Преображення Господнє у християнстві називають другим Богоявленням, тобто часом, коли Бог явно, але водночас невидимо з’являється перед людьми у Новому Завіті. Перший раз – під час хрещення Ісуса Христа у Йордані – усі присутні побачили світло і почули Божий голос: «Це Син мій улюблений…». Другий раз – на горі Тавор – Христос, преобразившись перед вибраними учнями, явив Божу славу і вів бесіду зі своїми «предтечами» – Мойсеєм та пророком Іллею, тоді присутні знову почули той самий «голос з неба». А третій раз Господь об’явив себе через зісланого Святого Духа Святого-Утішителя, який остаточно преобразив віру апостолів і християн загалом. Зрештою, усі три події Богоявлення певним чином змінювали свідомість присутніх. Тобто за преображенням Господнім неодмінно мусило йти преображення конкретної людини. Об’явлення не може існувати саме в собі, як трюк чи фокус, воно покликане цілковито звершитися тоді, коли ввіллється в ємність, яка досі залишалася порожньою в душі людини.

Людям із раціональним типом мислення інколи важко стати віруючими через несприйняття, на перший погляд, ірраціонального в будь-якій релігії, зокрема християнстві. Часто доводиться чути щось на зразок того, що краще покладатися на розум, ніж на почуття чи емоції, розуміючи під останніми саме сферу релігії. Більшість релігійних постулатів справді не можна перевірити експериментально, до прикладу, фізичними чи хімічними дослідами, тому для холодного розуму, який оцінює винятково мірилом емпіричного, така річ, як, скажімо, воскресіння з мертвих здається вигадкою.

Як би строкато не було поділене людство, на всіх п’яти континентах усе чіткіше виділяються дві групи: одна – за Христа, друга – проти Христа. Він є центром світової історії – й Кимось набагато більшим за це.

Питання, про яке тут ідеться, серйозніше від усіх інших: або вірити у Нього – безумство, або ж відмовитися вірити у Нього є найважчою провиною.

Чому ми віримо в Христа?

Він переконав свою дружину прийняти постриг. Був духовним учителем проповідника ісихазму Григорія Палами. Народився в Нікеї наприкінці ХІІІ ст., став монахом на Афоні, а згодом – єпископом Філадельфійської митрополії. Коли на територію, якою він опікувався, в 1310 р. напали турки, Теоліптові вдалося виграти поєдинок. Проте перемога була здобута не фізичним насиллям, а силою слова цього святого старця.

Якщо його слова зупинили одну ворожу облогу, то чи не послухати нам його зараз, щоб ослабити нашу чергову духовну боротьбу?

Введення Марії у храм, або Представлення, можна назвати богородичним святом-предтечею. Це стається до Благовіщення, з якого починається Новий Завіт; це так нагадує Стрітення, де Старий і Новий Завіти об’єдналися; це вводить в очікування Різдва, що увінчує Воплочення. Введення не описане в чотирьох Євангеліях, його святкування не було головним, а лиш «малим богородичним». Центральні образи в іконі празника – батьки Анна і Йоаким, пророк Захарія, діви зі свічками та сама Марія. Як сьогодні можуть до нас промовити вчинок Анни і Йоакима, посвята Марії? Поговоримо про це з іконою.