І роки плинуть, мов ріка,
В туманній тонучи вуалі,
Крізь пальці часу утіка
Пісок найкращих днів подалі.

Нанизує на нитку дні
Проміння сонячного кола,
Кругами ширить на воді
Хвилини, канучі спроквола.

І неба воскове тепло
У ранній вересневій млості
Ляга на циферблатне шкло
Понад рівниною о шостій.

Слідкує пильне око вслід
За дивиною проминання,
Бож наша суть - лиш горстка літ,
Зігрітих у Господніх дланях.

У ритмі час відшурхотить,
Співаючи хвалу Господню.
Ми проживемо тільки мить
Несхибну і невідворотню.

Богдан Завідняк

2 вересня 2014 р. Б.