роздуми

Важко починати писати про щось абстрактне, ще недокінця тобою відчуте, про те, що змушувало губитися в здогадках не одне покоління як вчене, так і звичайне, емпіричне. Важко ставити крапку у молитві, коли знаєш, що тою крапкою ти не припинеш молитися, а навпаки - пізнаєш, що ти недоказав, недовідчув, недозбагнув, недоподякував... Важко усвідомити, прийняти, що ти маленька соломинка у копі сіна, яку навіть ніхто не шукає, не зауважує, від якої нічого не залежить, адже тебе в будь-який момент може підхопити вітер, а копа залишиться на місці; хоча так само важко збагнути, що тої ж копи враз не стане без мільйонів, мільярдів таких самих соломинок, як ти... Отже, в усьому єдиному є якась закономірність і гармонія, але це все важко сповна осягнути, описати, бо ти є частиною, а не цілісністю. Важко, але неможливо не спробувати, щоб нехай і ненадовго, нехай із сумнівами, але доєднатися до тої копи попередників і відчути, як зіщулюється самотність і прозріває далеке розуміння.

Детальніше...  

Існує загальна, але надзвичайно доцільна формула, або ж модель залучення кожного християнина до богослов’я і богомислення. Вона полягає в тому, що християнин повинен бути вправним богословом, а богослов - християнином. Адже богослов’я як шлях пізнання істини євангелької, і як досвід від такого пізнання (віровчення), включно з живими та методологічними вимірами становлять його єдину основу. Звідси, воно стає фундаментом для вирішення соціальних проблем. Однак це не завжди так, адже якщо би богослов’я постійно клалося в основу суспільних відносин, кожна людина у взаємозв’язку з іншими несла вагоміший, пріорітетно вищий і більш духовний багаж цінностей. Впевнено б крокувала до солідарності як єдності в гармонізації і співпраці кожного зі всіма. А її життя стало б прикладом повноти Любові.

Детальніше...  

Одна з шести церковних заповідей закликає нас у неділю і свята слухати Службу Божу. Проте ми добре знаємо про відмінність між словами «слухати» та «чути». Відтак християнин може щонеділі бути на Літургії, але не чути її, може стояти у храмі, але подумки перебувати зовсім в іншому місці. Кожен із нас не застрахований від того, що одного дня він прийде до храму, але не переживе зустрічі з Богом. Щоби трохи застановитися над цим та подивитися на нашу східну Літургію трохи з іншого ракурсу, ми поговорили з людиною, яка з власного досвіду знає, що таке протестантизм, римо-католицизм, зрештою греко-католицизм, чим відрізняються ці течії християнства, їхні літургійні практики; а також поділилася власними враженнями та переживаннями Святої Літургії – це д-р Олександр Січ.

Детальніше...  

Неділю про Закхея можна вважати першою неділею, яка заздалегідь починає готувати нас до відповідальної та важливої мандрівки – часу Великого Посту. Рівно ж, євангельська розповідь про митаря Закхея, яку читаємо на Літургії цього дня, є чудовим вступом до наших імпульсів для роздумів на тему відповідальності за створіння.

Свята Церква, через розповідь Святого Письма про багатого чоловіка Закхея, голову над митарями, допомагає відтворити цю сцену в людській уяві, щоб таким чином сучасна людина могла порівняти себе з біблійним персонажем, і в світлі Євангелії побачити правду про те, ким насправді є людина, в чому полягає зміст її життя та покликання у створеному Богом світі. Перш ніж приступити до подвигів у часі Великої Чотиридесятниці, кожному слід переосмислити своє християнське покликання і його цілісний характер, щоб зрозуміти заради чого і чому потрібно подвизатися.

Детальніше...  

Коли наприкінці 60-х років безпілотний космічний корабель покинув атмосферу Землі і здійснював політ навколо Місяця, він передавав на Землю знімки, які змусили людей здивуватись. Ці знімки не показували десь досі невідомий зворотній бік Місяця, ні, найбільш захоплюючі фотографії показують саму Землю: блакитну планету. Люди і не уявляли собі таку красу земної кулі, на якій вони живуть! Як блакитно-зелений смарагд Земля витала у Всесвіті. 

У той самий час у західних країнах посилено проявляється зворотній вплив масової індустріалізації останніх ста років на навколишнє середовище: забруднення повітря, мертві річки, смерть лісам, а у додаток до цього ще і такий фактор як енергетична криза середини 70-х років. Поступово зростало усвідомлення, що наші ресурси обмежені, що ми живемо в ОДНОМУ світі, що незвичайні явища у навколишньому середовищі не зупиняються на кордоні країни, що ми живемо в одній великій екологічній системі і наша діяльність може мати зворотній вплив на всю цілісність; навіть зростало усвідомлення, що варто зберегти нашу землю як особливе, мабуть, навіть неповторне творіння у Всесвіті та відповідально ставитись до основ життя у власних же інтересах. Лозунг «Глобально мислити, локально діяти» виражає цей глобальний зв'язок. 

ООН прийняла цю всесвітню проблематику з навколишнім середовищем на свій рахунок і у цілому ряді конференцій намагалась досягти всеосяжного консенсусу щодо деяких нагальних тем, таких як, наприклад, заборона фтор-хлор-вуглеводних для захисту озонового шару у стратосфері. Важливою віхою стала конференція у Ріо-де-Жанейро у 1992 році, зокрема, так звана «Агенда 21». Тут вперше на міжнародному форумі принцип сталості було названо головним критерієм розвитку.

Детальніше...  

Коли я в контексті своєї роботи кажу про необхідність правди,
то часто маю на увазі правду про смерті тисячі людей.
Або про афери, тортури, корупційні схеми,
які зруйнували людське життя

Дж. Ассанж

Тепер, як ніколи, в Україні загострено відчувається потреба правдивої інформації. Але чи можлива ще чесна журналістика та які її критерії? Що активніше медіа бомбардують нас скандальними викриттями і розслідуваннями, то настирливіше переслідує думка про домовленості за лаштунками й добре продуманий політтехнологами спектакль імітації «свободи слова». У сучасному світі медіакомунікацій, який за визначенням Маклюена став «глобальним селом», де всі про все можуть дізнатися, утім правда залишається голкою, що її годі знайти в копиці сіна глобальної мережі. Ціна питання – це не лише правда задля заспокоєння сумління, ціна питання – життя людства. Адже бентежить думка: той, хто активно закликає до боротьби з тероризмом, сам же його фінансує; той, хто говорить про свободу та право меншин на збереження їхньої культури, насправді мріє про рабство якомога більшої кількості людей; той, хто закликає сісти за стіл переговорів та про все домовитися, насправді мріє збагатитись за рахунок війни. З іншого боку, хтось наполегливо намагається переконати, що суспільство більше не здатне на спонтанний протест, самоорганізацію. Будь-яка подія, на кшталт Майдану, згодом обростає сенсаціями про те, що від самого початку все було сплановане, а поодинокі спонтанні дії або елімінувалися вже на стадії їхнього зародження, або вміло скеровувалися в потрібне русло. Чи це справді так? Якщо так, то чи є можливість цьому протистояти?

Детальніше...  

Слова на вітрі… Часто ми заявляємо про себе як про журналістів, але і гадки не маємо, яким рятівним чи згубним може бути одне слово. Щоденно до нас надходять численні потоки інформації, подекуди ми самі їх творимо, але ця інформація не вимагає зворотного процесу. Світ наповнений комунікацією як у реальному, так і віртуальному вимірах, але поняття «комунікація» щоразу більше потерпає від надмірного і надто часто неправильного й невиправданого вживання. Якою ж була ця первинна ідея комунікації? У який спосіб Христос комунікував з людством і продовжує комунікувати з майже 7 мільярдами? За яким принципом поширюється тенденція розсіювання Христових вчень, тобто, чому одні прислухаються і чують, а інші – ні? Чому Христос обрав для спілкування метод розсіювання, а не діалогу, як, наприклад, Сократ чи Платон? Ці та чимало інших запитань не дуже-то часто хвилюють нас у щоденній комунікації. Але, звісно, ідея комунікації має якісь «секрети», і нам – журналістам, неодмінно потрібно їх з’ясувати і усвідомити.

Христос – це найдовговічніший голос розсіювання. Він не говорив до когось – промовляв до всіх; Він не прагнув аплодисментів чи визнання – лише хотів пожинати плоди морального життя людства; Він ніколи не вичерпувався у темах – Його актуальність викликає величезне здивування і зацікавленість і сьогодні та продовжуватиметься довіку. Він не обрав класичну античну концепцію комунікації – діалог між філософом і учнем, такий тісний і близький. Його слова адресовані тим, кого вони можуть стосуватися, а це значить – усім. Його слова відкриті у своєму призначенні. Але дивно, що Христова модель передбачає, що «відправник не має контролю над урожаєм», про що пише американський вчений Джон Дарем Пітерс. Ісус відчуває необхідність свободи кожного свого співбесідника.

Детальніше...  

Напередодні Дня всіх святих українського народу, яке в нашій державі відзначають 28 червня, ми вирішили провести невелике дослідження, щоб з’ясувати, ким вважають таких найвідоміших святих Києво-Печерської лаври, як Агапита, Нестора Літописця, Антонія та Теодосія Печерських, а відтак розповісти читачам, які відомості дійшли до нас про їхній життєвий шлях.

Детальніше...  

В бетонних джунглях буденності, посеред холодних вулиць та тривожних облич важко знайти Істину. Ми постійно кудись поспішаємо, чи то, радше, втікаємо від неприємностей та особистих турбот. Світ сучасної людини - то вир пристрастей, морок лицемірства і страх перед словом «завтра». Якби мені дозволили змалювати світ, яким я його бачила до того, як глибше почала вірити у Бога, шукати з Ним зустрічі, то це виглядало б приблизно так:

В пеклі їздять тролейбусом номер 2
І пожовтілі пальми хиляться додолу
В сірчаних морях —риба напівжива
А на сніданок — таблетки димедролу.

В пеклі цілодобово звучить попса
В пеклі сніг — пекучий на дотик
Охоронець у вигляді триголового пса
Пропонує забуття як наркотик.

Детальніше...  

Про нього майже нічого невідомо: ні коли народився, ні коли помер, ні в кого вчився, ні кого навчав. Знають тільки, що був ігуменом іноків на горі Синай і написав оці 40 глав про тверезість.

Можливо, він і не хотів, щоби про нього знали, бо розумів, що через нього говорить Бог, як говорив століття, тисячоліття перед ним, як і говоритиме вічність після нього. Для чого слава, дати й імена? Для історії всього лиш, а не для пам’яті, що несе свідомість і повинна займати почесніше місце.

Філотей міг мати 300 учнів, а міг навчати всього 10. Він міг би зустрічатися з Антонієм Великим, а міг жити набагато пізніше від нього. Міг прийти до Священної гори з Візантії, а міг народитися у її підніжжя. Міг стати монахом-пустельником ще в юності, а міг прийти до скиту вже зі сивиною…

Та чомусь крізь роки всього лиш 40 його глав про тверезість дійшли до наших днів, збереженими в Добротолюбії. Чомусь тільки ці 40 глав…, що виявилися важливішими і відомішими, ніж життєпис їхнього автора.

Детальніше...  
Powered by Tags for Joomla