоновані культурним суспільством до його стилю роботи, характеру спілкування між учасниками бізнесу, їх соціальному вигляду. Таким чином, ділова або ринкова етика - це адаптовані до практичних потреб бізнесмена (найманого працівника) відомості про етичні поняття, про моральні вимоги до стилю роботи та вигляду ділової людини. Ділова етика містить і етику ведення перемовин з партнерами, етику складання документації, використання етичних методів конкуренції та інші аспекти. Тому особливого значення в умовах ринку набувають особистісні цінності та загальні переконання щодо добра і зла підприємця та найманого працівника, вони знаходяться у серцевині проблеми соціальної відповідальності бізнесу перед суспільством.

Традиційна економічна етика епохи, яка закінчилася з початком НТР ХХ століття, містила в собі як етику господарювання взагалі, так і окремі види етики (професійна етика тощо) й була більш по-християнськи зорієнтованою, ніж сучасна економічна етика, мала християнське наповнення через етичні зразки поведінки та ідеали як традиції господарської поведінки, хоч ця поведінка й мала, за М. Вебером, конфесійні відмінності. Проте, особливістю сучасного життя, зокрема господарського, є, на наш погляд, співіснування різних, часто протилежних, морально-світоглядних орієнтацій. За цих умов постає питання про домінанту в питанні морально-етичної самосвідомості як окремої особистості, так і в суспільній свідомості. Проте, основними категоріями економічної етики за будь-якої доби, залишаються, на наш погляд, категорії багатства, бідності та праці, які відбивають ставлення до розподілу матеріальних благ у суспільстві.

Зв’язок християнської етики господарської та економічних процесів з духовністю можна простежити також через проблему духовних цінностей. Як зауважує Б. Панасюк, духовні цінності „суттєво впливають на стан, динаміку та продуктивність кожної національної економіки. Ментальні особливості населення в керівництві країною набувають виняткового значення. … Духовні цінності кожного народу в більшій мірі формує релігія”. При цьому, згідно з думкою Б. Панасюка, „православна релігія в своїй першооснові потребує від людини жити в колективі спокійно та помірковано, бути смиренним, йти за встановленими правилами. Православна етика не потребує від людини духовного самовдосконалення в результаті наполегливої роботи над собою. Саме така етика, яка має відношення до проблеми чесності та порядності, виявляється через масові випадки несумлінності у праці, відсутності самодисципліни та самообмеження, породжує корупцію і крадіжки”. Відчувається явний сум за протестантською етикою в наступних словах заслуженого українського економіста: „Протестантство як відгалуження християнської релігії, крім канонічних вимог християнства, проповідує особливості власних вимог. Протестантська етика виходить з того, що ані високе соціальне положення, ані особисте багатство не звільнює людину від необхідності щоденно працювати розумово та фізично, бути чесним та добропорядним. Найбільший гріх віруючого – бездумна та марна витрата часу”. Можна погодитися з думкою, що подібні цінності ще не прижилися в достатній мірі в нашому суспільстві завдяки тому, що населення України значно менше, ніж інші народи, надіється на себе, та що ми ще далекі від розуміння користі від таких понять, як пунктуальність та обов’язок. Але не можна погодитися з думкою Б. Панасюка про те, що заздрість до сусіда, який досягнув певних успіхів, є виключною національною рисою українців. На наш погляд, ця риса має загальнолюдський характер. Однак, дійсно, є необхідність замість цього виховати в собі намагання досягнути ще більшого життєвого рівня за допомогою напруженої праці. Видається спірним поєднання разом таких явищ як бідність та прояви індивідуалізму: “Ми не повинні миритися з таким ганебним явищем, як бідність, з проявами індивідуалізму. Індивідуалізм – чи не одна з визначальних національних рис українців, яку можна спостерігати в минулій та сучасній історії… Ми зобов’язані виховувати в собі негативне ставлення до індивідуалізму та клановості”. Викликає сумнів вимога боротьби як з індивідуалізмом, так і з клановістю. Крім того, негативна оцінка етичності клановості також проблематична: японці чудово працюють, клановість їм не заважає. Доречним видавалося б знайти помірковану середину між цими крайніми установками.

Розвиток європейської цивілізації у напрямку масового виробництва, підпорядкованість виробництва тимчасовим проблемам, пов’язаним із споживанням, породжують такий погляд на проблеми духовності, коли вона розглядається як підпорядкована промисловому виробництву (це стосується навіть аграрного виробництва, від якого прямо залежить наше життя, і що часто також розглядається як другорядне). Ці моменти можна обґрунтувати тим, що ми вживаємо поняття „високорозвинена країна”, маючи на увазі, скільки і чого вона виробляє в матеріальному плані (за П. Самуельсоном) і зовсім не розглядаємо в цьому контексті давню духовну традицію різних країн. Визнаючи всі переваги та обмеження „вільного ринку”, залежність економіки від попиту й пропозиції, неможливо з етичної точки зору зрівняти працівників і обладнання, звести особистість до так званого „людського фактору”.

Слід зауважити, що існують духовні чинники, які дозволяють сподіватися на стабілізацію і зростання української економіки. Вони пов’язані з категорією „покаяння” у християнському розумінні. Покаяння – це не биття себе в груди з розпачем (це тільки видимий план покаяння), а смиренне прийняття того, що є, тобто процесу об’єктивної природної віддачі належного тому, що було скоєне. Якщо історично була скоєна хиба, то треба виправити наслідки, окрім того, щоб сподіватися на Боже прощення гріхів. Сучасний економічний стан України з точки зору християнської концепції світосприйняття є закономірним, так само, як є закономірним і піднесення з цього стану.

Проблема раціональності економічних рішень та її зв’язок з релігійністю як чинником. Для аналізу раціональності прийняття економічних рішень, на наш погляд, слід визначитися із поняттям раціонального, яке тісно пов’язане з течією раціоналізму. На думку сучасного російського економіста П. Отмахова „протягом усієї історії економічної науки виразно простежуються дві методологічні традиції, що часом знаходять компроміс одна з одною, проте частіше стикаються в протиріччі – раціоналізм та емпіризм”. Для ілюстрації свого розуміння раціональності автор наводить погляди відомого австрійського економіста Людвіга фон Мізеса: „За Мізесом, раціональним визнається будь-яка цілеспрямована поведінка: „незалежно від того, наскільки індивід зосереджений на накопиченні багатства, він завжди намагається використати всі засоби, які має, таким чином, щоб домогтися цілей, досягнення яких задовольнить його найкращим засобом”. Саме таке широке розуміння раціональності дозволяє Людвігу фон Мізесу об’єднати дії будь-яких суб’єктів економіки – від добродія, зайнятого доброчинною діяльністю, до недоброзичливця, який із помсти хоче довести підприємця до банкрутства і витрачає на це свої кошти.

Інші російські економісти А. Булгалін та А. Колганов вважають, що за сучасних умов „якості раціональної економічної людини, яка і раніше не повністю визначала поведінку людей, модифікуються, а економічна раціональність відіграє все меншу роль. Економічне життя протікає в умовах, де невизначеність є ключовим фактором”. Можна погодитися з авторами, що всі згадані особливості реальної економіки виходять за межі економічної теорії, як це є в межах як навчального курсу, так і наукової дисципліни в цілому. Серед мислителів навіть існує нова для західної літератури з соціально-економічних питань думка, що наступна доба буде неекономічною за своєю природою – у роботі П. Дракера – „патріарха сучасного менеджменту” – „ми зустрічаємо ясно сформульовані положення, які дозволяють вважати, що він розглядає сучасне суспільство не тільки як посткапіталістичне, але й частково як постекономічне”. Детальніше точка зору П. Дракера розглядається в його роботах, а також у монографії В. Л. Іноземцева „Розколена цивілізація”. Аналогічні погляди висловлюють такі теоретики постіндустріального суспільства, як Д. Белл та ін.

Проблему раціональності в господарській сфері в сучасному світі, як і в часи Томи Аквінського, пов’язують із взаємовпливом віри та розуму (теологічну розробку співвідношення віри й розуму у греко-католицькій традиції див. у патріарха Йосифа Сліпого та ін.). Наприклад, стосовно співвідношення моральності, заснованої на розумі та світської моралі о. Романо Скальфі, сучасний римо-католицький священик, наполягає на тому, що „віра корисна у всіх відношеннях, відповідно, і для соціальної структури, для будь-якої соціальної структури. Вона корисна, тому що вносить більше гуманності в будь-яку соціальну структуру, проте підставою віри і головною метою віруючого і Церкви є не людські цінності, і відповідно, не благо конкретного суспільства, як це часто тлумачать. Опорою Церкви є Христос, а її метою – життя в Христі. Все інше другорядне, тобто залежить від цього основного”.


(Далі буде)

Наталія Веселаго

кандидат філос. наук
м. Одеса

Подано за книгою Наталії Веселаго "Філософія економіки: Греко-католицька традиція. Соціально-філософські проблеми взаємодії греко-католицького світосприйняття та економічних процесів". Одеса 2006.


Рейтинг статті

( 7 голосів )
Теги:     філософія      економіка      історія      богослов’я
( 4280 переглядів )
 

Додати коментар


Захисний код
Оновити