есей

Всі бо ви, що у Христа христилися, 
у Христа одягнулися

(Гал. 3, 27)

   Кожний християнин у своєму житті знайомиться з Христом, пізнає Його, приймає Сина Божого у своє життя. Але коли відбувається ця зустріч? Чи ми починаємо розмірковувати про Христа на курсі христології, чи, можливо, коли батьки вчать нас молитися? Звичайно, можна сказати, що в кожного це відбувається по-різному й у кожного своя дорога до Бога. Я хочу розповісти, як у мене відбулося це знайомство і яке місце Христос займає у моєму житті. Свою розповідь я поділив на 4 періоди і в кожному було щось головне у спілкуванні з Ним: були вчинки гідні називатися Христовим учнем і вчинки, які можна схарактеризувати, як зрадницькі щодо Ісуса. Для початок зазначу, що Христос не залишав мене навіть у часи моїх гріховних діянь, а закликав до покаяння, просто іноді я відвертався від Нього.

Детальніше...  

  З плином часу людина відкриває для себе нові істини. Колись мої стосунки з Христом були зовсім іншими. Як я можу про це знати? Відчуваю. Колись я так по-дитячому спілкувалась із Христом, навіть промовляючи довгі дорослі молитви. Ці почуття важко описати. Це була дитяча близькість. З часом моє розуміння та почуття мінялися – вони дорослішали. Я щораз більше пізнавала Христа (адже людина – це постійне живе здійснення і формування). І щораз більше відчувала Його присутність, а головне – потребу в Ньому.

Детальніше...  

Моя мандрівка з Ісусом розпочалась багато років назад, проте лише зовсім недавно я почала це усвідомлювати. У дитинстві моє уявлення про Господа було дуже схематичним – батьки і вчителі розповідали переважно про справедливого, але сердитого і караючого за непослух Бога. Тепер бачу певну аналогію із образом Божим у Старому Завіті, в якому Ізраїльський народ отримує Закон Мойсея і багато страждає в дорозі до сповнення обіцянок. Зараз, умовно кажучи, я вже готова дізнатись про новозавітну Божу любов і прийняти її у своє серце, адже раніше я про неї і не знала, і не потребувала.

Детальніше...  

У кожного своє сприйняття Бога. І не завжди воно, особливо моє, виражається через триповерхові складні богословські терміни (хоч вони, без сумніву, мають право на існування). Тим не менше, мене рідко можна застати за роздумами на тему «Яким є Христос?». Так сталось, і думаю не випадково, що я не можу вичерпно відповісти на це запитання. Христос, що поруч зі мною чи в мені (це мені теж важко вияснити), – така ж загадка для мене, як і я сама. Звичайно, час до часу, мені кортить її розгадати, але з досвідом зрозуміла, що сидячи на стільчику і роздумуючи, ніколи не збагну. Бо це таємниця. Таємниця! Все ж таки тут трохи треба розказати про мої пошуки. 
Якось я зайшла у студію з роботами фундації сучасного сакрального мистецтва Symbolum Sacrum. Там було багато різних зображень Ісуса. Всі вражали своєю сміливістю, різноманітністю, суб’єктивністю. І ось мені пригледівся один різнокольоровий строкатий Ісус. Не пам’ятаю на 100 %, але волосся було наче темно-синє, борода оранжева, лице червоне, тіло зелене (таки наплутала кольори), а під пахами чорне волосся. Так, так. Я обурилась! Як можна так зображати Богочоловіка??? У відповідь пані – куратор виставок, організованих фундацією, – відповіла: «А яким Він є для тебе?».

Детальніше...  

Отець так полюбив світ, що Сина власного приніс у жертву за гріхи світу. Любов Бога жертовна, спасительна, безмежна, безкорислива, вічна. Чи буває так у людей? Зрештою, ми не досконалі істоти.

Любов буває різною. Так, стародавні греки розрізняли такі види любові, як: ерос, філія, строге, агапе. «Ерос – це захоплена закоханість, тілесна і духовна пристрасть. Це пристрасть більше для себе, ніж для іншого, в ній багато я-центризму. Філія – любов-дружба, більш духовне і спокійніше відчуття. Саме воно у вченні Платона про любов було зведене на вищий щабель. Агапе – альтруїстична духовна любов. Вона сповнена жертовності та самозречення. Це любов до іншого й заради іншого. Світові релігії називають цю любов найвищим із земних почуттів людини. Сторге – любов-ніжність, сімейна любов, повна м’якої уваги до коханої людини».

Детальніше...  

Людське життя – це міріади душевних митей, які, наче плитки тротуару, вибудовують весь шлях, яким кожна людина крокує до свого горизонту. Дійшовши до нього вона продовжує долати мить за миттю, спрямувавши свій погляд до наступного горизонту. І так доти, доки горизонту не стане ... Інколи внутрішню духовну мить людського життя можна порівняти зі станом якогось зовсім несимпатичного, дріб’язкового, використаного і нікому не потрібного предмета, час існування якого добігає до кінця ...

Детальніше...  

Ісус Христос для мене є Богом. Він – Особа Пресвятої Трійці, яка в незбагненній Любові Отця і Святого Духа перебуває споконвічно, нероздільно, незлитно, невимовно. Він не був сотвореним, але родженим від Отця. З поруху Любові Він став таким, як ми – людиною. Будучи на землі в тілі як звичайна людина, Ісус не переставав бути Богом. Зараз у лоні Пресвятої Трійці Він тілесно присутній. Він – Премудрість, Слово, Рука Бога-Отця. Він виразник, воплочення діянь Святого Духа. Я знаю про це з передання віри Церкви. Знаю не внаслідок проведених дослідів (якщо Бог є, то Він має зробити те чи те); знаю не тільки через те, що зустріла проповідників, які силою слова влили переконання про знання; знаю не через те, що маю мало можливостей пізнати правду. Це віра моїх батьків, віра моєї Церкви, моїх близьких, знайомих, моїх далеких попередників, віра, яка силою молитви передається мені так потужно, що, приймаючи віру, можу сказати – знаю. Відчуваю себе дуже маленькою в цьому знанні, меншою за гірчичне зерно. Правдивість цього знання знаходить живий відгук у моєму серці. Тоді кажуть, що таке знання з віри ніколи не є знанням інтелектуальним, це знання серця. Християнські цінності - цінності серця.

Детальніше...  

Розвиток релігійного почуття збагачує людську душу. Звеличує і підносить настільки, що дозволяє приймати Божественну присутність. Інстинктивний миттєвий вигук людини у важку хвилину “Боже мій!” – хіба не природний, хіба не свідчить, що Спаситель у нашій душі, нашому серці. Значить – завжди поруч.

Його прихід у наш світ був передбачений. Ще за сотні років до народження Ісуса, у Старому Завіті є багато пророцтв щодо цього – духовне народження, безгрішне життя, зцілення. Є і про Його Смерть на хресті, Його Воскресіння. Коротке земне життя Ісуса свідчить: це була не звичайна людина, проповідник мудрого слова, який на зло відповідав добром і проповідував його. Він був посланцем Божим.

Земне життя Ісуса – якась мить біблейської історії, спалах, який, освітлює шлях людському поколінню за поколінням до добра, правди, праведного життя, до Спасіння.

Детальніше...  

У кожній душі живе прагнення
до щастя та пізнання сенсу життя
. Тома Аквінський.

Напевно, кожен справжній християнин не раз у своєму житті задумувався над такими запитаннями як: «А ким є Ісус Христос у моєму житті? Яку роль Він відіграє і ким Він є для мене?». Я також не одноразово задавала собі ці запитання. І щоразу розуміла, що чітко сформульованих відповідей у мене немає, адже, коли глибше впускаєш Христа у своє серце, ти відкриваєш Його для себе по-новому, ти бачиш, що Ісус Христос стає провідником у твоєму житті, стає життєвою дорогою, якої ти ідеш. І не варто шукати відповідей на ці запитання у книгах, нехай кожен із нас відшукає Ісуса Христа у своєму серці.

Св. ап. Павло в Посланнi до колосян пише: «...Христос життя ваше» (Кол. 3, 4). Христос – повнота Божества i як Бог Вiн є все у всьому, Вiн – Сотворитель i Вседержитель свiту. Це означає, що нема нi ісламського бога, нi язичницьких богiв, нi крiшнаїтського бога. Є один-єдиний Бог, що Його ми у Святiй Тройцi прославляємо, Отець, Син i Святий Дух. Iншого не може бути. Тому що не може бути декількох богiв, як і не може бути декількох Творцiв Всесвiту.

Детальніше...  

Він вже не спав – цього недільного похмурого ранку його розбудив звук святкових дзвонів, що весело перегукувались «Ісус Народився!» у бані церкви, яку наш герой бачив із вікна своєї крихітної «комірчини» багатоповерхового будинку. Щоранку дивився на неї, це було як ритуал, як встати «з тої ноги», він наче вишукував невідповідності у порівнянні зі вчорашнім днем, проте церква стояла непорушно, не було в ній жодних змін: старі стіни, вицвіла від сонця фарба і три золоті бані… А ось відображення у дзеркалі таки не було подібним до колишнього: пожовклі зуби, швидше за все від сигарет та ранкової кави, напружені кутики губ ставали все більш розтягнуті, опущені донизу, в очах – похорони останньої надії. Сьогодні він не поспішає, та й завтра не поспішатиме, напевно, немає куди поспішати.

Детальніше...  
Powered by Tags for Joomla