Внутрішній голос - сумління Друк

conscience-angel-devil.jpgЯ в моїм серці сховав Твоє слово, щоб не згрішити проти Тебе
(Пс 119. 11)

Дорогі брати і сестри у Христі!

В людині є внутрішній голос, який заохочує її до певних дій і способів поведінки, або ж застерігає її: «Це ти повинен робити, а це – ні», а після здійснення вчинку хвалить, або ж докоряє їй: «Це ти зробив правильно, а це ти не повинен був робити». Цей голос – голос сумління.

Ми не можемо заглянути всередину людини, і все ж ми знаємо, що цей внутрішній голос реагує у кожній людині не з однаковою силою й не однаковим чином. Є люди з чутливим сумлінням, і такі, в кого сумління огрубіло. Сумління може бути надміру лякливим, навіть хворобливим, або ж – явно «без скрупулів». Хтось може також діяти помиляючись, думаючи, що те, що він чинить – добре, хоча воно насправді зле.

Що таке сумління?

Чи сумління є просто наслідком наших спадкових задатків, виховання й довкілля? Чи воно є питанням розумової здатності або певним типом інтуїтивного, внутрішнього відчуття, яке в різних життєвих ситуаціях дає нам змогу «пізнати», що правильне, а що – хибне?

Другий Ватиканський Собор навчає: «Сумління є найінтимнішим і найпотаємнішим центром людини, святилищем, у якому вона є сама з Богом і де Його голос промовляє» (Радість і надія, 16).

Сумління походить з творчого акту Бога. Бог вклав у наше єство і у все творіння певну закономірність. Вона пов’язана з нашою здатністю пізнавати і воліти. Певно, що наставництво, отримане в отчому домі та школі, відіграє тут велику роль, як і наша власна поведінка. Велике значення для розкриття сумління має своєрідність нашого стосунку до Бога, конкретно – нашого «уявлення» про Бога та наш спосіб життя, який з нього випливає.

Звідки беруться відмінності?

Мабуть усі ми принагідно мали досвід у нас самих, як сумління може змінюватися. Звернення до Бога, до Священного Писання після глибшого опам’ятання, що настало з якої-небудь причини, може відкрити очі. Ми тоді раптом відкриваємо те, чого ми ніколи або довший час не зауважували. Ми пізнаємо прихильність Бога, Його очікування і надії, очікування інших, помилки, що їх ми допустилися; упущення, що час від часу стаються, і т.д. Сумління починає ставати чутливішим або взагалі прокидатися.

Протягом років ми деколи також констатували, що наше сумління огрубіло. До злого звикають надто легко. Механізми самовиправдання або поверховість можуть довести до того, що сумління – звичайно, до якоїсь певної міри – «засинає».  Деякі помилки, що їх ми раніше вважали вагомими, розглядаємо як незначні, або й узагалі не помічаємо; багато-що витісняємо в підсвідомість або «перекриваємо» різноманітними аргументами. Через перевантаженість або особливі обставини ми вважаємо себе виправданими і т.д. – Сумління можна формувати, також і переформовувати.

Кожен повинен вирішувати згідно зі своїм сумлінням!?

Особливо щодо спірних питань можна в останні роки часто почути повчання: «Це повинен кожен вирішувати сам згідно зі своїм сумлінням». Такий підхід вважають навіть виявом зрілості християнина. Сумління, отже, є найвищою інстанцією моральної діяльності. Як це потрібно розуміти?

Зрілість не може означати, що коже сам встановлює, що правильне, а що – хибне. Псалом каже: «Безумний говорить у серці своїм: Нема Бога!» (Пс 53, 2), а в іншому місці: «Та й говорять: Не бачить Господь, і не завважить Бог Яковів...» (Пс 94, 7). Це – одна з основних спокус людини: зробити себе остаточним суддею правди, або ж вчинити безглузду спробу пристосувати не життя до віри, а віру до життя.

Було й залишається далекоглядним те, чого навчав кардинал Ньюман більш як 100 років тому: «Якщо люди захищають права сумління, то вони зовсім не мають на увазі права Творця, ані не зобов’язання створінь супроти Нього в думках і вчинках; вони радше розуміють під цим право говорити, думати, писати і діяти так, як це відповідає їхньому судженню чи настрою, не мислячи при цьому жодним чином про Бога» (Церква і сумління, 63). Однак, гідність сумління полягає в тому, щоби  бути місцем, у якому Бог промовляє до людини. Словами ІІ Ватиканського Собору: «Чим більше утверджується правильне сумління, тим більше соби і групи відвертаються від сліпої сваволі й намагаються орієнтуватися на об’єктивні норми моральності».

Сьогодні нерідко буває, що хтось, хто у якій-небудь сфері поводиться в явній суперечності до Божих Заповідей (тут може йтися про важливі питання), виправдовує себе словами: «Я можу це узгодити з моїм сумлінням», так, неначе це було б достатнім й дійсно виправдальним обґрунтуванням.

Відкритість до істини

Папа Іван Павло ІІ сказав єпископам Австрії: «Як око не може відмовитися від світла, так і сумління не може відмовитися від правди» (Іван Павло ІІ, Промова до єпископів у Зальцбурзі, 1988). Сумління не є самодержавним творцем норм. Воно відкрите до правди, тобто – до пізнання Заповіді. В новому Катехизмі це виражено так: «Моральне сумління є судом розуму, через який людина пізнає моральну якість конкретного вчинку, що його виконуватиме, тепер виконує чи виконала. У всьому, що людина робить і говорить, вона повинна йти за тим, про що вона знає, що воно є правдивим і чесним. Саме через суд своєї совісті людина сприймає й пізнає накази Божого Закону» (Катехизм Католицької Церкви, 1778).

Це не вистачає, що хтось особисто переконаний у правильності вчинку, якщо він одночасно не перевіряє його узгодженість з Божими Заповідями. Інакше, – як це колись показав кардинал Ратцінґер, – були б виправдані, наприклад, також і злочини націонал-соціалізму, якщо ті, хто їх вчинив, були переконані у правильності своїх дій.

Правильне сумління

Правильне сумління – той суд розуму, який орієнтується на Боже Слово (або ж на справжнє буття людиною) ставить за передумову пошук правди. Святий Августин навчав: «Увійди в своє сумління, його запитуй! ... Увійдіть, отже, браття, у вашу внутрішність! Й у всьому, що ви чините, дивіться, щоби Бог був вашим свідком!» (Св. Августин. Коментар на Послання Йоана, 8, 9). Отож, перша передумова для осягнення правильного сумління полягає в тому, щоби увійти в себе, або ж звернутися до Бога, замислитися над тим, чого навчає Священне Писання, зокрема – у тому значенні, у якому його розуміє Церква. Сьогодні не завжди легко впізнати те, що правильне, тому що існує велика плутанина думок та вражає розмаїття способів життя. Щоправда, ми не повинні закривати очі на те, що й від самого початку не бракувало плутанини. Христос сам про це попередив і ще апостоли на неї скаржилися. Тому основним імпульсом для написання Катехизму Католицької Церкви був намір подати орієнтири, чинні для сьогодення.

Окрім того, деколи у важких питаннях необхідно спитати поради осіб, які вірні Богові й перебувають у зв’язку з Ним (єдність з Римським Архиєреєм є при тому важливим знаком). Однак, це не звільняє нас від нашої власної відповідальності.

У цьому відношенні потрібно пам’ятати, що ми, – якщо цього захочемо, – з певністю й легко знайдемо осіб, які потверджуватимуть нас у збоченій поведінці, хибно втішатимуть і не говоритимуть правди, тому що вони не хочуть нас зранити, або так само, як і ми, не дуже дбають про послідовне наслідування Христа. Добрих пастирів знайти нелегко. Христос є Добрий Пастир, і добрими пастирями є ті, хто перебуває в єдності з Ним.

Врешті, ми самі повинні нести відповідальність за наше мислення, мовлення і діяння, й ніхто не може позбавити нас цієї остаточної відповідальності.

Хибне сумління

У певному випадку може статися, що ми, помимо найкращих зусиль й задіяння найкращих засобів – молитви, роздумувань над Господніми повчаннями й пошуку порад – можемо дійти до хибного судження і при тому не обтяжити себе провиною, тому що ми діємо в добрій вірі. Однак, в інших випадках це не так. Причина помилки може лежати глибше, бо ми, наприклад, не подбали про необхідне релігійне наставництво, або нам бракує релігійного життя. Провина може бути навіть більшою, якщо те, що є помилковим, вже більше таким не сприймається, якщо хтось свідомо й гордовито залишається глухим на повчання Священного Писання, або на вислови Учительського Уряду Церкви, які на Священне Писання спираються.

Ми мусимо усвідомлювати ще й таке: Для того, щоб здобути правильне формування сумління, надзвичайно важливо намагатися застосовувати на ділі те, що ми пізнали як правильне у молитві, в розмові з Богом чи іншими. Святий Яків нагадує: «Будьте виконавцями слова, а не лише слухачами, самі себе обманюючи» (Як 1, 22). Сліпці у Священному Писанні є образом духовної сліпоти, що її в людині спричиняє гріх. Псалмопівець як представник всього людства, що тужить за Месією, молиться: «Пошли Своє світло та правду Свою, вони мене будуть провадити, вони запровадять мене до Твоєї святої гори та до місць пробування Твого» (Пс 43, 3). Він молиться тут в покорі й усвідомленні власної неспроможності про Божу допомогу, а Новий Завіт сповіщає нам: «Благодать та правда з'явилися через Ісуса Христа» (Ів 1, 17). «Бог хоче, щоб усі люди спаслися, і прийшли до пізнання правди» (1 Тим 2, 4). Благодать і правда є плодами діла Відкуплення. Тому надзвичайно важливо отримувати плоди Відкуплення й навертатися шляхом прийняття Святих Таїнств, зокрема – Таїнства Покаяння. Ми не повинні звикати до зла, не повинні виправдовувати самих себе, а мусимо бажати й дозволити, щоби Христос нас оправдав – через прощення гріхів. Зміцнені Його благодаттю, ми – в намаганні слідувати за Його словом – можемо розпочинати знову й знову та осягнути витривалість, не дозволяючи темряві заволодіти нами.

Формування сумліннязавдання на все життя

Якими ж є відповідні засоби для формування живого, чутливого сумління? Важливою є регулярна, особиста молитва, у якій ми з усім нашим життям та всіма його сферами знову й знову постаємо перед Богом, прагнемо пізнати Його святу волю й просимо Його допомоги. Далі, дуже суттєвим є читання Священного Писання та відповідних добрих книжок, у яких неспотворено представлене вчення віри та моралі, й невіддільно пов’язане з цим конкретне намагання духовно зростати у власному мисленні, мовленні та поведінці.  Окрім того, для цілеспрямованих християн необхідним є щоденний іспит сумління, й дуже стане у пригоді регулярна участь у Таїнстві Покаяння, по можливості пов’язана з духовним наставництвом.

В Катехизмі Католицької Церкви ці важливі пункти влучно підсумовані: «У формуванні сумління Слово Боже є світлом нашої дороги; нам необхідно засвоїти його через віру і молитву, ввести його у практику. Нам ще треба перевіряти наше сумління, вдивляючись у Хрест Господній. Нас підтримують дари Святого Духа, допомагають свідчення або поради інших людей; нас веде авторитетне вчення Церкви» (Катехизм Католицької Церкви, 1785).

Правильне формування сумління чинить нас не лякливими, а радісними, веде до витривалих зусиль та приносить мир. Нехай це буде дано нам усім! Цього бажає з цілого серця

+ Клаус Кюнґ

Окружне послання єпископа Клауса Кюнґа (дієцезія Фельдкірх, Австрія)


З німецької переклав Петро Гусак


Рейтинг статті

( 3 голосів )
Теги:     богослов’я      проблема      духовність
( 5092 переглядів )
 

Додати коментар


Захисний код
Оновити