Православна церква про соціально-економічну діяльність Друк

b_300_0_16777215_0___images_stories_cerkvapro_1-prav.xram_i_kran.jpgЗберігаючи духовні пріоритети у житті, готуючи себе для Царства Небесного, маючи страх Божий у серці, людина ніколи не буде використовувати свої знання, досвід, владу і фінансові ресурси для руйнування. Вона не буде в ім’я особистої чи корпоративної вигоди «розкачувати човен» як у соціальному і політичному житті, так і в господарському. У цих зовнішніх суспільно значимих проявах життя окремої особи традиційний православний підхід має важливі точки дотику з іншими традиційними поглядами, а також із сучасними ідеями про людину.

З доповіді Голови Відділу зовнішніх церковних зв’язків Московського Патріархату митрополита Смоленського і Калінінградського Кирила на VIII Всесвітньому Російському Народному Соборі «Росія і православний світ» 4 лютого 2004 року (http://www.wco.ru/biblio/books/svod_np/Main.htm)

Нас протягом років переконували, що головне в економіці – капітал, засоби виробництва, технології. Проте економічна криза, яка спалахнула, спростовує ці постулати. Головне в економіці – це Людина. Від її розуму, душі, морального стану залежить теперішнє і майбутнє світового господарства.
Коли багаті країни багатіють, а бідні бідніють, тоді економіка рано чи пізно перестає бути ефективною. Економічна система, побудована лише на прагненні наживи, байдужості до людських доль, зневазі моральних норм, може обвалитись у будь-який момент, ховаючи під своїми уламками долі людей. Аморальна економіка неефективна, більше того – нежиттєздатна, а також небезпечна.


З промови Патріарха Російської Православної Церкви Кирила
на відкритті XIII Всесвітнього російського народного собору
http://www.vrns.ru
Ми повинні створювати такий економічний уклад, який допоможе гармонійно реалізовувати як духовні прагнення, так і матеріальні інтереси особи та суспільства. Цій гармонізації, як показує історичний досвід, сприяють правила, засновані на біблійних принципах. … Стан економіки безпосередньо залежить від духовного, морального стану особи. Лише людина з добрим серцем і світлим розумом, духовно зріла, працелюбна і відповідальна, зможе забезпечити себе і принести користь ближнім та своєму народові.

Моральні принципи та правила господарювання
Прийнято на підсумковому пленарному засіданні
VIII Всесвітнього Російського Народного Собору
4 лютого 2004 року. http://www.vrns.ru

Православна Церква про соціально-економічну діяльність
*Уривки з «Основ соціальної концепції Російської Православної Церкви», див.: http://www.mospat.ru

Основні богословські положення

І. 1. Церква – це зібрання віруючих у Христа, і Він закликає кожного увійти до цього зібрання. I.2. Церква – боголюдський організм. Будучи тілом Христовим, вона поєднує в собі дві природи – божественну і людську – з притаманними їм діяльністю і бажаннями. Церква пов'язана зі світом своєю людською, сотвореною природою. Однак вона взаємодіє з ним не як суто земний організм, а в усій своїй таїнственній повноті. Саме боголюдська природа Церкви робить можливим благодатне переображення та очищення світу, яке звершується в історії у творчій співпраці, синергії членів і Голови церковного тіла.

Церква – не від цього світу, так само, як її Господь, Христос, – не від цього світу … Церква покликана діяти у світі за взірцем Христа, свідчити про Нього і про Його Царство. Члени Церкви покликані долучатися до місії Христа, до Його служіння світові... Христос закликає Своїх учнів не гребувати світом, але бути «сіллю землі» і «світлом світу». Церква, будучи тілом Боголюдини Христа, – боголюдська. Але якщо Христос є досконала Боголюдина, то Церква ще не є досконалою боголюдськістю, бо на землі вона воює з гріхом, і її людськість, хоча внутрішньо поєднана з Божеством, далеко не у всьому Його висловлює і Йому відповідає.

I.3. Заклик до життя у Церкві звернений до кожної людини, а він є безнастанним служінням Богові й людям.Заклик до цього служіння звернений до всього Божого народу Члени тіла Христового, беручи участь у загальному служінні, виконують і свої особливі функції. Кожному дається особливий дар для служіння всім: «Служіть один одному, кожен тим даром, що його прийняв, як добрі домоправителі різноманітної Божої благодаті» (1 Пт. 4, 10). «Одному бо дається через Духа слово мудрости; іншому, згідно з тим самим Духом, слово знання; іншому віра у тім самім Дусі; іншому дар зцілення у тім єдинім Дусі; іншому сила творити чуда; іншому дар пророкування; іншому розпізнавання духів, іншому різні мови, іншому ж тлумачення мов. А все це чинить один і той же Дух, що розподілює кожному, як він хоче» (1 Пт. 12, 8–11). … Дари багатоманітної Божої благодаті даються кожному окремо, але для спільного служіння народові Божому (у тому числі й для служіння світові). І це є спільне служіння Церкви, що здійснюється на основі не одного, а різних дарів. А з відмінності дарів походить відмінність служінь, «але Бог той самий, який усе в усіх робить» (1 Кор. 12, 6).

Церква закликає своїх вірних дітей і до участі в суспільному житті, яка повинна базуватися на принципах християнської моралі. Неприпустимо … гребувати життям довколишнього світу. Участь християнина у ньому має базуватися на розумінні того, що світ, соціум, держава є об'єктом Божої любові, бо призначені до переображення та очищення на засадах Богом заповіданої любові. Християнин повинен бачити світ і суспільство у світлі його кінцевого призначення, в есхатологічному світлі Царства Божого. Відмінність дарів у Церкві особливим чином проявляється у царині її суспільного служіння. Нероздільний церковний організм бере участь у житті навколишнього світу у всій повноті, однак духовенство, чернецтво й миряни по-різному та різною мірою здійснюють таку участь.

I.4. Виконуючи місію спасіння людського роду, Церква не лише проповідує, але й робить добрі діла, спрямовані на поліпшення духовно-морального і матеріального стану навколишнього світу. Для цього вона вступає у взаємодію з державою, навіть якщо та не має християнського характеру, а також з різними громадськими асоціаціями та окремими людьми, навіть якщо вони не ідентифікують себе як християни. Церква не ставить перед собою завдання, як умову співпраці, навернути всіх до православ’я, але має надію, що спільна доброчинність приведе її співробітників та оточуючих людей до пізнання Істини, допоможе їм зберегти або відновити вірність богоданим етичним нормам, наблизить їх до миру, злагоди та добробуту, в умовах яких Церква може найкраще виконувати свою спасительну діяльність.


VI. Праця та її плоди


VI.1 Праця є органічним елементом людського життя. У ній людина творчо розкривається, адже, в силу початкової богоподібності, їй дано бути співтворцем і співробітником Господа. Однак після того як людина відпала від Творця, змінився характер праці... Її творча складова ослабла, і вона стала для упалої людини переважно способом добування засобів існування. …

VI.3. У Боже слово не лише звертає увагу людей на необхідність щоденної праці, але й задає її особливий ритм. Удосконалення знарядь і методів праці, її професійний поділ і перехід від простих форм до складніших сприяють поліпшенню матеріальних умов життя людини. Однак омана досягнень цивілізації віддаляє людей від Творця, веде до позірного торжества розуму, що прагне облаштувати земне життя без Бога. Здійснення подібних прагнень в історії людства завжди закінчувалося трагічно.

VI.4. З християнського погляду, сама по собі праця не є безумовною цінністю. Вона стає благословенною, коли є співпрацею з Господем і сприяє виконанню Його задуму щодо світу і людини. Однак праця не є богоугодною, якщо вона спрямована на служіння егоїстичним інтересам особи або людських спільнот, а також на задоволення гріховних потреб духу та тіла.

VI.5. Церква благословляє кожну працю, спрямовану на добро людей, при цьому не віддається переваги жодному з видів людської діяльності, якщо та відповідає християнським етичним нормам. У притчах Господь наш Ісус Христос постійно згадує різні професії, не виділяючи жодної з них. Він говорить про працю сіяча (Мк. 4, 3-9), слуг і домоправителя (Лк. 12, 42-48), купця та рибалок (Мт. 13, 45-48), управителя та працівників у винограднику (Мт. 20, 1-16). Однак сучасність породила розвиток цілої індустрії, спрямованої на пропаганду пороку і гріха, задоволення згубних пристрастей і звичок, таких, як пияцтво, наркоманія, розпуста та перелюб. Церква засвідчує про те, що участь у такій діяльності є гріховною, оскільки розбещує не тільки працівника, але й ціле суспільство.

VI.6. Працюючий має право користуватися плодами своєї праці... Церква вчить, що відмова в оплаті чесної праці є не тільки злочином проти людини, але й гріхом перед Богом... Заповідь Божа наказує працюючим дбати про тих людей, які з різних причин не можуть самі заробляти собі на життя, – про немічних, хворих, прибульців (біженців), сиріт та вдів, – і ділитися з ними плодами праці, «щоб Господь, Бог твій, поблагословив тебе в усякім ділі твоїх рук» (Втор. 24, 19-22).

Продовжуючи на землі служіння Христа, який ототожнив себе саме із знедоленими, Церква завжди виступає на захист беззахисних і безсилих. Тому вона закликає суспільство до справедливого розподілу плодів праці, при якому багатий підтримує бідного, здоровий – хворого, працездатний – старого. Духовне благополуччя і самозбереження суспільства можливі лише в тому випадку, якщо забезпечення життя, здоров’я і мінімального добробуту всіх громадян вважається безумовним пріоритетом при розподілі матеріальних засобів.


VII. Власність


VII.1. Під власністю прийнято розуміти визнану в суспільстві форму відношення людей до плодів праці та природних ресурсів. До основних повноважень власника зазвичай входить право володіння та користування, право управління та отримання прибутку, право на відчуження, споживання, зміну або знищення об'єктів власності.

Церква не встановлює прав людей на власність. Однак матеріальна сторона людського життя не залишається поза полем її зору. Закликаючи шукати насамперед «Царство Боже та Його справедливість» (Мт. 6. 33), Церква пам’ятає і про потреби в «хлібі нашому щоденному» (Мт. 6. 11), вважаючи, що кожна людина повинна мати достатньо коштів для гідного існування. Водночас Церква застерігає від надмірного захоплення матеріальними благами, засуджуючи тих, хто спокушується «клопотами, багатством і життєвими розкошами» (Лк. 8. 14). В позиції Православної Церкви стосовно власності немає ні ігнорування матеріальними потребами, ні протилежної крайності, яка трактує прагнення людей до осягнення матеріальних благ як найвищу ціль та цінність буття. Майнове становище людини само по собі не можна розглядати як свідчення про те, угодна чи неугодна вона Богові.

Ставлення православного християнина до власності повинно базуватися на євангельському принципі любові до ближнього, вираженому в словах Спасителя: «Нову заповідь даю вам, щоб ви любили один одного!» (Йо. 13, 34). Ця заповідь є основою моральної поведінки християн. Вона повинна бути для них і, на думку Церкви, для решти людей імперативом у сфері регулювання міжлюдських відносин, включно з майновими.

Згідно з вченням Церкви, люди отримують всі земні блага від Бога, якому й належить абсолютне право володіння ними. … Гріховне ставлення до власності, яке проявляється у забутті або свідомому відкиненні цього духовного принципу, породжує поділ та відчуження між людьми.

VII.2. Матеріальні блага не можуть зробити людину щасливою. … Гонитва за багатством згубно позначається на духовному стані людини і здатна призвести до повної деградації особи. … У Священному Писанні не міститься осуду багатства як такого. Заможними людьми були Авраам і старозавітні патріархи, праведний Йов, Никодим та Йосип Ариматейский. Володіючи значним майном, не грішить той, хто використовує його згідно з волею Бога, якому належить все, що існує, та з законом любові, бо радість і повнота життя – не в придбанні та володінні, а в даруванні та жертві. Апостол Павло закликає «пам’ятати слова Господа Ісуса, що сам сказав: «Більше щастя – давати, ніж брати»» (Ді. 20, 35). … Церква закликає християнина сприймати власність як дар Божий, даний для використання на благо собі та ближнім. Водночас Священне Писання визнає право людини на власність і засуджує зазіхання на неї. У двох з десяти заповідей… про це прямо сказано: «Не крастимеш… Не зазіхатимеш на дім ближнього твого; не пожадатимеш жінки ближнього твого, ані раба його, ані рабині його, ані вола його, ані його осла, ані чого-небудь, що належить ближньому твоєму » (Вих. 20, 15.17).У Новому Завіті таке ставлення до власності отримало ще глибше моральне обґрунтування.

VII.3. Церква визнає існування різноманітних форм власності. Державна, громадська, корпоративна, приватна та змішані форми власності в різних країнах отримали різне вкорінення в ході історичного розвитку. Церква не віддає переваги жодній з цих форм. За кожної з них можливі як гріховні явища – розкрадання, нагромадження, несправедливий розподіл плодів праці, – так і гідне, морально виправдане використання матеріальних благ.

Дедалі більш значущою стає інтелектуальна власність, об’єктами якої є наукові праці та винаходи, інформаційні технології, художні твори та інші досягнення творчої думки. Церква вітає творчу працю, спрямовану на благо суспільства, і засуджує порушення авторських прав на інтелектуальну власність.

Взагалі відторгнення й переділ власності з потоптанням прав законних власників Церква не може схвалювати. Винятком може бути таке відторгнення власності на основі відповідного закону, яке, будучи обумовлене інтересами більшості людей, супроводжується справедливою компенсацією. Історичний досвід свідчить про те, що порушення цих принципів неминуче призводить до соціальних потрясінь і страждань людей.

В історії християнства об'єднання майна та відмова від особистих власницьких устремлінь були характерні для багатьох громад. Такий характер майнових відносин сприяв зміцненню духовної єдності віруючих і в багатьох випадках був економічно ефективним, прикладом чого можуть служити православні монастирі. Однак відмова від приватної власності в першоапостольскій громаді (Ді. 4. 32), а пізніше в спільножительних монастирях мала виключно добровільний характер і була пов’язана з особистим духовним вибором.

VII.4. Особливою формою власності є майно релігійних організацій. Цю власність набувають різними шляхами, проте основним компонентом її формування є добровільна пожертва віруючих людей. Відповідно до Священного Писання, жертва є святою, тобто в прямому сенсі належить Господеві; жертводавець подає Богові, а не священикові (Лев. 27. 30, Ез. 8, 28). Жертва – це добровільний акт, вчинений віруючими з релігійною метою (Неєм. 10, 32). Жертва покликана підтримувати не тільки служителів Церкви, але й увесь народ Божий (Флп. 4, 14-18). Жертва – як така, що посвячена Богові, – недоторканна, а кожен, хто вкрав її, повинен повернути більше, ніж вкрав (Лев. 5, 14-15). Жертва стоїть в ряді основних заповідей, даних людині Богом (Сир. 7, 30-34). Таким чином, пожертви є особливим випадком економічних і соціальних відносин, а тому на них не повинні автоматично поширюватися закони, що регулюють фінанси та економіку держави, зокрема, державне оподаткування. Церква заявляє, що якщо той чи інший її дохід носить підприємницький характер, то він може бути оподаткований, але будь-які посягання на пожертви віруючих є злочином перед людьми і Богом.


Зведення моральних принципів і правил господарювання

4 лютого 2004 року VIII Всесвітній Російський Собор прийняв документ під назвою «Зведення моральних принципів і правил господарювання». Нинішній Московський Патріарх Кирил, на той час Голова Відділу зовнішніх церковних зв’язків Московського Патріархату, митрополит Смоленський і Калінінградський, який був ініціатором розробки цього документу зазначав:

Ми ставили перед собою завдання оцінити сучасні економічні реалії з релігійної точки зору, відзначити головні моральні принципи і правила господарської діяльності, якими можуть керуватися приватні підприємці, профспілки, наймані робітники і державні підприємства. Глибоко переконаний, що, якщо ми знайдемо точки дотику в економічній сфері, об’єднаємо суспільство навколо ідеї побудови справедливої і конкурентноздатної економіки, то Росія буде гармонійно розвиватися... Православ’ю чужа ідея економічного регресу і занедбання матеріальних цінностей.

Матеріальна складова багато в чому визначає соціальну і навіть духовну сторону життя людини. Православ’я, безумовно, потверджує пріоритет духовних цінностей в житті людей, але водночас не ігнорує матеріальні цінності, бо передбачає відповідальну участь людини у вдосконаленні навколишнього світу. Соціальна відповідальність і підприємницька активність як спосіб створення матеріальних благ для самого працівника і для народу, ініціативність у прийнятті рішень завжди були підтримувані Православною Церквою.

Цінності, які завжди підтримувала і виховувала у своїх вірних Російська Православна Церква, це: ефективна і справедлива економіка, свобідна і відповідальна особа підприємця, захист слабких і знедолених, повага до влади, чесна праця.

З інтерв’ю журналу “Вера во втором мире” 21 березня 2005 року: “Економіка не є сферою виключно матеріальних інтересів” (http://www.mospat.ru/archive/8799-1.html)


Зведення моральних принципів і правил господарювання

Витяги з документу, див.: http://www.vrns.ru

Це зведення моральних принципів і правил пропонується для добровільного прийняття керівникам підприємств і комерційних структур, підприємцям та їхнім спільнотам, працівникам, профспілкам і всім іншим учасникам економічного процесу, у тому числі державним органам і громадським об’єднанням, які беруть участь у господарюванні.

Цей документ не повторює положень законодавства. Не торкається він і технічної конкретики економічних відносин, яку регулюють спеціальні постанови держави і професійних співтовариств.

Сформульовані нижче моральні принципи і правила ґрунтуються на десяти Божих заповідях, а також на досвіді їх засвоєння християнством та іншими традиційними релігіями. Втім, ці принципи та правила не слід сприймати як буквальне тлумачення біблійного тексту. Радше мова йде про положення, що випливають із Божих заповідей у їх широкому розумінні, а також з багатовікової релігійно-моральної спадщини, в тому числі російської.

Зведення моральних принципів і правил описує ідеальну модель господарювання, яка не існує зараз, але до втілення якої можна і необхідно повсякденно прагнути. Можливо, дійсність ще довго не буде відповідати даному документові. Але не можна наперед говорить, що його мета є недосяжною, бо у прагненні до чистої совісті і гідного життя людина з Божою допомогою може пройти як завгодно важкими шляхами, навіть якщо справа стосується такої непростої сфери людського буття, як економіка.

1. Не забувай про хліб насущний, пам’ятай про духовний сенс життя. Не забуваючи про особисте благо, турбуйся про благо ближнього, благо суспільства і Батьківщини.

2. Багатство – не самоціль. Воно повинно служити створенню гідного життя людини і народу.

3. Культура ділових відносин, вірність даному слову допомагає і людині стати кращою, і поліпшити економіку.

4. Людина – не «постійно працюючий механізм». Їй потрібен час для відпочинку, духовного життя, творчого розвитку.

5. Держава, суспільство, бізнес повинні разом піклуватися про гідне життя працівників, а тим більше про тих, хто не може заробити собі на хліб. Господарювання – це соціально відповідальний вид діяльності.

6. Робота не повинна вбивати і калічити людину.

7. Політична й економічна влада повинні бути розділені. Участь бізнесу в політиці, його вплив на громадську думку може бути тільки прозорим і відкритим.

8. Привласнюючи чуже майно, нехтуючи загальним майном, не винагороджуючи робітника за працю, обманюючи партнера, людина переступає моральний закон, шкодить суспільству і собі.

9. У конкурентній боротьбі не можна вдаватися до неправди і зневаги, експлуатувати порок та інстинкти.

10. Потрібно поважати інститут власності, право володіти і розпоряджатися майном. Аморально є заздрити добробуту ближнього, зазіхати на його власність. Необґрунтоване вилучення власності підриває економічну стабільність, руйнує віру людей у справедливість.

Метою економічного розвитку країни, серед іншого, є допомогти молоді гармонійно реалізовувати і духовні устремління, і матеріальні інтереси. Стан економіки безпосередньо залежить від духовного здоров’я особи... Пієтет перед багатством безвідносно до того, на що воно використовується, неминуче роз’їдає економічну і правову культуру, породжує несправедливість у розподілі плодів праці, соціальну «війну всіх проти всіх». Лише людина з добрим серцем і ясним розумом, духовно зріла, працелюбна і відповідальна, зможе забезпечити себе, приносячи користь своїм ближнім та своєму народові.

Ці принципи стають особливо важливими в ситуації, коли країна переживає економічну кризу …

Багатьох представників сучасної молоді ця криза застала зненацька, відібравши надію на швидкий професійний зріст і матеріальний успіх. Таланти та здібності молодих не повинен поглинути молох споживчої гонки, їх не повинна вкрасти соціальна нерівність. Лише створивши в суспільстві чесні правила і простір рівних можливостей, ми можемо дати можливість молодим не тільки забезпечити себе, але і приносити користь своїй країні.

Економіка не самоцінна, а служить тому, заради чого живе людина, ким вона себе мислить, які цінності сповідує. Лише повернувши в суспільство повагу до справжніх етичних ідеалів, ми зможемо довести молодим, що тільки добробут, здобутий чесним шляхом, може бути по-справжньому міцним.

З програмного документу XIII Всесвітнього російського нородного собору: «Майбутні покоління – національне досягнення Росії», який пройшов 22-23 травня 2009 року в Москві під керівництвом Патріарха Кирила. (http://www.vrns.ru/day_theme/index.php?nid=922)


Головні документи Соціально-економічної концепції Російської Православної Церкви:
Основи соціальної концепції Російської Православної Церкви, 2000 р.
Моральні принципи і правила господарювання, 2004 р


Рейтинг статті

( 4 голосів )
Теги:     бізнес      економіка      документи      №1
( 5894 переглядів )
 

Додати коментар


Захисний код
Оновити