інтерв’ю

Человеку свойственно спрашивать, поскольку познание есть катализатором развития. Конечно же, можно обходиться без вопросов и все равно развиваться интеллектуально. И конечно же, лучше отсутствие вопросов, чем их неосмысленное и бестактное множество. Но все же, мне кажется, что лучше один раз спросить у человека знающего, пусть и стыдясь своего детского вопроса, чем жить в заблуждениях и мнимых ответах.

Существуют такие вопросы, ответы на которые ты либо ищешь, либо сразу же получаешь, либо чувствуешь ответ всем нутром, но не способен выдать его «на-гора». Именно ответы последнего характера вертелись в сознании, когда я искала пути действия Евангелия в сферах, где напрямую, то есть в проповедническом тоне, о нем могут не говорить. Такими «сферами свидетельства» для меня остаются литература, искусство и музыка. Думаю, многие из читателей знают случаи, когда человек начинал осознанно верить в Бога потому, что к нему по-особенному прозвучало какое-то музыкальное произведение, или сердце тронули слова литературного героя. А может душа этого человека почувствовала присутствие Духа в движении, слиянии красок на холсте?

Механизмы действия Божьих энергий через культурные произведения для меня до сих пор неизвестны (и вряд ли будут), но они точно есть! Еще раз убедиться в этом мне помог разговор с Еленой Волковой, доктором культурологии, кандидатом филологических наук, гражданской активисткой и защитницей российских художников-акционистов. Ее ответы стали живым и звонким продолжением тех вопросов, которые для многих остаются немыми.

Детальніше...  

Чи думали Ви колись про самогубство? Про вбивство? Як Ви боретеся зі стражданнями власними та чужими? Світ надлишку інформації і браку правдивої свободи схильний давати швидкі відповіді: навіщо терпіти і очікувати, якщо є легший шлях? А що би сказало наше серце, коли б ми дали йому заговорити? «Любов довготерпелива і многомилостива» і в кожному терпінні – наші перемога і визволення. Цього вчить життя багатьох мучеників і святих. А чому навчить життя, яке закінчиться евтаназією?

Про евтаназію і правдиву добру смерть ми поспілкувалися з доктором морального богослов’я с. Йосафатою (Дробик) ЗСМ, авторкою наукової праці «Паліативна допомога як протидія евтаназії».

Чому тема евтаназії актуальна сьогодні й дискусія довкола неї дедалі більше набуває розголосу в інформаційному просторі, адже, скажімо, буквально 10 років тому питання т. зв. «доброї смерті» не було таким неоднозначним для пересічного українця, та й взагалі темам біоетики не надавали такого важливого значення, як тепер?

Усі біоетичні питання справді загострилися протягом останніх 15 років. Досліджувати потреби закону про евтаназію в українському суспільстві почали приблизно у 2010 році, послуговуючись прикладами західноєвропейських країн, де легалізували цю практику. Безумовно, піком актуальності таких дискусій був червень 2015 року, коли були спроби просунути до Верховної Ради України законопроект, який би мав урегульовувати питання правомірності евтаназії в нашій державі. Тільки цікаво, що в назві цього законопроекту всіляко намагалися приховати справжню суть смерті за власним бажанням – «Проект закону про забезпечення прав людини на гідне закінчення життя». Документ подав Андрій Кожем’якін, народний депутат від фракції «Батьківщина», а теоретичну частину уклала Яна Триньова, адвокат, відома прихильниця проевтаназійного руху в Україні.

Детальніше...  

Толерантность, секуляризация, десекуляризация – термины, которые у всех на слуху, но понимание и различие которых зачастую стереотипное и узкое. Например, что на самом деле предлагает толерантность – взаимотерпение или взаимопринятие? Возможен ли диалог между секулярными и десекулярными группами общества, и каким он должен быть во избежание острых конфликтов? Всегда ли секуляризация несет в себе агрессивный характер по отношению к Церкви? Если да, то должны ли десекуляризационные методы быть такими же агрессивными? Как в этом контексте можно рассматривать недавний Pride-парад в Киеве? Действительно ли есть еще чем гордиться в Украине в плане (не)традиционных ценностей?

Об этом мы говорили с американским социологом русского происхождения Вячеславом Карповым, профессором факультета социологии Западного Мичиганского университета (Western Michigan University), который также занимается исследованиями в области сравнительной социологии религии.

Детальніше...  

Отець Іван запам’ятався мені усміхненим і повним життєрадісної енергії. Якщо щось єднає людські життя, то це – усмішка. Чи монах ти, а чи мирянин, чи акафіст читаєш, а чи переглядаєш стрічку новин, коли в тобі усміхається Бог, ця усмішка сяє на твоїх вустах для служіння іншим.

У Херсоні є греко-католицький чоловічий монастир ще з 1990-х, проте я, будучи з тих країв, дізналася про цю обитель декілька років тому у Львові. Неймовірно, але ми таки забагато і задалеко шукаємо того, що насправді завжди поруч. Отець Іван з братами у Чині служать на місійній території УГКЦ. Херсонці, можливо, не завжди приходять до нового храму св. Володимира Великого за духовною порадою, а дерев’яна церковця, що поруч, декому може видатися музеєм, проте і в цьому, напевно, усмішка Бога – мастити незрячому очі брудом, щоб відправити до цілющого джерела, де він прозріє і відкриє безліч осяяних усмішок, що свідчать і проповідують любов, мир і відкритість… Бути відкритою і відкривати – цього мене навчила наша давня розмова з о. Іваном Логаєм ЧСВВ про душпастирське служіння у Херсоні.

Скільки часу Ви є настоятелем у монастирі св. Володимира Великого у Херсоні?

У цьому монастирі я вже з березня 2016 року, а до того був тут тільки проїздом. Тому коли призначили сюди настоятелем, то вивчав, можна сказати, парафію «на ходу» та зі слів моїх співбратів по Чину. Звичайно, що на той час вже були збудовані церква та монастир, бо до того, наприкінці дев’яностих, отці тут жили у вагончиках. Роздумував, як краще тут робити перші кроки у спілкуванні з парафіянами та тими, хто час від часу заходить з цікавості, адже Херсонщина - це не Галичина, тому над моєю головою інколи висів знак питання у деяких ситуаціях та розмовах. Попереднім місцем мого служіння була парафія у Дрогобичі, де я провів чотири роки.

Детальніше...  

Как и почему в СССР молодежь приходила к вере? Действительно ли атеистическая литература открывала путь к христианскому богословию? Какой была религиозная жизнь Москвы в 1980-90-е? Каким образом на руинах атеистической империи нашла свою нишу журналистика, посвященная религии? И где граница между информационными СМИ о религиях и пропагандистскими ресурсами, которые сидят на коротком поводке у соответствующих органов политического режима Российской Федерации?

Наше третье интервью с Александром Солдатовым о его собственном пути к христианству и о принципах независимой религиозной журналистики.

Детальніше...  

Тема современного богословия, его ответов на актуальные запросы общества и государства животрепещуща для Украины так же, как и для христианского мира вообще. Мы еще не можем с полной уверенностью сказать, что состоялись в уникальном и современном украинском богомыслии. Путь был начат, потом прерван, а затем опять возрожден. Возможно, со временем кто-то напишет исследование о генезе украинских путей богословствования на фоне постмодерна и секуляризации. Но интересно знать, как это дело обстоит у соседей – каково обличие современного российского богословия, и какие вопросы там выделены красным.

Проводником в современное богословие Русской Православной Церкви Московского патриархата (РПЦ МП) и альтернативного православия для нас стал Александр Солдатов, религиозный журналист, исследователь, который окончил в 1997 году Семинарию Преподобного Иова Почаевского Русской Православной Церкви заграницей (РПЦЗ) в Мюнхене.

Детальніше...  

Мы встретились в стенах Украинского католического университета во Львове, где сейчас Александр Солдатов преподает спецкурс на тему современного альтернативного православия в России. Альтернативное православие как церковная традиция и одновременно оппозиция официозу Российской Православной Церкви является предметом не только его научного интереса, но и реальностью христианина, а также - ежедневным дедлайном журналиста. Александр открыто поделился с нами особенностями профессиональной журналистики о религии в России, очертил рамки «традиционности» религий для федеративного госаппарата и поведал историю об обвинении в экстремизме собственного проекта религиозного СМИ - "Портал-Credo.Ru".

Для начала семантический вопрос: как правильно сказать на русском языке: «религийная» журналистика или «религиозная»? Почему-то у меня второй вариант вызывает противоречивые чувства.

Лучше вообще сказать «журналистика о религии», потому что сама журналистика несет в себе светский компонент, поэтому прилагательное «религиозный» лучше не употреблять по отношению к профессиональной журналистике. Наш «Портал-Credo.Ru» мы не называем религиозным, а независимым информационно-аналитическим изданием о религии.

Детальніше...  

Наше второе интервью с Еленой Волковой, доктором культурологии, кандидатом филологических наук, гражданской активисткой и защитницей российских художников-акционистов, не столько о богословии в его теоретическо-литературно-культурном обличие, сколько о богословии насущном, если позволите мне этот термин. Речь пойдет о насущном богословии и благоденствии Российской Православной Церкви, о благодействии и не совсем благоденствии внутрицерковной оппозиции в России, о благородстве российских художников-акционистов и не только. Эти вопросы зачастую лежат в основе критики «церковной власти» в России со стороны украинских Церквей и медиа, но на них не всегда можно получить четкие и обоснованные ответы. Елена Волкова задает вектор мышления и приводит отдельные примеры, а также не избегает темы «канонической территории» УПЦ МП и УПЦ КП, высказывая собственное мнение.

Детальніше...  

Пльонтанізм. Коли я вперше почула це слово, то воно засоціювалося в мене зі світом ідей та речей Платона. Та виявилося, що насправді «пльонтанізм» походить від слова «пльонтати», тобто «плестися». Для Івана Марчука це – окреме явище – плетіння гілок дерев по небу. Найкраще пльонтанізм можна розгледіти навесні, коли дерева, та й взагалі усі гілчаті, стоять голі й беззахисні на очах у синього і всепоглинаючого неба.

Із творами Івана Марчука, як виявилося, я знайома дуже давно, а от із самим художником вдалося зустрітися нещодавно. Ми домовилися про розмову в його майстерні на п’ятому поверсі – «п’яте небо», як каже Іван. Ну ось я біля дверей під’їзду, 9:00 ранку, зі зворотнього боку слухавки тільки гудки і ніякого тобі «альо». Розглядаю київське подвір’я і всюди мені ввижається той пльонтанізм – навіть крук, що враз здійнявся і без дозволу розрізав своїм крилом синю гладь неба.

Детальніше...  

Нещодавно у Львові відбулась Міжнародна англомовна конференція «Миротворча роль Церков: екуменічна співпраця задля суспільної злагоди і примирення», організована філософсько-богословським факультетом та Інститутом екуменічних студій Українського Католицького Університету. У зустрічі взяли участь богослови США, Іспанії, Греції, Швеції, Швейцарії, Австрії, а також України. Серед найважливіших тем – діалог між католицьким та православним світом, творення традиції прощення та примирення, єдність українського релігійного середовища у контексті подій Майдану та війни на сході країни. Впродовж конференції ми мали можливість також коротко поспілкуватися із директором Гаффінгтонського Екуменічного Інституту (Huffington Ecumenical Institute, Loyola Marymount University), дияконом Американської Православної Церкви, доктором Ніколасом Денисенком.

– Тема вашої доповіді на конференції стосувалася ідентифікації себе та іншого у сакраментальній теології. Як, власне, ця ідентичність впливає на діалог з іншими у контексті різних релігійних «команд»?

– Це доволі складний процес. У своїй доповіді я зосереджував увагу на візантійській традиції, на порозумінні східного Православ’я та греко-католиків. І про це говорити надзвичайно важливо, оскільки саме це порозуміння може спричинювати позитивні тенденції. Коли ми разом служимо Літургію, перебуваємо разом, отже творимо цю ідентичність у місійному служінні.

Детальніше...  
<< Початок < Попередня 1 2 3 4 5 Наступна > Кінець >>
Powered by Tags for Joomla