Йосип як прообраз Месії: невідома версія Друк

b_300_0_16777215_0___images_stories_konstantin_flavitsky_001.jpgСтарозавітній Йосип, проти якого повстали власні брати, – історія хрестоматійна [1]. Здавалося б, у ній все давно вивчено та розтлумачено. А для християн схожість життєвого шляху Йосипа з життям Месії є цілком очевидною.

Цікаво, що навіть в ортодоксальному іудаїзмі особа Спасителя тісно пов’язана з Йосипом (майже так само, як з Давидом) [2]. Проте, можливо, ця схожість є набагато глибшою, ніж ми звикли думати?

Улюблений син, який страждає від рук своїх братів, і якого зрештою Юда продає за 20 срібників в рабство (Пор. Бут. 37, 28). Це все відомо.

Але що, як ми скажемо наступне:

Батько свідомо посилає свого улюбленого сина до його братів на смерть. Ізраїль та його сини повстають на Йосипа за те, що він зображує себе Богом, що в їх очах є страшним ідолопоклонством. Нічого не нагадує?

Давайте проаналізуємо історію Йосипа і спробуємо розібратись, чи справді це виглядає настільки нереально, як може видатися спочатку.


Коротко нагадаємо історію Йосипа.


Яків мав 12 синів. Лише двоє з них були від Рахілі, на якій він одружився по любові. Це 17-літній Йосип і новонароджений Веніямин. Інші сини були від Лії, сестри Рахілі, та їх служниць Білги і Зілпи (Пор. Бут. 35, 23-26).

Первістка від коханої Рахілі – Йосипа – батько любив найбільше, за що інші десять дорослих братів Йосипа зненавиділи. Так, Яків виділив Йосипа особливою сорочкою, а сам улюблений син постійно повідомляв батькові, що інші брати вдаються до гріха (Пор. Бут. 37, 2-4).

Далі Йосипу сняться два сни. Перший: його снопу пшениці вклоняються снопи усіх його одинадцяти братів. Йосип розповідає цей сон братам, і вони його починають ненавидіти ще дужче (Пор. Бут. 37, 5-8). Поки все зрозуміло і логічно.

Другий сон Йосипа: йому вклоняються вже одинадцять зірок, сонце і місяць. Він розповідає цей сон не лише братам, але й батьку (Пор. Бут. 37, 9-10).

І тут вже батько не витримує: «Що це за сон, який тобі наснився! Невже прийдемо я і твоя мати і брати твої, щоб уклонитися тобі до землі? (Бут. 37, 10)» [3].

Є одна важлива обставина: мати Йосипа Рахіль уже відійшла в інший світ (Пор. Бут. 35, 19). Тобто навіть фізично неможливо, щоб вона вклонилася своєму сину. Що ж тоді має значити цей сон?

Саме після другого сну говориться: «І заздрили йому брати його, а батько його запам'ятав ці слова» (букв. переклад: «зберіг слова») (Бут. 37, 11). Тобто, запам’ятав слова Йосипа про сон. Навіщо?

Класичний іудейський коментар від мудреця Раши [4] пояснює: Яків запам’ятав сон, щоб чекати на його здійснення. А на Йосипа накричав у присутності синів, щоб тих не з'їдала заздрість.

Щодо дилеми з Рахіллю, то Раши пропонує підставляти замість неї живу служницю Білгу, годувальницю Йосипа. Або вважати частину про Рахіль просто помилковою. Тобто навіть іудейський коментатор до кінця не розуміє, що робити з цим сном, де мертва Рахіль вклоняється Йосипу.

Далі Раши зауважує: сам Яків не знав, що «місяць» у сні Йосипа – це не Рахіль, а Білга. Тоді виникає питання: а що ж тоді Яків чекав? Якого саме здійснення? Якщо ніякої Білги замість Рахілі він не підставляв, то в його уявленні сон має залишатись нездійсненним, адже Рахіль мертва.

Цікаво, що фразу Якова «Невже прийдемо я і твоя мати…» мудрець трактує саме в контексті нереальності сну. На його думку, Яків ніби говорить Йосипу: «як не може здійснитися те, що стосується твоєї матері, то і все інше у твоєму сні також нереальне».

Тобто, скоріш за все, Яків не міг чекати на здійснення сну, адже вважав цей сон апріорі нереалістичним (ще й вельми зухвалим з боку Йосипа).

Навіщо тоді Яків його запам’ятав? Людина запам’ятовує те, що її чимось вражає чи зачіпає, і що вона хоче потім обміркувати. А уже обміркувавши і прийшовши до якихось висновків, може вдатись до дій.

Що ж далі робить Яків?


Яків дає доручення Йосипу піти до братів в поле.

У наступному ж рядку говориться, що Яків дає Йосипу, на перший погляд, звичайне, а насправді дуже дивне доручення: піти подивитись у землю Сихем, де брати пасуть худобу, чи все добре з братами і з худобою, і повернутися з відповіддю (Пор. Бут. 37, 14).

Що не так з цим дорученням? Насправді, практично все.

1. Земля Сихем – небезпечне місце для випасу худоби синами Якова.

Дещо раніше у Сихемі стався випадок з Діною, дочкою Якова, яку син місцевого царя зґвалтував. За це сини Якова Симеон і Левій вирізали все чоловіче населення міста (Пор. Бут. 34, 1-31).

Тобто просто піти пасти худобу в Сихем – не вельми гарна ідея. Синів Якова можуть побачити місцеві жителі і спробувати помститися.

У тексті не сказано, хто вирішив туди вести худобу: сам Яків чи сини? Навіть якщо така шалена ідея прийшла синам, то навряд чи вони б не запитали дозвіл батька.

Цікаво, що коли Йосип приходить в Сихем, він братів не застає. Вони вже перевели худобу в інше місце (Пор. Бут. 37, 17). Цілком вірогідно, саме тому, що остерігалися довго бути на попередньому місці, відчуваючи небезпеку.

У будь-якому разі виникає питання: навіщо ризикувати і йти в Сихем, якщо є й інші місця для випасу худоби? Як мінімум, той же Дотан, куди перейшли брати. Чому відразу не повести худобу в безпечний Дотан?

2. Доручення Якова не несе жодної практичної користі.

Брати Йосипа дорослі і набагато досвідченіші за юного Йосипа. Очевидно, що вони не перший раз випасають худобу далеко від дому. І нагляд за ними потрібен набагато менший, ніж за самим Йосипом.

Чому тоді Яків саме зараз вирішує послати Йосипа «просто подивитися, як там брати», коли брати так Йосипа ненавидять?

Йосип не несе братам ні їжі, ні пиття, ні зброї, геть нічого. Він має просто пройти довгу відстань через небезпечну територію, щоб подивитись, що з братами і худобою все гаразд, і знову здолати цю ж відстань назад.

Можливо, Яків це пояснив Йосипу так: брати випасають худобу в землі Сихем, а це земля небезпечна, тому сходи подивись, чи все з ними гаразд?

Чому ця логіка не дуже працює? По-перше, краще не ризикувати життям і обрати інше місце для випасу худоби. По-друге, поки Йосип буде шукати братів у землі Сихем, йому самому буде загрожувати значно більша небезпека, ніж десяти дорослим братам.

По-третє, Яків посилає Йосипа не допомогти братам, а лише «подивитись», що з ними. Якщо Йосип знайде братів у небезпеці, він має пройти той же довгий шлях назад і сказати Якову: «брати в небезпеці!». І лише потім Яків відправить допомогу.

Але за час повернення Йосипа і приходу допомоги з братами ще хтозна що трапиться. Їх можуть як перемістити в інше місце, так і просто знищити. Тобто немає сенсу посилати спочатку Йосипа, а потім допомогу. Краще відразу послати декількох слуг, що можуть реально допомогти братам на місці.

Якщо Яків справді боявся, що на братів може бути скоєний напад у землі Сихем, він не мав посилати до них Йосипа одного. Він мав послати з ним ще когось для його ж безпеки. Але Яків цього не зробив. Чому?

Навіть якщо прийняти версію іудейських коментаторів, що Яків вважав Йосипа великим праведником, якому нічого не загрожує [5], то навіщо спокушати Творця? Праведник ніколи не буде переходити дорогу на червоне світло тільки тому, що він праведник. Тим більше, батько не буде посилати сина-праведника на невиправданий ризик, не вживши всіх запобіжних заходів. Але Яків вчинив саме так.

3. Залишатись наодинці з братами у безлюдному місці Йосипу небезпечно. І Яків це знає.

Яків посилає сина до братів, які його ненавидять, у поле, де вони будуть практично самі. Це очевидна небезпека для Йосипа.

Яків мав розуміти, що після останнього сну для Йосипа краще перетинатися з братами лише на очах у інших людей. Щоб брати не були спокушені його образити.

Тобто Яків мав навпаки притримати Йосипа біля себе, поки у братів охолоне ненависть. Але він посилає його до них у місце далеко від дому, в безлюдне поле, де ніхто інший їх не бачитиме.

Невідомо, чи знав Яків історію Каїна і Авеля, коли перший убив брата саме в полі (Пор. Бут. 4, 8). Але Яків мав передбачити подібний хід подій. Тут не один брат проти одного, а десять братів, охоплених ненавистю, проти одного. В полі. Самі. Те, що вони могли його там образити, цілком очевидно.

Англійський коментатор Біблії Метью Генрі пише: «У Йосипа і Якова було більше невинності голуба, ніж мудрості змії; в іншому випадку батько ніколи б не віддав сина в руки тих, хто його ненавидить» [6].

Подібне пояснення дає Іоанн Златоуст: «Ні батько, ні юнак нічого не підозрювали і не припускали, щоб вони (брати) могли дійти до такого шаленства» [7].

Такі пояснення є не просто наївними, але й образливими щодо інтелектуальних здібностей Якова, який до цього неодноразово демонстрував свій розум та мудрість. Якщо коментатори і більшість читачів розуміють загрозу цього доручення для Йосипа, то Яків мав це зрозуміти тим більше, адже був не дурнішим за них.

Як буде видно з подальших подій, загрозу від такого доручення, скоріш за все, розумів і сам Йосип.

Варто підкреслити, що доручення не звучало: «піти лише в Сихем, а якщо там братів немає, повернутися назад». Яків чітко говорить: «Подивись, чи мир твоїм братам і чи мир худобі (тобто чи все з ними гаразд), і принеси мені відповідь» (Бут. 37, 14). Тобто Йосип має повернутись до Якова з такими варіантами відповідей:

  1. «З братами (і з худобою) все гаразд (мир)»
  2. «З братами (і з худобою) не все гаразд (не мир)»

Йосип не може повернутися до Якова і сказати: «Братів в землі Сихем немає». Це не відповідь на питання. Він повинен сказати, не де вони, а що з ними. Тому Йосип повинен був саме знайти братів.


Реакція Якова на скривавлену сорочку Йосипа

Перескочимо дещо наперед. Що відбувається, коли брати продали Йосипа в рабство? Вони взяли сорочку Йосипа, зарізали козеня, вмочили сорочку у кров та принесли батькові зі словами: «Це ми знайшли. Впізнай, чи не сорочка це твого сина?» (Пор. Бут. 37, 32).

Як же реагує Яків на скривавлену сорочку Йосипа, і слова синів, що вони її десь знайшли? А реагує дуже дивно.

1. Яків одразу оголошує, що сталося, не розпитуючи нічого у синів. І робить це лише на основі скривавленої сорочки.

Яків не просто говорить «так, я впізнаю цю сорочку», а відразу заявляє: «Звір хижий з’їв його!». Ще й робить це абсолютно безапеляційно, повторюючи кілька разів: «Роздертий, роздертий Йосип!» (Бут. 37, 33).

З чого раптом така впевненість? Адже Яків ще не встиг нічого розпитати у синів. Йому показали сорочку сина в крові, а він відразу закричав, що сина з'їв звір і все, справу скінчено.

Логічніше було б розпитати у синів подробиці знахідки. Де знайшли? Коли? Хто там був? Чи ви шукали там свого брата, чию сорочку знайшли? Адже сини-то прекрасно знають, що це за сорочка. Через неї (в тому числі) вони Йосипа і не взлюбили.

Цікаво, що фраза Якова «Звір хижий з’їв його!» повністю ідентична тій, про яку змовлялися брати в полі: «І нині підемо і вб'ємо його і кинемо його в одну з ям, та скажемо: Звір хижий з’їв його!» (Бут. 37, 20).

На івриті фраза «Звір хижий з’їв його» пишеться: חַיָּה רָעָה אֲכָלָתְהוּ (хайаh paah ‘ахалатеhу) і в обох випадках вони справді абсолютно ідентичні [8].

Але брати ще нічого не встигли батькові сказати. Вони лише показали сорочку. Яків сам оголошує те, про що його сини домовилися в полі. Він цьому свідком не був, але чомусь повторює слово в слово.

Таке враження, що Яків одразу всім оголосив, що трапилося, щоб своїми розпитуваннями не вводити синів в необхідність брехати.

2. Чому Яків впевнений, що винуватець саме звір, а не людина? І що Йосип саме роздертий насмерть, а не поранений?

Не зрозуміло, чому Яків каже саме про звіра, а не про людину (наприклад, когось із Сихема), яка могла вбити Йосипа. Може тому, що якби вбила людина, то їй потрібно було б мстити? А так звір і все, справа закінчена.

Не ясно також, чому Яків так впевнений, що звір саме «з'їв» і «роздер» Йосипа, а не лише поранив. Ні тіла, ні звіра, ніяких подробиць Яків не бачив. Сини нічого цього не сказали, а він у них нічого не запитав.

3. Яків не наказує синам йти шукати Йосипа, який може бути ще живим. Також не наказує шукати тіла, щоб похоронити.

Яка була б природна реакція батька, коли йому приносять одяг сина в крові? Батько лякається, але сподівається, що син живий, може він і поранений, але живий.

Тому Яків мав не просто розпитати, а відразу наказати синам і слугам бігти на пошуки Йосипа, який міг десь чекати на допомогу поранений. Але Яків цього не робить.

Не наказує він і йти шукати тіла, хоча похоронити тіло до заходу сонця – це святий обов’язок (Пор. Втор. 21, 23). І навіть якщо не вдасться знайти тіло до заходу сонця, це все одно потрібно зробити.

Чому так?

Пояснення тут може бути саме в другому сні Йосипа, де йому вклоняється мертва мати. Батько накричав на сина за цей сон, а сам зміст сну «запам’ятав» (Пор. Бут. 37, 10-11). І одразу після цього починаються незрозумілі вчинки Якова щодо улюбленого сина.


Що ж міг побачити Яків у цьому сні?

Одна справа, коли вклоняються живі, як було у першому сні: це означає, що людина буде земним правителем (або хоче ним стати). Але ось мертві вклоняються тільки Богу. Чи не міг Яків подумати, що він настільки розбалував Йосипа, що той вже захотів стати богом, якому вклоняються і живі, і мертві?

Адже що повинен був подумати Яків, чуючи про такий сон? Він не міг сприйняти цей сон як пророчий, тому що не можуть людині вклонятися і живі, і мертві. І навіть суперечливий коментар Раши це скоріше підтверджує, ніж спростовує.

Власне реакція Якова говорить, що він не міг навіть уявити, що таке колись станеться.

Значить Яків вирішив, цей сон не від Бога. Чому тоді Йосипу це наснилося? Людині часто сниться вночі те, про що вона думає вдень. Яків міг подумати, що Йосип почав себе марити богом, і це відобразилося на його снах.

Батька це мало дуже налякати. Такий гріх Йосипа – страшне ідолопоклонство. Через це Бог міг відвернутися від дому Якова, якщо сам Яків ніяк не відреагує. Тобто батько Йосипа мав щось зробити, він не міг просто сидіти склавши руки і дивитись на це. Особливо враховуючи те, що сам Яків і розбалував Йосипа.

Але є ще одна важлива обставина.

Яків мав пам'ятати, яке випробування Творець послав Аврааму, а саме принести в жертву свого улюбленого сина Ісака, щоб продемонструвати вірність (Пор. Бут. 22, 1-19).

І зараз Яків бачить, що його улюблений син мітить на місце Бога. Яків цілком міг сприйняти це за випробування, послане йому згори: кого він, Яків, більше любить і кого обере: улюбленого сина, котрий вважає себе богом, чи самого Творця?

У цій ситуації Яків, звісно ж, обрав би Бога і пожертвував би улюбленим сином. І тому він цілком міг піти на те, щоб пожертвувати Йосипом.

Може бути ще одна схожість: Бог обіцяв Аврааму, що його нащадків (тобто дітей Ісака) буде як зірок на небі (Пор. Бут. 15, 5). І раптом Бог наказує пожертвувати Ісаком. А як же нащадки? Це і є перевірка на віру. Навіть не дивлячись на всю алогічність та ірраціональність випробування, повністю довіритися Богові.

Яків міг подумати, що Бог йому посилає схоже випробування. Раши пише, що у Якова був знак від Творця: якщо жоден з його синів не помре при його житті, то йому гарантований майбутній світ [9]. А тут один із синів впав в ідолопоклонство. Адже це навіть не фізична, а духовна смерть! Що робити? Закрити очі на гріх Йосипа в надії на майбутній світ для себе? Але це нечесно, Бога не обдуриш. І Яків міг піти на жертву не тільки Йосипом, але і своїм майбутнім світом (як Авраам своїм обіцяним потомством), аби довести відданість Богові.

Іншими словами, якщо Яків і зважився на такий крок, то це вимагало від нього високих моральних зусиль. Так, Яків міг бути не правий у своїх припущеннях щодо Йосипа. Але мотивація у нього могла бути така, що він свідомо йде на втрату всього, і улюбленого сина, і майбутнього світу, щоб продемонструвати вірність Богові.

Можна зауважити: Творець прямо не сказав Якову, що робити, як в ситуації з Авраамом. Але тоді Бог наказав Аврааму принести в жертву невинного сина. А тут улюблений син Якова вже, судячи з усього, впав у гріх. Тобто Яків міг подумати, що Бог нічого йому не каже саме тому, що хоче побачити, як Яків сам відреагує на «ідолопоклонство» улюбленого сина.

Це може пояснити і дивну поведінку Якова вже після втрати сина.

Далі говориться: «І розірвав Яків одежу свою, і поклав він веретище на стегна свої. І був у скорботі за сином своїм багато днів. І піднялися всі його сини і всі його дочки, щоб втішити його, і відмовлявся він втішитися. І сказав він: Ось зійду до сина мого скорботним в могилу. І плакав за ним батько його» (Бут. 37, 34-35).

Фразу: «І плакав за ним батько його» інколи трактують, що так Яків оплакував Йосипа. Але класичне розуміння цієї фрази в іудаїзмі, що так Ісак плакав над горем Якова [10].

На питання, чому Ісак плакав за Яковом, але не був у скорботі через смерть Йосипа, іудейські мудреці відповідають, що Ісак нібито знав через Боже одкровення, що Йосип живий [11].

Тому оплакував лише горе Якова. Але ж Йосип, проданий у рабство, був не в меншому горі. Чому Ісак не оплакував і скрутне становище Йосипа? Можливо тому, що справді постраждалим бачив тут саме Якова, син якого став ідолопоклонником?

Яків відмовляється втішитися після смерті Йосипа. Іудейські коментатори вказують на незвичність цього факту, адже після днів скорботи людина має примиритися з втратою [12]. Яків цього не робить.

Раши пише, що Яків не міг втішитися, бо втішаються лише за померлим, а Йосип був насправді живий [13].

Ортодоксальний равин Меїр Мучник, посилаючись на думку іншого мудреця Нецива, пише, що Яків міг засумніватися в праведності Йосипа вже пост фактум, і тому не втішався. Адже, якщо Йосипа «з’їв звір», то виходить, що Йосип насправді не був праведником [14].

«Ні, справа була в тому, що Йосип, здавалося, «помер» в духовному плані, а це дійсно провал», – пише равин.

На його думку, Яків міг знати, що Йосип живий, але не вживав нічого для його пошуків саме через це: «Чому Яків не намагався знайти Йосипа? Адже це не десь за тридев'ять земель. Єгипет поруч. Відповідь, схоже, така: як ми з’ясували, головною «пропажою» був не стільки сам Йосип, скільки його праведність. Яків засумнівався в тому, чи був Йосип тим святим, яким здавався, чи зумів він правильно його виховати. І якщо насправді не зумів – то, навіть якщо він живий, що з того? Він тепер як Ісав: той теж живий, але для єврейського народу втрачений. Той Йосип – святий праведник – помер, а може і зовсім не існував?..».

У цій же статті равин пише, що в Торі є натяк на те, що брати запідозрили Йосипа в небезпеці ідолопоклонства: «Іне Бааль а-халомот а-ла-зе ба – «Ось прийшов той сновидець!» – сказали вони презирливо (Береш 37:19). Мудреці тлумачать: зе евіену лідей баалім – «цей приведе нас до [ідолів] Баала». Вони побачили в Йосипі зачатки схильності до ідолопоклонства».

Можливо, Яків з братами справді засумнівалися в праведності Йосипа, але ще до «смерті» останнього, запідозривши того в ідолопоклонстві?

Пізніше, вже під час голоду, коли Йосип залишив Симеона в Єгипті і наказав братам привести Веніямина, Яків виказує десяти синам: «Мене ви позбавили дітей! Йосипа немає, і Симеона немає, і Веніямина візьмете!» (Бут. 42, 36). Це підтверджує, що Яків знав про причетність братів до смерті (зникнення) Йосипа. Знав, але повторимо, нічого не робив для його пошуків.

Згодом, коли сини розповідають, що Йосип живий, Яків відмовляється вірити: «І здригнулося серце його, бо він не повірив їм» (Бут. 45, 26). «Здригнулося серце» (букв. переклад: відсахнулося, усунулося) звучить так, ніби він злякався. Здавалось, батько повинен навпаки зрадіти і поспішити перевірити, чи живий улюблений син, але Яків не поспішає і не вірить.

Коли в Єгипті він зустрічається з Йосипом, то не кидається йому на шию і не плаче. Тільки Йосип кидається батькові на шию і довго плаче, але не навпаки. (Пор. Бут. 46, 29).

Іудейські коментатори пишуть, що Яків не кинувся на шию Йосипу, не плакав і не цілував його, бо подумки читав молитву «Шма Ісраель» [15]. Але, можливо, він саме обмірковував, чи правильно раніше зрозумів другий сон Йосипа?

Виникає інше питання. Навіть якщо Яків прийняв таке рішення щодо Йосипа, навіщо це робити через своїх синів, розділяючи з ними гріх вбивства (чи продажу в рабство, що по тодішнім міркам було майже те ж саме)?

У тому то й справа, що Яків і принаймні дехто з синів могли сприйняти це не як гріх, а як прояв ревносної любові до Бога, відсіч ідолопоклоннику і проходження випробування, посланого згори.

Інший варіант може бути такий: Яків і не збирався залучати синів до свого плану (принаймні, всіх).

З тексту видно, що змови Якова з усіма синами точно не було. Про це говорить поведінка Рувима, який хотів «звільнити Йосипа від рук братів і повернути до батька» (Пор. Бут. 37, 22).

Можливо, Яків не просто так обирає землю Сихем для випасу, а сини не просто так звідти переходять в інше місце. Яків міг зробити щось подібне до того, що зробив Давид з Урією, пославши останнього у перших рядах проти ворога на вірну смерть (Пор. 2 Цар. 11, 15).

Яків міг наказати синам піти в Сихем, а через короткий час перейти в інше місце, не ставлячи їх до відома про свій задум. А Йосипа послав саме в Сихем.

Тобто розрахунок міг бути на те, що юний Йосип, шукаючи братів у Сихемі, які вже звідти пішли, натрапить на когось із місцевих жителів, які впізнають у ньому сина Якова і захочуть помститися.

А щоб не мстити знову жителям Сихема, можна оголосити, що Йосипа «з’їв хижий звір». І навіть якщо потім з’ясується, що це не звір, а хтось із Сихема, це цілком могли б назвати Божою карою за ідолопоклонство Йосипа. Та й навряд чи брати, які його ненавиділи, поспішали б за нього мстити.


Що ж відбулося з Йосипом у Сихемі?

Він справді блукав по тій землі, шукаючи братів, у повній самотності, наражаючи себе на небезпеку. Хто ж йому допоміг?

Біблія пише: «І знайшов Йосипа один чоловік, і ось Йосип блукає в полі; і запитав його чоловік, кажучи: Що ти шукаєш? І сказав він: Братів моїх я шукаю» (Бут. 37, 15-16).

Тобто не Йосип натрапив на цього чоловіка, а той сам його знайшов.

Йосип каже йому: «Скажи-но мені, де брати випасають». «І сказав чоловік: Вирушили в путь звідси, бо я чув, як вони говорили: Підемо в Дотан. І пішов Йосип слідом за своїми братами, і знайшов він їх в Дотані» (Бут. 37, 16-17).

Роль невідомого чоловіка у цій історії вкрай важлива. Він стоїть ніби на розвилці, і пускає цю історію по іншій траєкторії, ніж була раніше.

Хто ж цей чоловік? Усне передання в іудаїзмі говорить, що це архангел Гавриїл [16]. Тобто тут втрутився сам Бог, пославши свого ангела.

Що було б без втручання Творця? Варіантів небагато.

Піти з Сихема Йосип не міг, адже не знав, куди пішли брати. Повернутися до батька без інформації, чи все добре з братами, він не міг також. Без допомоги Гавриїла йому залишалось лише продовжувати шукати братів у Сихемі, наражаючи себе на розправу від місцевих жителів.

Однак Гавриїл допомагає Йосипу, і той знаходить братів в Дотані. Побачивши здалеку брата, вони починають змовлятися проти нього: «І нині, підемо і вб'ємо його і кинемо його в одну з ям, та скажімо: Звір хижий з’їв його!» (Бут. 37, 20).

Ще раз наголосимо: дуже дивним видається те, що Яків, коли йому приносять скривавлену сорочку Йосипа, відразу говорить те ж саме: «Звір хижий з’їв його!» (Бут. 37, 33).

У тексті не уточнюється, хто саме з братів говорить у полі цю фразу. В усній традиції іудаїзму вважається, що сорочку батькові показує Юда, говорячи: «Це ми знайшли. Впізнай, чи не сорочка це твого сина?» [17].

Юда також пропонує не залишати Йосипа в ямі, а продати ісмаїлітам в рабство (Пор. Бут. 37, 27). В усній традиції іудаїзмі саме Юда і Йосип вважаються провідними силами єврейського народу, які часто протиставляються одне одному [18].

Олександр Лопухін пише, що «за переказами, пропозиція вбити Йосипа виходила від Симеона і Левія (пор. кровопролиття сихемське) або від одного Симеона: в останньому випадку це пояснювало б, чому згодом Йосип саме Симеона (Бут. 42:24) залишає заручником в Єгипті» [19].

Цілком можливо, що могла бути змова Якова з Юдою, Симеоном і Левієм, або з кимось із них. А саме про те, що, якщо Йосип таки знайде братів, то щоб вони або кинули його в яму, або продали в рабство, а батькові принесли скривавлену сорочку. І батько на неї відреагує так, як відреагував.

Знову ж таки, в очах Якова і синів це могло бути єдиноправильною відповіддю на «ідолопоклонство» Йосипа, через яке милість Божа могла полишити дім Якова.


Йосип в Єгипті та його «дивне» поводження з братами

Коли Йосип був уже при владі в Єгипті, він дав ім'я первістку Манасія, тому що «дав забути мені Бог весь тягар мій і весь дім батька мого» (букв. переклад: «все (в) домі батька мого») (Бут. 41, 51).

Чому не сказано, що тільки братів? «Весь дім батька мого» включає і самого батька. Так може Йосип і на батька був ображений, що той послав його на такий ризик до братів? Це цілком відповідає тому факту, що протягом дев’яти років після звільнення з в’язниці Йосип не намагався зв’язатися з Яковом.

Дії Йосипа, коли до нього прийшли брати в Єгипет, виглядають не менш дивними, ніж попередні події після другого сну.

До Йосипа прийшли ті ж десять братів, які його продали. Яків не відпустив у Єгипет наймолодшого Веніямина. Йосип розпитує у братів, чи є у них батько і брат. Ті розповідають (Пор. Бут. 42, 1-13).

Далі Йосип звинувачує братів у шпигунстві, залишає під вартою Симеона і відправляє братів додому з вимогою привести Веніямина. Без одинадцятого брата вони не отримають наступного разу ні Симеона, ні зерна (Пор. Бут. 42, 14-20).

Для чого ці кроки?

Іудейські коментатори кажуть, що Йосип хотів виконати сни, які були ніби схемою від Бога, виконання яких допоможе дому Якова. Тому для виконання першого сну не вистачало, щоб Йосипу вклонився одинадцятий брат [20].

Але другий сон Йосип виконати не міг за жодних обставин. Навіть якби йому вклонився Яків, то мати не вклонилась би. І дуже сумнівно, щоб Йосип підставляв замість матері служницю Білгу, як це пропонують коментатори.

Отже, Йосип залишає у себе Симеона, щоб брати привели Веніямина. Коли вони приводять наймолодшого брата, Йосип підкладає йому в мішок кубок, щоб звинуватити у крадіжці і залишити у себе (Пор. Бут. 44, 1-17).

Продовжуючи тему виконання снів, іудейські коментатори кажуть, що так Йосип хотів виконати другий сон. Мовляв, залишивши Веніямина у рабстві, Яків змушений буде прийти за ним до Йосипа.

Але в такому «хитрому плані» немає жодної потреби. Як далі видно, Йосип міг просто сказати братам привести батька (Пор. Бут. 45, 13). А через звістку про Веніямина Яків міг померти і не дійти.

І навіть якби Яків прийшов в Єгипет за Веніямином, то чи прийшла б з ним Білга? Для рятування Веніямина з полону у ній потреби немає. Відтак, версія, що Йосип такими діями хотів виконати другий сон – очевидно помилкова.


Існує інше трактування, що Йосип випробовував братів щодо їх ставлення до Веніямина.

Але ця версія не враховує одного важливого факту: таке «випробування» братів абсолютно безжальне до старого Якова. Саме Яків страждає від цього псевдовипробування найбільше.

Читач Біблії має задати собі питання: яке ставлення Йосипа до власного батька на момент, коли брати приходять в Єгипет?

Якщо Йосип жодним чином на Якова не ображений, якщо він має лише теплі синівські почуття, то навіщо він наносить відразу два нищівних удари по душевному (і, як наслідок, фізичному) здоров'ю батька?

Перший удар: один із синів не повертається з Єгипту, залишившись там у рабстві. Що має відчувати Яків, чуючи про рабство Симеона?

Другий удар, ще більш жахливий: усьому дому Якова загрожує голодна смерть, якщо батько не відпустить Веніямина до управителя Єгипту, який вже ув'язнив Симеона.

Тобто Йосип ставить перед батьком вибір: або ти вмираєш з голоду, або ризикуєш втратити другого улюбленого сина, останнього від Рахілі.

Навіщо ці тортури для старого, ні в чому не винного батька? Синівська любов тут не відчувається. Від цих дій віє скоріше помстою, ніж любов'ю.

Згадайте, що початковий намір Йосипа був ще страшнішим: залишити всіх братів у рабстві, крім одного, пославши того за Веніямином (Пор. Бут. 42, 16).

Такої звістки Яків міг просто не витримати. Після трьох днів роздумів Йосип, скоріш за все, приходить до цього ж висновку і послаблює умови (Пор. Бут. 42, 17-19).

Але якби Йосип справді не був ображений на Якова, він би відмовився від цих тортур взагалі. Жодні «випробування» братів не варті сліз старого батька. Особливо в умовах, коли всьому дому Якова загрожує страшний голод.

Підкреслимо: нічого не заважало Йосипу розкрити себе братам відразу, закликавши везти батька і всю родину, як він це зробив у кінці. Проте Йосип цього не робить.

Те, що Йосип свідомо нехтував почуттями Якова, підтверджують слова Юди: «Ми сказали панові нашому: Не може юнак покинути батька свого, бо якщо покине батька, то той помре! Але ти сказав рабам своїм: Якщо не спуститься ваш молодший брат з вами, не бачити вам більше мого обличчя» (Пор. Бут. 44, 22-23).

Тобто для Йосипа важливішим було привести до себе Веніямина, ніж зберегти здоров’я Якову.

Зверніть увагу, як Йосип формулює свій вирок: «Чоловік, в чиїх руках знайдений кубок, буде мені рабом. Ви ж зійдіть з миром до батька вашого» (Бут. 44, 17).

Інакше кажучи: «Веніямин тепер буде у мене, а ви йдіть до вашого батька, і до побачення!». Йосип нічого не говорить про те, що вони повинні повернутися з Яковом. І взагалі, чи можуть вони повернутися чи ні. Це його вже ніби не цікавить.

Такі маніпуляції є занадто складними та жорстокими щодо Якова, щоб виконувати їх лише для «перевірки» братів.

Складається враження, що Йосипу потрібен був лише Веніямин. Чому? Можливо тому, що тільки Веніямин не винен у його стражданнях. А десять братів і сам батько, як думав Йосип, цю провину розділяють. Тому він був на них ображений, і хотів бачити біля себе лише невинного брата.

У той же час Йосип наказав наповнити кошелі братів їжею та сріблом (Пор. Бут. 44, 1). Але все це виглядало так, ніби він думав: «Ви з батьком мене продали, значить я вам не потрібен, ну так будемо: я окремо, а ви окремо. Я даю вам їжі, грошей і бажаю всього доброго».

Зміна у діях Йосипа відбулася лише після промови Юди, в якій той готовий був пожертвувати собою за Веніямина (Пор. Бут. 44, 18-34). Тільки після цього Йосип їм розкриває себе і питає: «Чи живий ще мій батько?» (Бут. 45, 3). До чого це питання, якщо тільки що Юда сам розповів, що батько живий?

Виглядає так, що Йосип тільки зараз прийняв батька назад, назвавши його «мій батько», і остаточно всіх простив.

Те, що Йосип тільки в цей момент почав квапити братів везти батька, говорить про те, що раніше він його і не планував привозити до себе. І йому потрібен був лише Веніямин.

Образа могла заважати Йосипу і побачити те, що одразу після прощення він оголошує братам: все це від Бога, тому не засмучуйтесь (Пор. Бут. 45, 5-8). Тобто сам Йосип міг це ясно усвідомити лише після звільнення від образи, яка могла заважати сходженню на нього Божого одкровення.

Ще цікаво. Коли Яків помер, брати злякалися помсти Йосипа і послали до нього сказати, щоб він їх простив і що вони його раби. Що відповів Йосип? «Не бійтеся! Адже хіба замість Бога я?» (Бут. 50, 19). Чому Йосип сформулював саме так? Він міг би сказати: «Не бійтеся! Я боюся Бога і нічого вам не зроблю» або щось на зразок. Але Йосип їм підкреслює: «Я не замість Бога! Я не претендую на таке ідолопоклонство!». Тобто, він ніби відповідає їм на незадане питання.


Тлумачення другого сну

Що стосується самого другого сну, то виглядає так, що він взагалі не про зустріч братів і Якова з Йосипом у Єгипті.

По-перше, дія цього сну відбувається не на землі (як зі снопами), а на небі (Бут. 37, 9), тобто може матися на увазі духовна сфера. Далі: Рахіль вже мертва, вона поклонитись не може (Пор. Бут. 35, 19). І навіть підставляти замість Рахіль Білгу теж особливої ​​потреби немає. Тому що сон не збувається не тільки в частині матері, але і в частині батька.

Яків теж не вклонився Йосипу в Єгипті.

Перший раз вони з Йосипом обнялися, Яків не вклонявся (Пор. Бут. 46, 29). Коли Йосип привів Якова до фараона, Яків теж не вклонився (Пор. Бут. 47, 7-10). Коли Йосип поклявся поховати батька в землі Ізраїлю, Яків вклонився до узголів'я ложа, тобто Богу, але не Йосипу (Пор. Бут. 47, 29-31). Коли Йосип прийшов з дітьми для благословення, Яків йому не вклонився. Навпаки, Йосип вклонився батькові (Пор. Бут. 48, 1-22). І коли Яків зібрав усіх синів перед смертю, він теж Йосипу не кланявся (Пор. Бут. 49, 1-33).

Тобто тільки перший сон Йосипа – про голод. Другий про інше. Більш ймовірним є те, що у ньому сам Йосип – це прообраз Месії, якому поклоняться і живі, і мертві.

Але ось Яків цього знати не міг, і тому цей сон міг так неприємно його здивувати, що він вирішив «в ім'я Небес» принести в жертву улюбленого сина, який впав у тяжкий гріх.


Підсумуємо історію з Йосипом

Виглядає все наступним чином:

Батько свідомо посилає свого улюбленого сина до його братів на смерть. Ізраїль та його сини повстають на Йосипа за те, що він зображує себе Богом, що в їх очах є страшним ідолопоклонством.

Це справді дещо нагадує, чи не так?

Ключова претензія іудеїв до Христа була саме в тому, що Христос називав себе Богом (Сином Божим). Для іудея така думка за визначенням є чимось незбагненним. Саме про це в Христа і питають на суді і це стає вирішальним фактором для смертельного вироку (Пор. Ів. 19, 7).

Історія Йосипа й історія Христа схожі саме в тому, що їм обом закидають ідолопоклонство. Зокрема, що кожен з них зображає себе Богом. Хоча в історії з Йосипом це не так очевидно, адже затуманено іншими факторами.

Варто сказати, що відоме місце з Книги Даниїла про те, що Царство і володарювання Сина Людського будуть вічними (Пор. Дан. 7, 13-14), – це також з точки зору іудаїзму має вважатись ідолопоклонством.

І іудейським коментаторам доводиться вдаватись до складних маніпуляцій, щоб це не визнати.

Справа в тому, що Царем над Ізраїлем має бути тільки Господь. Коли народ попросив у Самуїла поставити собі царя, це був гріх, адже так народ відкинув царювання Господа над собою (Пор. 1 Цар. 8, 7). З цим згодні й іудейські коментатори [21].

Людина може бути лише тимчасовим царем над Ізраїлем. Машиах в ортодоксальному іудаїзмі вважається просто людиною, царство якого земне [22]. Тобто і царство Машиаха може бути лише тимчасове.

Як же у Даниїла говориться, що Син Людський буде правити вічно і Царство Його вічне? Вирішення цієї дилеми може бути тільки одне: цей Син Людський – це сам Творець, що став людиною.

Як обходять цей виклик іудейські коментатори? Вони деперсоналізують Сина Людського, говорячи, що тут мова йде не про Машиаха як про особу, а про весь Ізраїль [23]. Хоча в інших місцях Сина Людського називають саме Машиахом – нащадком Давида [24].

Повернемось до історії з Йосипом. Яків і його сини про Книгу Даниїла нічого не знали, бо її ще не існувало. Тому навіть натяку на те, що Бог може втілитися в людину, у них не було.

Відтак, цілком обґрунтованою і виглядає підозра в ідолопоклонстві до Йосипа, який каже, що йому поклоняться і живі, і мертві. Було б дивно, якби вони сприйняли це якось по-іншому.

Які ще можуть бути паралелі між Йосипом та Христом?


Йосип спочатку стає царем над язичниками, а рідні брати та Ізраїль приходять під його владу лише через 22 роки розлуки.

Ізраїль (Яків) з синами приходять до Йосипа, бо їх мучить голод, і лише Йосип може цей голод втамувати (Пор. Бут. 42, 1-6). Так відбувається возз’єднання дома Ізраїля з Йосипом.

Чи не нагадує це те, що Христос спочатку визнається Царем серед язичників, але ось уже 2000 років дім Ізраїля не повертається до Нього остаточно?

Ті іудеї, які приймають Ісуса (Йешуа), часто обґрунтовують це тим, що вони відчували духовний голод за живим спілкуванням з Творцем. А сухе вивчення традиційних текстів вже наситити цей голод не могло.

Цікаво, що якщо один рік розлуки Йосипа з домом Ізраїля взяти за сто, то виходить 2200 років. І ця цифра дивним чином співвідноситься з іншою, чисто іудейською цифрою, а точніше датою – 2240 рік. Або 6000-й рік за єврейським календарем.

Саме до цієї дати ортодоксальні євреї чекають приходу Месії, який введе людство у своє тисячолітнє Царство [25]. Тобто за самим єврейським календарем розлука з Христом може протривати орієнтовно 2200 років.

Наголосимо, що ми не говоримо про жодні «вирахування» дат. Мова лише про переведення традиційного єврейського календаря на наш календар, який бере початок з Різдва Христового.


Управитель Єгипту вважався євреями джерелом загрози, а виявився їхнім братом і джерелом порятунку. Із Месією може бути те ж саме.

Брати Йосипа вважали управителя Єгипту, в якого купували зерно, джерелом своєї загрози. Що власне не дивно: цей управитель звинуватив їх у шпигунстві, виманив наймолодшого брата з бажанням залишити у себе (Пор. Бут. 42, 9-20).

Але в останній момент, абсолютно несподівано для євреїв джерело загрози обернулось для них джерелом порятунку в часи великого голоду. І саме так може бути з Месією.

Про те, що в останні часи можливе таке перетворення «ворога» на «брата», говорять самі ортодоксальні іудеї.

Цитата з іншої статті равина Мучника: «Чим скінчилися біди Якова? Раптом – знову несподівано – прийшла новина: Йосип живий! Причому відкрився він там, де, здавалось, міститься джерело всіх останніх бід. … Ось і наше вигнання може закінчитися подібним чином. Яким саме, невідомо, але теж раптово. Порятунок теж може прийти, звідки не чекали, можливо, навіть від головного джерела бід, що б це не значило» [26].

Ті, хто вірять в Ісуса Христа, знають, що це значить.

Як бачимо, схожість життєвого шляху Йосипа та історичного шляху Христа справді феноменальна. Це ще раз підкреслює, що в Біблії є набагато більше інформації про історію людства, ніж може здатися на перший погляд.

Роман Скляров



Примітки:

1. Стаття є роздумами автора на запропоновану тему і не претендує на науковий та академічний формат.

2. В усній традиції ортодоксального іудаїзму говориться, що по черзі мають прийти два Месії: Машиах бен Йосеф (Месія, син Йосипа) та Машиах бен Дивид (Месія, син Давида). Перший нібито буде із роду Йосипа, вперше з’явиться в горах Галілеї та помре насильницькою смертю. Див., наприклад, Браха Губерман, «Машиах: Епоха і людина». Посилання: https://toldot.ru/articles/articles_827.html. Таке множення Месій пов’язане, скоріш за все, з тим, що іудейські коментатори не могли поєднати в одній особі месіанські пророцтва. Адже, з одного боку ці пророцтва говорять, що Месію мають убити, а з іншого – що Він стане Царем. Коментатори не припускали, що ця дилема може бути вирішена воскресінням Месії та його другим приходом у славі як Царя.

3. Переклад біблійного тексту українською зроблений автором на основі російського перекладу Тори за авторства Фріми Гурфінкеля (посилання: http://www.toraonline.ru/tora_inline/bereyshis/vayeyshev.htm), а також звірки з українським перекладом Біблії Івана Огієнка, російським синодальним перекладом та Конкордансом Стронга. Переклад Ф. Гурфінкеля взятий за основу у зв’язку з тим, що він виконаний носієм мови та знавцем усної традиції в іудаїзмі, тому за змістом максимально наближається до оригіналу.

4. Тора з коментарями Раши. Переклад Ф. Гурфінкеля. Посилання: http://www.toraonline.ru/tora_inline/bereyshis/vayeyshev.htm

5. «Яків був упевнений в праведності Йосипа, а заслуги великого праведника захищають від небезпеки, як з боку диких тварин, так і з боку людей». Цитата зі статті рава Меїра Мучника «Йосип і Юда – інтелігенція і влада». Посилання: https://toldot.ru/blogs/muchnik/muchnik_3159.html

6. Тлумачення Біблії Метью Генрі. Посилання: https://bible-teka.com/matthew-henry/1/37/

7. Святитель Іоанн Златоуст. «Бесіди на книгу Буття». Посилання: https://azbyka.ru/otechnik/Ioann_Zlatoust/tolk_01/61

8. З оригіналом тексту на івриті (Biblia Hebraica Stuttgartensia) можна ознайомитися тут: https://manuscript-bible.ru/S/H/index.htm

9. Тора з коментарями Раши. Переклад Ф. Гурфінкеля. Посилання: http://www.toraonline.ru/tora_inline/bereyshis/vayeyshev.htm

10. Там же.

11. Там же.

12. Рав Меїр Мучник. «Йосип і Юда – інтелігенція і влада». Посилання: https://toldot.ru/blogs/muchnik/muchnik_3159.html

13. Там же.

14. Там же.

15. Тора з коментарями Раши. Переклад Ф. Гурфінкеля. Посилання: http://www.toraonline.ru/tora_inline/bereyshis/vayeyshev.htm

16. Там же.

17. Там же.

18. Рав Меїр Мучник. «Йосип і Юда – інтелігенція і влада». Посилання: https://toldot.ru/blogs/muchnik/muchnik_3159.html

19. Професор Олександр Павлович Лопухін. «Тлумачна Біблія. Тлумачення на книгу Буття». Посилання: https://azbyka.ru/otechnik/Lopuhin/tolkovaja_biblija_01/37

20. Лекція рава Бенціона Зільбера. «Сни і піднесення Йосипа». Посилання: https://toldot.ru/tv/video/video_30668.html

21. «Гріх їхній був у відкиданні царства Б-жественного і в обранні царства людського. … Бажання народу поставити царя, таким чином, є тотожним бажанню підмінити владу Б-га владою людини». Цитата зі статті «Царство священиків і народ святий: Єврейська держава у вченні рава Іцхака Абарбанеля». Посилання: https://toldot.ru/articles/articles_28466.html

22. «Єврейський Машиах – єврейська людина із плоті і крові, народжена від звичайних людей». Цитата зі статті «Єврейський Месія – Машиах» з сайту Толдот.ру. Посилання: https://toldot.ru/messia-mashiach.html

23. Стаття «Книга Даниїла» з сайту Толдот.ру. Посилання: https://toldot.ru/knigaDaniel.html

24. «…потім встановиться влада нащадка Давида, про якого Даниїл сказав так: «Побачив я в нічному баченні: ось, ніби разом з небесними хмарами, прийшла людина, ... І їй дана (Б-гом) влада і почесті, і царство». Цитата зі статті «Даниїл» з сайту Толдот.ру. Посилання: https://toldot.ru/Daniel.html

25. Рав Моше Пантелят. «6 днів — 6000 років». Посилання: https://toldot.ru/audio/lessons/lessons_18360.html

26. Рав Меїр Мучник. «Йосип і наше вигнання - зниклий багаж». Посилання: https://toldot.ru/blogs/muchnik/muchnik_3146.html


Рейтинг статті

( 4 голосів )
Теги:     Біблія      роздуми
( 1794 переглядів )
 

Додати коментар


Захисний код
Оновити