Моя Княгине Друк

moya_knyahyne_.jpgТи моя розрада, неземна „красото”, у тобі спокій свій знаходжу – духовне зростання у тобі. Спізнавши тебе – моя душа знемагає без тебе, серце б’ється у любові до тебе, без тебе – вже немислиме все моє подальше життя. Боже Слово, Біблія, – зображене, написане фарбами на дошці, і це все ти – моя Ікона. Будучи ще надто юним, до ікони відчував „відразу”, як би це дико не звучало, її не любив, – бо не розумів. Довго не міг усвідомити, проте і відчував потребу у її пізнанні. Як сильно свого часу Нею нехтував, – так згодом став „залежним”, причетним до неї – яко до Іконописання.

Глибоко не вникаючи в суть „поп-музики”, котра звучала на радіо „Люкс – fm”, слух „прорізала” одна коротка реклама, інформація про одну Іконописну школу. Школу, яка ще тільки зароджувалась в стінах Українського католицького університету і котра якісно змінила мій погляд на ікону, середньовічну українську ікону, мистецтво та навіть – людей загалом. „Ключем” мого спізнання Ікони стало вивчення: малярства Майстра того чи іншого західноукраїнського регіону; Богослов`я; духовне співжиття у спільноті однодумців – колег та друзів.

Духовні наставники, учителі-педагоги, люди глибокої віри та професійного досвіду докладають чималих зусиль у навчанні учнів – „потенційних” майбутніх Іконописців. Запам’ятались, зокрема, – Анастасія Чабан та Павло Петрушак. Двоє осіб, будучи реставраторами високого рівня, зуміли розкрити „завісу часу”, за старим шаром лаку і бруду, – показали автентичне авторське малярство. Апелюючи явними задокументованими реставраційними фактами, – вони стали тим „фундаментом” школи по глибокому і достовірному вивченні української ікони.

Сила ікони, – на мою думку, – прямо залежна від людини, котра „дотикається” до її написання. Молитва, Послух, Дисципліна та Послідовність у роботі – ці якості завжди ставлю перед початком свого іконописання і стараюсь їх виконувати. Хоч, якщо бути до кінця відвертим, ще ні разу мені не вдавалось ці постулати сповна виконати. Ну, слабенька смертна людина.

Знаковою, великою роботою для мене стала ікона Богородиці з Немовлям (Одигітрія), котру наслідував з відомої ікони Грушівської Одигітрії з похвалою, XII – XIV ст. (збірки Львівського національного музею ім. А. Шептицького). Її писав в іконописній школі УКУ понад рік часу, практично лише по суботах, як навчався по програмі суботньої школи. Так в кінці травня 2009 р. Б. ікону завершив та полакував. Пам’ятаю, її подавав на виставку в самому УКУ, а згодом вона потрапила і до церкви. Церкви Блаженних мучеників УГКЦ та всіх вірних українського народу, що знаходиться на вул. Стрийська, 35. Духовне і намолите місце зі своєю спільнотою вірних, – тепло сприйняли ікону. Певний час, як тимчасово – в період свят, вона знаходилась у храмі. А потім, потім я і моя сім`я вирішили залишити ікону на завжди, – як дарунок храму.

До цього храму УКУ, від майстерні „Радруж” іконописної школи, ми виконали ікони до іконостасу. Урочисто посвячений 27 червня 2012 р. Б., іконостас як не найкраще доповнює архітектурний ансамбль дерев’яного храму та єднає прихожан у молитві. Золоте тло і виразний лик Христа звертають кожного у моїй сім`ї на молитву. Лик Христа з с. Милик – моя дипломна робота, невелика ікона, котру завершив влітку 2010 р. Б.

Христос, Його Славне Воскресіння, момент Зішестя Христа до Аду – втілив в авторському триптиху – Спасіння роду людського. На трьох дощичках зобразив: (у центрі, на дошці) Христос у мандорлі сходить до Аду і з пекла Він витягує за кисті рук Адама і Єву; Адам (окрема ліва дошка) та Єва (права дошка) – як старці, вони стоять навколішках з простертими руками – у відкритих дверей Раю. У тих самих дверей Раю, що були закриті Архангелом Михаїлом, – котрий їх вигнав за скоєний ними первородний гріх. Святий Юрій на вороному коні – славно перемагає зло. Зло „гламурне”, в образі крилатого змія. Аскетично виразна ікона св. Юрія зі с. Станилі, XII – XIV ст., стала зразком мого наслідування та написання на іконному щиті.

З клейм життя Нашого Господа – нашого спасіння: Хрещення, В’їзд в Єрусалим, Розп’яття, Преображення – на суцільній, традиційно липовій дошці за компонував чотири сюжети, за взірець маючи ікону Воздвиження Чесного Хресту з клеймами, з с. Здвижня XV – XVI ст. Таємна вечеря для апостолів і явна для Христа. Кульмінаційна подія, остання трапеза Месії з своїми учнями, Його їм настанови і пророцтва. Тайна вечеря – дві ікони авторської інтерпретації. Ікони, котрі писав протягом двох місяців 2013 р. Б. і завершив в стінах майстерні „Радруж”, УКУ. Цікава комбінація кольорових партій одягу і надзвичайно виразні „з характером” лики святих та Господа – зображених за столом у два ряди. Зразком для створення авторської ікони, послужила Тайна Вечеря автора Західної України, XV – XVI ст. (збірки ЛНМ ім. А. Шептицького).

Свята жінка, медик та матір – Свята Джанна Беретта Молла. Проводячи праведне і покірне життя, жінка зазнавала великих терпінь і значно вищої ласки вона заслужила у Господа. Як медик вона рятувала життя іншим, а як мати, у смертельній хворобі – віддала своє життя, подарувавши його своїй новонародженій четвертій дитині. Вона була канонізована папою Іваном Павлом ІІ, 16 травня 2004 р. Б., в присутності її чотирьох дітей та чоловіка, як – Свята.

Довгий час пошкоджена ікона Святої, написана мисткинею Анною Сух „валялась” у нашій майстерні. Була принесена спільнотою „Руху за життя у Львові” нам на реставрацію. Але, прийшов час і дана робота „звалилась на мої плечі”. Після невдалих спроб реставрації, мною було відфотографовано пошкоджений варіант, зроблений новий рисунок і відповідно – написана нова ікона. Ікон Святої Джанни в результаті вийшло дві, оскільки одну, практично таку саму, на замовлення даної спільноти, виконав у подарунок. Була вручена єпископу і ректору УКУ Борису Гудзяку, в Соборі Нотр Дам де Парі, – з приводу його висвяти єпископом УГКЦ Франції та країн Бенілюксу.

Спізнавши Ікону – відчув силу істинного Світла, „вікно” – крізь яке, я і моя сім`я та люди у молитві звертаючись до Бога – Він до нас промовляє, „двері” – які нам відкривають Рай. Більшість моїх ікон – це „правдиве” наслідування західноукраїнської середньовічної ікони майстра того чи іншого мистецького регіону. Цьому я завдячую Іконописній школі, колегам-друзям майстерні „Радруж”. Школа, котра якісно, до глибини душі „перевернула” мій світогляд на Ікону і людей.

Вона така красива, „осінила” мою душу і „живе” у моїм серці, – гріх Її не любити. Здобуті знання та навики прагну розвивати і примножувати, – аж поки вистачить мені сил і життя. Щоб збагнувши самому – „місію”, значення, рисунок та малярство Ікони – передати таким іншим. „Спраглим”, трохи як я, котрі могли б гідно взяти на себе „естафету” – яко Іконописця.


Андрій Майовець


Рейтинг статті

( 5 голосів )
Теги:     мистецтво      духовність      роздуми      свідчення      есей
( 2591 переглядів )
 

Додати коментар


Захисний код
Оновити