І роки плинуть, мов ріка, В туманній тонучи вуалі, Крізь пальці часу утіка Пісок найкращих днів подалі. Нанизує на нитку дні Проміння сонячного кола, Кругами ширить на воді Хвилини, канучі спроквола.
І неба воскове тепло У ранній вересневій млості Ляга на циферблатне шкло Понад рівниною о шостій. Слідкує пильне око вслід За дивиною проминання, Бож наша суть - лиш горстка літ, Зігрітих у Господніх дланях. У ритмі час відшурхотить, Співаючи хвалу Господню. Ми проживемо тільки мить Несхибну і невідворотню.
Богдан Завідняк 2 вересня 2014 р. Б.
|