проблема

      «Ныне, умерши для закона, которым были связаны, мы освободились от него,
чтобы нам служить Богу в обновлении духа, а не по ветхой букве
» (Рим 7, 6).

     Идолопоклонство имеет очень много различных проявлений, и нарушение Первой заповеди — «Да не будет у тебя других богов» — для христиан вовсе не перестало быть актуальной проблемой. Отвергнув идолов внешне, перестав поклоняться тесаным чурбанам и иным богам, мы нередко лепим себе идолищ из всего, что только подвернется под руку, часто даже не сознавая, что вместо Бога мы почитаем пустоту (евр. haval). Сегодня я предлагаю поразмышлять об одном из таких недугов, поражающих христианскую душу — вирусе буквопоклонства.

Детальніше...  

“Я згинаю свої коліна перед Отцем, від якого бере ім’я все отцівство на небі й на землі” – говорить св. апостол Павло у посланні до Ефесян (Еф 3,14-15). Підставу, щоби могти це стверджувати, має св. апостол Павло (а разом з ним – і ми) на перших сторінках Книги Буття:
На відміну від усіх інших живих істот, які Бог творить, (Бут 1, 1-25), стосовно Адама Бог діє подвійно: і творить його тілесність «з пороху земного», і вдихає йому в ніздрі віддих життя  (Бут 2,7), тобто – будучи Самим Життям і Джерелом життя, передає Адамові Самого Себе. Це значить, що передаючи Самого Себе, Бог стає Адамові Батьком.

Детальніше...  

Пане Євгене, в Євангелії від Йоана читаємо: "Споконвіку було Слово, і з Богом було Слово, і Слово було - Бог" (Йо.1,1). Як, на вашу думку, перед лицем різних постмодерних соціальних викликів в Україні (культурних, бізнесових, економічних, політичних тощо), Церква мала би вміло подавати Боже слово? Яка специфіка подачі слова Церкви, церковного повідомлення, в українському суспільстві?

  Я не можу говорити від імені Церкви, але скажу, що може бути ефективним у наш час і наших умовах. Будь-хто, хто хоче бути успішним у комунікації повинен розуміти головне – розуміти того, до кого ти звертаєшся: що ця людина може сприйняти, чого не може сприйняти, що вона розуміє, чого не розуміє, що вона знає і чого не знає. І відповідно й вибудовувати стосунки. Там, де Церква має поле поступу, – це розуміння різних аудиторій, і не тільки прихильних до неї. У сучасному світі немає єдиної аудиторії. Тепер є багато подрібнених аудиторій. Інколи одна людина може бути аудиторією. Це означає, що змінився світ, і відповідно має змінитись комунікація будь-якої інституції, яка хоче бути успішною.

Детальніше...  

За їхніми плодами, отже, пізнаєте їх

(Мт 7, 20; пор. 7, 16).

     Ці Христові слова, звернені в першу чергу проти лжепророків, можна теж співставити і з притчею про неплідну смоковницю з Євангелія від Луки (Лк 13,6-9), а також з емблиматичною подією, з євангелій від Матея (Мт 21,18-22) і Марка (Мр 11,12-14. 20-26), яка слідує відразу після месіанського входу Ісуса в Єрусалим. Ісус – каже Євангеліє – “зголоднів” і, “побачивши смоковницю, вкриту листям, приступив чи часом не знайде чогось на ній, та, підійшовши, до неї, окрім листя, не знайшов нічого”. І, незважаючи на те, що “ще не була пора смоков”, промовив до смоковниці: “Нехай ніхто повіки не споживає плоду з тебе”.

    Двадцять років після підпілля – це вже час, який більше не дозволяє нам виправдовуватися, що “ще не настала наша пора” і тому, думаю, буде справедливо подивитися не тільки на “розлоге і зелене дерево нашого богослов’я”, але саме на плоди того ж богослов’я (зокрема біблійного). Що за двадцять років зроблено? Що за цих два десятиліття ми перейняли, зберегли і звершили від того, що отримали від наших попередників, а що розпочали нового? Саме над відповіддю на ці питання хотів би і я застановитися у цій короткій доповіді. Тому не буду говорити про те, що не зроблено, чи про те, що потрібно зробити, а спробую подати короткий огляд “плодів біблійного богослов’я”.

Детальніше...  

Істинне богослов’я, слово про Бога, повинно бути і словом, яке виходить від Бога
Григорій Богослов (IV ст.)
Немає нічого біднішого, ніж ум, який філософує про Божі речі, перебуваючи поза Богом
Діадох Фотікійський (V ст.)

    Становлення і розвиток богослов’я – це багатовимірний та комплексний процес, на який не можна дивитись, а тим паче оцінювати його через один фокус, який у той чи той кризовий період починає домінувати і загороджує інші, значно глибші, а відтак значиміші пласти. Оцінку становлення богослов’я можна розділити на декілька складових за певною пріоритетністю: від «найгрубших-бажаних» до «найтонших-необхідних і обов’язкових», без яких при всіх найсприятливіших обставинах богослов’я не відбудеться, або те, що називатимуть «богослов’ям», ним не буде за визначенням. Коротко окреслю значимість основних рис.

Детальніше...  

 Нещодавно мені потрапив до рук ось цей документ. Прочитавши його зі здивуванням, я поставив собі цілий ряд запитань, якими хочу також поділитися і з шановними читачами. По-перше, у цьому документі НАН нічого не говорить про те, які наукові дослідження вона ініціювала й провела, аби не з чужих вуст, а власними науковими силами підтвердити наукову спроможність теорії еволюції Дарвіна? Тим більше, що самі шановані академіки НАН визнають, що «Полеміка щодо основних проблем еволюційного вчення триває і в сучасній науці». Мабуть, ця полеміка небезпідставна?

Детальніше...  

 Ідеалом християнського життя у спільноті та світі є мир – особлива душевна настанова, яка полягає в гармонійному й належному стосунку особи до Бога, до самої себе, до інших людей та до всього творіння. Мир є одним з ключових понять Христової Благовісті: «Мир вам!» (Лк 24,36); «Мир залишаю вам, мій мир даю вам» (Ів 14,27, див. також: Мт 10,13; Мр 5,34; 9,50; Лк 1,79; 2,14). Мир між людьми невіддільно пов’язаний з любов’ю до ближніх: «Бо заповіді: “Не чини перелюбу”, “Не вбивай”, “Не кради”, “Не пожадай”, і всякі інші заповіді містяться у цьому слові: “Люби твого ближнього як себе самого”» (Рм 13,9) (Див.: 1 Ів 2,9-11; 3,10-24; 4,7-21). Християни покликані плекати цей мир і любов на всіх рівнях спільнотного життя: міжособистісному, родинному, громадському, внутрішньополітичному і міжнародному: «Блаженні миротворці, бо вони синами Божими назвуться» (Мт 5,9). Щоби бути миротворцем, потрібно сильного та сформованого характеру, здатного панувати над собою.

Детальніше...  

Книги Джоан Роулінґ про Гаррі Поттера деякі фанати замовляли за півроку до виходу, навіть не знаючи сюжету. Чар цього літературного явища охопив величезну кількість читачів різного віку у всьому світі. Як буває у таких випадках, оглядачі висловили свої «за» і «проти» щодо придатності субкультури Гаррі Поттера для дітей. Дехто вважає серію невинною розвагою, що надихає та морально формує, інші ж стурбовані тим, що вона стирає тавро з окультного і розмиває межу між правильним та неправильним, наражаючи дітей на витончені підсвідомі небезпеки. Отже, основне запитання таке: «Чи історії про Гаррі Поттера можуть зіпсувати, чи навпаки – позитивно підтримують моральну формацію дітей?».

Детальніше...  

Буває таке, що про нього говорять:«Дивись, це нове!».
Та воно вже було від віків, що були перед нами!

Еклезіаст 1, 10

У світовій історії є ідеї, тенденції, зразки та міфологеми, до яких людство схильне знову й знову повертатися (т. зв. топоси ), ідеалізувати їх, огортати легендою, відчувати за ними ностальгію, більше чи менше усвідомлено їх наслідувати та черпати з них натхнення й мотивацію для своїх теперішніх і майбутніх дій. Один із таких топосів – ідея поліетнічної та мультикультурної держави з більше чи менше централізованою владою та на якомога більшій (принаймні, оптимальній, щоб «переварити» культурне розмаїття в єдине всюдизрозуміле культурне «койне») території. У західний культурний простір ця ідея вривається з походами Олександра Македонського (334–323 рр. до Р. Хр.), під час яких він завоював азійський світ, де вже були традиції таких мультикультурних імперій (Вавілон за Навуходоносора та Мідо-Персія, починаючи від Кира Старшого). Імперія Олександра витворила риси, які стали невід’ємними ознаками всіх імперій такого типу:

Детальніше...  

Упродовж своєї історії людство та його найкращі мислителі намагалися дати відповідь на чи найголовніше запитання нашого буття: чи існує Бог? Однак переконливо довести існування Бога філософам і науковцям так і не вдалося, чого не можна сказати про юристів. Не випадково деякі українські юристи, палкі адепти верховенства права, дуже полюбляють апелювати до Бога і розмірковувати з приводу руйнівних дій «диявольських сил».

Детальніше...  
Powered by Tags for Joomla