«Хваліте Господа з землі, кити і всі морські
безодні!.. Звір дикий і скот усілякий, гад і птах
крилатий» (Пс. 148, 7, 10)

Упродовж всієї історії людства тварини завжди були об’єктом особливої уваги. Їх участь у різних сферах життя людини обумовлювались не лише набором побутових потреб, але й приналежним культурі і часу загальноприйнятим типом взаємин з «братами меншими». Люди, рівно ж як і соціальні, правові та релігійні норми, виражали по відношенню до цих істот прояви одночасно як піклування, так і суперництва: корисні в праці та господарюванні, необхідні для харчування та виробництва одягу, для забезпечення емоційно-чуттєвих потреб людини, приносились в жертву та ставали об’єктами релігійного культу, незамінні в процесі клінічних досліджень та біомедичних втручань. Тварини завжди сприймались як етичні чи релігійні суб’єкти, однак суперництво зі сторони людини часто призводило до деспотизму по відношенню до них та трактування їх як нерозумних, суто інстинктивних істот, нездатних страждати, відчувати та насолоджуватись прекрасним.

З досягненням незалежності в Україні відновлюється пожвавлений інтерес до релігійної філософії, в контексті якої аналізуються ряд питань, які мають релігійне забарвлення, зокрема це стосується і співвідношення права та моралі як на сутнісному, так і на екзистенційному рівні щодо впливу християнської етики на правові дії чинного законодавства України. Проблематика, яка розглядається, незважаючи на суттєві заборони ще цілком недавнього часу (релігія – опіум для народу, загальновідоме гасло радянської минувшини), є суттєвою для суспільства загалом, а для сучасності містить кілька головних моментів: переосмислення давньої християнської традиції через призму сьогодення та віднайдення в ній відповідей на смисложиттєві питання, які лягають в основу законів України, цим самим визначають рівень культури правового суспільства.

Вчинення дій, хоч би правових (наприклад аборт), але позбавлених моралі є загрозою людині на рівні цивілізаційних процесів, оскільки в кінцевому результаті наслідок дій є злим (загроза вагітності). Тому необхідно, щоб людина не тільки діяла згідно права, але так само й дотримувалась моральних норм у повсякденному житті. Безперечно, це доволі складно, адже ряд подій у житті людини мають, на перший погляд, відмінність від волі людини, так би мовити обставини, які зумовлюють антиправові дії, але не зважаючи на таке пояснення, відповідь більш, ніж очевидна – людина особистими злими діями зумовлює цикл перероджень злих обставин (п’яний водій, принцип відповідальності у причині). Таким чином, не обставини зумовлюють злий наслідок, а людина, яка стає причиною злих обставин.

Поглянувши на багато країн, що розвиваються, ми виявляємо після сорока років незалежності і сорока років економічної допомоги цим країнам такі результати, які протвережують: відстань до індустріального світу скоріш збільшилась, аніж зменшилась. Це не відноситься до всіх країн. Існують приклади, коли країни змогли пустити в хід спіраль розвитку і значно скоротити цю відстань. Подивимось на Східну Європу та на колишній Східний блок через 15 років після падіння стіни: тут також у багатьох країнах лише незначний прогрес, зате значне розходження у доходах. Невеликій кількості багатих людей протистоїть велика маса людей, які живуть за межею бідності. Однак тут у позитивному відношенні також виділяється цілий ряд країн. Всі країни отримали значні суми для допомоги, суми, які значно перевищують обсяг фінансів плану Маршалла після війни (навіть без урахування інфляції). Чому ж тоді ці гроші не скрізь допомогли? Чому у багатьох країнах не відбулось очікуваної дії зрушення з місця, або якщо це і відбулось, то тільки слабо?

Упродовж своєї історії людство та його найкращі мислителі намагалися дати відповідь на чи найголовніше запитання нашого буття: чи існує Бог? Однак переконливо довести існування Бога філософам і науковцям так і не вдалося, чого не можна сказати про юристів. Не випадково деякі українські юристи, палкі адепти верховенства права, дуже полюбляють апелювати до Бога і розмірковувати з приводу руйнівних дій «диявольських сил».

Спонукала мене написати ці рядки ситуація, яка склалася в останні роки після Помаранчевої революції. Сама ідея Помаранчевої революції ґрунтувалася на боротьбі за правду і проти беззаконня старої влади. Народ піднявся, бо вже не міг терпіти фальсифікацій, обману, диктатури. Шукав свободи та правди і знайшов їх у перемозі свого кандидата Віктора Ющенка. Однак, що ж трапилося згодом?

Утвердивши в суспільстві політичні свободи, плюралізм, ліберальні засади економіки, нова влада поступово почала скочуватись до ще гірших зразків державного управління, для якого характерні: протистояння лідерів демократичного табору, використання високих державних посад в особистих цілях, корупція, підкуп, шантаж, ультиматуми, невиконання взятих на себе домовленостей. До того ж ця тенденція зростає і беззаконня все більше завойовує свої позиції в Україні. Цьому сприяють хаос і непорозуміння в сфері державного управління, недотримання закону стає все більше і більше популярним серед вищих посадових осіб. Люди, особливо посадовці, народні депутати втрачають страх перед законом, я вже не говорю про страх Божий, який повинен перебувати з кожним християнином.