Якщо б мене запитали, чого варто повчитися в цієї жінки, я би відповіла: «Навчитися просто йти далі». Це не майстерність, не риси, не вміння. Це – величезна потреба, коли в тебе більше нічого не залишається – усі варіанти названі, всі сподівання і надії розвіяні, все минуло й тобі від цього не легше – просто йди далі! Можливо, це безглуздо, неправильно, оптимістично чи флегматично, можливо, тобі всі кричатимуть: «Приречений!», «Ганебний!», «Лицемірний!». То й що? Ти все одно йдеш далі, без зупинок, нехай і без орієнтиру, без компасу та карти. Якщо так треба, то вони з’являться згодом. Потрібно просто йти, ковтаючи сльози й людські погляди, бо довгий шлях потребує багато кроків… Тому треба вчитися ходити, вставати і йти, щоб це не було бажанням чи примхою, спокусою, а тільки неодмінною частиною твоєї людської сутності – йти далі.
Спокуси святого Антонія. Сальвадор Далі, 1946 Та все це розуміння і занурення у глибини смислу монашества для мене прийшло потім. Раніше, як і більшість людей, я думала, що інок – це людина геть з іншої планети. Монахи були для мене загадковими й неймовірними створіннями, котрі невідомо з яких причин вирішили розірвати свій зв’язок із звичним світським життям і постійно сидять у своїх келіях, поклоняючись Богові. Але чому?! Для чого?! Хіба не можна так само молитися Богові та допомагати шукати Його іншим, маючи родину, виховуючи дітей? Навіщо закриватися в монастирі й відділяти себе від інших таких самих християн?!
Лядівський чоловічий монастир на Поділлі називають Афоном. Він розташований біля кордону з Молдовою, серед мальовничих гір, лісів, на одному з берегів р. Дністер. До цієї староукраїнської святині протягом століть щодня приїжджають паломники зі всієї України і не тільки. Можна сказати, що подільський Афон збирає чималу кількість людей з різних куточків світу на релігійні торжества та ярмарки, які тут особливо популярні. Лядівський Усікновенський скельний чоловічий монастир – один із найдавніших в Україні. Заснований він родоначальником руського чернецтва преп. Антонієм Печерським, коли той повертався зі святої гори Афон до Києва. Один із переказів засвідчує, що Антин замолоду побував у Царгороді, а на Афоні, в одному з монастирів півострова, що на сході Греції, прийняв чернечий постриг й ім’я Антоній. У 1013 р. на зворотному шляху до рідного краю «із Афонських гір у святий град Київ» Антоній почув поклик Божий – «Гласу небесного» – зупинився в лядівському благодатному краю, де сам собі висік келію-печеру, яка і досі носить його ім’я. |
|
-
Архів
-
Рубрики
2020 (6)
2019 (1)
2018 (4)
2017 (21)
2016 (38)
2015 (65)
2014 (35)
2013 (60)
2012 (36)
2011 (57)
2010 (62)
2009 (19)
Есей
-
Тиша – це мова, якою говорить до людини Бог.
Багрянородна ніч. Тривожний серця токіт.
Земля і кров. Пливем у вир затоки квіття.
З Провалля Зради шепіт… Богдан Ігор Антонич
Сутінки… Уже не день, але ще й не ніч. Сонце, відпрацювавши свою зміну, зникало…
Світ поезії
-
Детальніше...
Поривайтесь в космічні висоти.
Може, там - інший часу плин.
Може, там інші дні і ноти...
Але Бог тут і там - один.Поривайтесь шукати зорі
За багато холодних миль.
Може, це неозоре море
Вип'є залпом гарячий біль.Поривайтесь в п'янкі вершини,
Відсилайте рожевих муз.
Може, знов якась зірка злине
Із затемнених Сіракуз.Поривайтесь в космічні бурі,
Чи масштабні, чи то малі.
Може, досвід цей ваш похмурий
Допоможе вам на Землі...Поривайтесь у ті дороги,
Не шукайте лихих хвилин,
Не шукайте нового Бога,
Адже Бог тут і там - один...Ольга Стасюк
-
Теги
-
Фото
-
Відео