А скільки ангелів вміщається на кінчику голки? Друк

Олег Черних.Ангел на кінчику голки. 2009
Олег Черних.Ангел на кінчику голки. 2009
Він вже не спав – цього недільного похмурого ранку його розбудив звук святкових дзвонів, що весело перегукувались «Ісус Народився!» у бані церкви, яку наш герой бачив із вікна своєї крихітної «комірчини» багатоповерхового будинку. Щоранку дивився на неї, це було як ритуал, як встати «з тої ноги», він наче вишукував невідповідності у порівнянні зі вчорашнім днем, проте церква стояла непорушно, не було в ній жодних змін: старі стіни, вицвіла від сонця фарба і три золоті бані… А ось відображення у дзеркалі таки не було подібним до колишнього: пожовклі зуби, швидше за все від сигарет та ранкової кави, напружені кутики губ ставали все більш розтягнуті, опущені донизу, в очах – похорони останньої надії. Сьогодні він не поспішає, та й завтра не поспішатиме, напевно, немає куди поспішати.

Гарячі сльози почали свій повільний танець на його білому обличчі, надто гарячі, такі гарячі, що аж лишили шрам від опіку. Він повільно повернувся до вікна. По склі котились дрібненькі крапельки дощу. Спочатку одна крапелька одиноко біжить по плоскій поверхні, втрачаючи свою цінну масу, а потім об’єднується з іншими крапельками – стає більшою. Завдяки цьому вона долає свій шлях до кінця… Він знав, що треба робити, щоб дійти до фінішу Великою Людиною, проте не знав, хто може бути його опорою, його другою краплею води. Зникло бажання думати, сперечатися, тягнутися до неба, чекати бажаних подарунків, він – лише маленький танцюрист на підрізаному канаті, лише тінь від чиєїсь тіні, і попереду теж тінь – чорна і довга. Ні, не тінь, а темнота…

«Тобі треба з кимось поговорити – сьогодні я відповідатиму на твої запитання, не бійся лише запитати». У мене всього одне запитання: «Чому?».
«Не знаю, скільки ще має бути воєн і катастроф, щоб людина збагнула свою мізерність, минучість, свою тлінність та гріховність. Бог створив людину вільною, такою, що має право обирати, та щодня вона обирає все глибшу прірву, ниряє в неї з головою і порпається до скону в багні свого марнославства, грошолюбства, ідолопоклонства, брехні. Весь свій вільний час людина витрачає на відпочинок, на свою красу, на їжу, а де в цей час Бог? Поглянь, він за твоїм заплаканим вікном, чекає на тебе. Люди б’ють себе у груди, щоб довести не зрозуміло кому, що вони вірить в Нього. Нехай доведуть це насамперед собі, подавши милостиню, помолившись у Храмі Господньому, спокутавши свої гріхи, прославляючи Творця. Адже віра без справи – мертва, вона вмирає ненародженою.

Христос надав життю сенсу, оскільки без Нього, воно не має жодного сенсу. Бог дієвою силою може дати людині незрівнянно більше, ніж вона просить чи про що думає. Він дає чіткий фокус життя, дозволяє не розпорошувати зусилля, не витрачати часу на непотрібні дрібниці, а пізнавати, на що воля Божа.
Бог – могутній, величний, люблячий, вічний, єдиний. Мій Господь досконалий в усьому. Справжній і найкращий друг, порадник. Він ніколи не зрадить. Людям притаманно зраджувати і часто не дотримуватись свого слова. Господь же ніколи не зрадить. Навіть у найтяжчих і, здавалося б, безнадійних моментах життя, приходить на поміч, веде через труднощі. Мій Господь завжди потішить серце, підбадьорить. Лише Він Один може вказати правдивий шлях у житті.

Христос – це Спаситель і Той, Хто дає надію. Бог відкрив вічне і світле життя, наповнив його духовним змістом. Святий Дух може заповнити твою прірву любов’ю, покорою і розумінням Слова Божого. Пославши Сина Свого єдинородного, Бог показав людині безмежну любов до неї. Ісус сказав: “Я прийшов, щоб ви мали життя, і подостатком щоб мали” (Ів. 10, 10), тобто не просто життя як існування, а прекрасне життя вічне.

Божа любов – незмінна. У смерті і воскресінні Ісус Христос назавжди запевнив, що любить. Бог створив людину для спілкування у любові з Ним. Господь – терпеливий до грішної людини (Луки 13, 6–9). Христос сказав “Силкуйтесь”, тобто боріться, щоб увійти крізь тісні ворота. Ісус Христос не відвернувся від тебе – Він, у потоці милосердя Свого Серця, навпаки, простягає тобі ключі від Своєї Оселі. Тільки візьми їх лишень».
Раптом легкий вітерець проповз по блідому обличчю. Що це було? Сон?

Від сліз залишились лише сухі борозни, ніби їх ніхто не поливав ціле посушливе літо. Він повільно перевернувся, вийняв із старомодного комоду вчорашній шприц, прокрутив його кілька разів у холодній кістлявій руці. Страшенний біль пронизував усе тіло, викручував кістки і так залишав, у розібраному стані, як мала дитина, якій набридло бавитись своїми старими іграшками… Холодно… Холод у руках, у ногах, у серці. А вчора було добре, вчора його голову рвали зовсім інші вовки. Але він стерпить. Бо вже переступив однією ногою за поріг, де панує досконалість, де на нього чекає Творець.
Шприц випав із немічної руки. А скільки Ангелів вміщається на кінчику голки?

Ольга Шкарапа

Tеги:

Рейтинг статті

( 5 голосів )
Теги:     есей
( 4016 переглядів )
 

Додати коментар


Захисний код
Оновити